Напередодні Нового року підбито підсумки огляду-конкурсу на кращу організацію ідейно-виховної та навчально-методичної роботи серед технікумів Міністерства по виробництву мінеральних добрив СРСР за 1984/85 навчальний рік. Переможцем серед тринадцяти навчальних закладів визнано колектив Дніпродзержинського заочного хіміко-технологічного технікуму. Він удостоєний Почесної грамоти Міністрества і ЦК профспілки робітників хімічної та нафтохімічної промисловості СРСР.
Г.Рева, секретар партійної організації заочного хіміко-технологічного технікуму.
Тепер перед власниками автомобілів і мотоциклів не постане проблема: де залишити свій транспорт, якщо треба зробити якусь покупкучи просто вийти на кілька хвилин в центрі міста.
На вулиці Широкій відкрито нову автомотостоянку, розраховану на 200 місць. Автомобілі прийматимуться тут цілодобово як на постійне, так і тимчасове зберігання. Майданчик добре освітлений. Недалеко - в радіусі 200 м - розташовано пункти вулканізації і заправки. Таких стоянок в центрі міста ще не було.
В.Кузнєцов, голова міської ради добровільного товариства "Автомотолюбитель УРСР".
Дніпродзержинці свято шанують пам'ять свого земляка - колишнього робітника металургійного комбінату Павла Антоновича Остапенка. З першого дня війни він пішов на фронт захищати рідну Батьківщину від фашистів. Брав участь в обороні Сталінграда, в інших важливих операціях Великої Вітчизняної.
Не довелося дожити артилеристу до світлого дня Перемоги. Наш земляк загинув у нерівному бою з гітлерівцями на хуторі Лисий Кут на Кіровоградщині, коректуючи з двома бійцями вогонь наших артилерійських батарей. Сталося це 1 січня 1944 року. За мужність і героїзм, виявлені у боях з фашистськими загарбниками, нашому землякові присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Курсанти Дніпродзержинської зразкової автошколи ДТСААФз великим інтересом дізналися пробойову біографію П.А.Остапенка. Не можна простими словами передати їх радість, коли до нашого навчального закладу надішла радісна звістка: школі присвоєно ім'я Героя Радянського Союзу Павла Антоновича Остапенка. І в начанні, і в практичних ділах її вихованці прагнуть бути схожими на Героя і високо тримають звання випускника нашої школи під час військової служби.
О.Бєляєв, секретар партбюро зразкової школи ДТСААФ.
Віталій Григорович Разумний прийшов у другий мартенівський цех Дзержинки шість років тому. Був шихтувальником, згодом опанував професію сталевара. Зараз В.Г.Разумний працює на мартенівській печі № 7. Трудиться сумлінно, чим завоював заслужений авторитет у колективі.
Читачам, безумовно, вже знайоме ім`я К.А.Чернятевича - пристрастного шанувальника книги, людини, палко закоханої в художнє слово. Його цікаві розповіді про книги, дружні зв`язки та листування з відомими письменниками, напевне, запам`яталися дніпродзержинським книголюбам.
Свого часу Казимир Адольфович працював у виробничому об`єднанні "Азот", був активним робкором "Дзержинця". Зараз він мешкає у м.Невинномиську Ставропольського краю, однак не пориває зв`язків з нашим містом.
Пропонуємо вашій увазі нову розповідь книголюба. Сподіваємося, що вона зацікавить вас, і ви напишете нам про свої враження від прочитаних книжок, розповісте про те, яку роль відіграє книга у вашому житті.
Більше двох десятків років минуло з того дня, коли ми всією сім`єю читали вголос трилогію Володимира Бєляєва "Стара фортеця". Пригоди хлоп`ят з прикордонного українського містечка захопили нас. Захотілося написати письменникові, розповісти про враження, які справив на нас його твір, подякувати за хорошу книгу. Ми здогадувалися, що Бєляєву пише багато читачів, і тому на відповідь розраховували мало. Але письменник відгукнувся і надіслав у дарунок збірку оповідань "В цю ніч при місяці" та кіноповість "Івнна" з автографом.
З того часу між нами зав`язалось дружнє листування. Володимир Павлович ділиться своїми творчими планами і задумами, веде мову про житейські справи. Кожна його нова книга з дарчим написом неодмінно з`являється в нашому домі. Зараз їх вже близько двадцяти.
Взимку 1970 року я проводив свою відпустку в Ленінграді. Письменник Петро Йосипович Капіца, з яким я також листуюсь, запросив мене на нараду письменників-мариністів, що проходила на легендарному крейсері "Аврора". Коли всі зібралися, представили гостей. Серед інших я почув ім`я Володимира Бєляєва. Так через десять років листування відбулася наша зустріч, яка була дуже теплою й зворушливою. Потім не раз довелося бувати в московській квартирі письменника.
Звичайно, я не міг розповісти Володимирові Павловичу, що багато років вивчаю польску мову, навіть пробую свої сили в перекладах. Це зацікавило письменника, знавця мови та літератури братнього слов`янського народу, заслуженного діяча польської культури. В.Бєляєв порадив мені перекласти декілька оповідань польських авторів, присвячених службі наших братів по зброї, надіславши з цією метою три збірки під назвою "Кордон". Чому вибір письменником матеріалів для перекладу припав саме на військову тематику? Мабуть, тому, що в літературній творчості В.Бєляєва, який народився і виріс біля кордону, помітне місце займають твори про воїнів-прикордонників.
Через деякий час я дізнався, що перекладене мною оповідання Петра Лоссовського "Операція "Лісоруб" схвалена видавництвом Міністерства оборони СРСР і рекомендоване до видання. В 1971 році побачила світ збірка оповідань письменників соціалістичних країн "Рукостискання кордонів", до якої й увійшло оповідання П.Лоссовського.
Документальну повість Яна Рожанського "Перша поразка "Барбаросси", в якій на основі дійсних фактів розповідається про перший у Великій Вітчизняній війні контрудар радянських військ під Перемишлем, ми перекладали з Беляєвим удвох. З цього й почалася наша творча співдружність.
Спочатку уривки з цієї повісті публікувались на сторінках журналу "Прикордонник", а потім вона вийшла повністю у восьмому випуску літературно-художнього альманаху "Подвиг". Потім на робочому столі з`явилась книга ще одного польського письменника Олександра Омильяновича. Найбільш цікаві оповідання з неї ми переклали з Володимиром Павловичем для журналів "Советская женщина" і "Советский воин".
Так дружнє листування з письменником привело до творчої співдружності, яка продовжується й донині.
