Спекотної суботи, 22 липня, попри погодні умови та відпускну кампанію відбулося відкрите виїзне засідання краєзнавчого товариства "Кам'янське-Дніпродзержинськ" від центральної бібліотеки ім. Т.Г.Шевченка.
"Головне, що зібралися справжні поціновувачі історії, любителі міста, дослідники: вчені-викладачі з Дніпровського державного технічного університету, вчителі, журналіст, студенти-земляки з Дніпра та Санкт-Петербурга, - розповідає екскурсовод Любов Алексієвська. - На місці ми досліджували почуте на останніх бібліотечних засіданнях, вдихнули на повні груди дух козацької епохи, переконалися, що наша історія, особливо козацької доби, абсолютно не вивчена. А в інвесторів є чималий потенціал для створення і відновлення об'єктів історичної цінності, щоб і самим пишатись-милуватись, і перед гостями міста похвалитись.
Ви знаєте, що саме в Романковому (на Романовому пагорбі та поблизу Романового острова, які пізніше передали свою назву досі існуючому селищу) існувала СТАРА КОЗАЦЬКА ЗАПОРОЗЬКА СІЧ? Скільки тут було (і зараз є!) балок, байраків, проваль і урвищ ? Скільки було озер, курганів, вітряків? І всі вони мали свої назви. А які багаті храми прикрашали гори, на яких "ПРОЦВІТАЛА БЛАГОДАТЬ БОЖА"? Саме тут проходили відомі торгівельні шляхи (Чумацький, Кримський, з варяг у греки, Торжанський)... А ще - тут ДІЛИЛИ ЄВРОПУ при зустрічі, ненависниця запорожців Катерина ІІ та австрійський імператор Йосип ІІ. Романково ховає у своїх землях, людській пам'яті тисячі таємниць...
Особлива подяка ученим-викладачам нашого технічного університету КРЯЧКУ ГЕННАДІЮ ЮРІЙОВИЧУ та ВАЛУЄВІЙ НАТАЛІЇ МИКОЛАЇВНІ, закоханим у рідне місто, за науковий підхід та глибокі дослідження історії краю, з якими вони познайомили краєзнавців і жителів Кам'янського. Виявляється, що через різночитання іноземних перекладів топоніміка Романкового, як і сусідніх населених пунктів, відкрила нові грані і стає зрозумілішою.
Комфоротний мікроавтобус підвіз нас від центру до околиці. Вже по дорозі ми згадали, що колишній волосний центр, який увійшов до складу міста лише в 1938 році, й дотепер по площі займає його добру третину, а по характеру зберігає свій особливий, неповторний колорит. Ми проїхали Гімназичним проспектом повз Вовче Горло, через Краснопілля, Куріпку (Леваду), попід Самишиною балкою, через давні романківські кутки Царицю, Піддубне, Чайчине, Бакай, аж до Прихвостя та Жабівки.
Під час екскурсії ми точніше визначилися з місцезнаходженням Романового пагорба, Романового острова і СТАРОЇ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ. Дізналися про розмаїття островів, балок, урвищ, плавнів, озер. Виявилось, що окрім відомих раніше островів Великого, Слюсарєва, Просереди існувало й багато інших: Фурсін (в різні часи звався Хурсин, Курсанів, Харсунів), Седловського (Шапаренкова), Мартинова, Матвієва, Шелюговатий, Голий, Кобилячий. Балки і байраки, урвища старого романкового зачаровують своєю красою і легендами. Ви бували коли-небудь в Бабенківській, Мокренькій, Сухенькій балках? А знаєте, чому вони так називаються? Місцеві мешканці періодично зацікавлено приєднувались до нас, доповнювали і перепитували, говорили про свої проблеми. Наприклад про те, що вже два тижні невідомі вантажівки тоннами вивозять з Мокренької балки, неподалік від 12-ої сотні, чорнозем. Побоюються, що це завдасть непоравної шкоди і балці, і джерелам, які там ще є.
Ми спустились у бік Дніпра по колишній Волочаївській вулиці. Сучасний дитячий майданчик на нинішній вулиці Балковій порадував туристів можливістю трохи перепочити та поринути в дитинство. А втім, і під час зупинки було що дізнатися про цей куточок міста. Зовсім поруч - цвинтар козацької доби, місце поховання загиблих у роки Другої світової війни, а особливої уваги заслуговує МЕМОРІАЛ ЖЕРТВАМ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 років.
Найдальша зупинка мандрівників - частина давнього селища Аули (Романкового-1), затопленого водами Дніпродзержинського (тепер Середньодніпровського) водосховища. Тепер цю частину Аул разом із курганом та Аульською балкою відділяють від основної частини села води Дніпра. І вже небагато людей пам'ятає де знаходилася Аульська церква, та де саме був центр села.
Знайомтесь: краєзнавець Лариса Миколаївна Долина. За спиною в історика, вчительки з багаторічним досвідом, організаторки мережі унікальних шкільних музеїв - затоплена і недосліджена досі багатюща історія нашого краю і України. Це там були фортеці Старої Запорозької Січі, Романів пагорб і численні острови, села Паньківка і Аули, Кримський шлях, кургани і вітряки, церкви і хати, а також численні свідки неспокійних переправ та воєнних подій другої світової.
А потім, оминаючи покинутий (але такий потрібний місту і самим романківцям) санаторій "Дніпровський", ми дістались до школи № 27. Колишня церковно-приходська школа безжалісно зруйнованого більшовиками Свято-Покровського храму - мовчазний свідок багатьох історичних подій. Це звідси, одержавши перші уроки, пішли в життя багато відомих людей. Тут і зараз вчаться діти, нащадки запорізьких козаків, разом з батьками і вчителями поповнюють і бережуть експонати музею Романкового, який має загальнодержавне значення.
Колишні просторі класи найстарішої в місті церковно-приходської, а пізніше земської школи зібрали тисячі унікальних свідчень нашої давнини. Нащадки козаків Федір Сокуренко, Іван Власенко, Олекса Коваленко, Федір Бульбенко, Валентин Бурхан відомі далеко за межами Романкового і Кам'янського.
В музеї Романкового можна на кілька хвилин поринути в минуле: експонати перекочували з чиїхось світлиць і горищ. Ось-ось зайде господар чи господиня, займуться своїми звичними справами.... Шкода, світлини старого села, які донедавна висіли на стінах шкільного музею, взяті для вивчення міським музеєм, на місце досі не повернулися.
Ми вийшли з музею Романкового, сповнені вражень. Після тривалого походу практично по бездоріжжю під палючим сонцем прохолода найстарішої школи міста з такими цінними експонатами - справжніми предметами давнини заспокоює і надихає на нові пошуки. В центрі - організатор музею Лариса Миколаївна Долина та хранителька історії, вчителька СШ 27, яка відірвалася заради зустрічі з краєзнавцями від відпустки та різних справ, Світлана Анатоліївна Душко.
А ще нас не могли не вразити руїни на місці козацької ЦЕРКВИ ПОКРОВИ СВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ ЗІ СТОРОЖОВОЮ ВЕЖЕЮ, закритої більшовиками в 1929 році та розібраної на дрова більшовицькими активістами в 1938-му. Багато років міська влада намагалась спорудити на цьому місці нові корпуси школи № 27 зі спортзалом та майстернями. Цей корпус мали здати ще в 2009-му. Та даремно. Доля не простила романківцям такого вандалізму. Тепер руїни прикрашені білбордом опозиціонера Вілкула, а нечисленні монашки новоствореного жіночого монастиря Святої Покрови (вул.Залізняка, церква УПЦ Московського патріархату) намагаються замолити гріхи своїх попередників пори войовничого атеїзму. Є надія, що в майбутньому неподалік від цього місця таки з'явиться дитячий дошкільний заклад, такий потрібний місцевим жителям".
