Копия церква РоманковеУспенськаРоманкове1793 1890газетаДумка початок90 х років
 
 
Свято-Успенська церква в Романковому – одна з останніх пам’яток козацького бароко. Дерев’яна, завершена в 1793 році. Мала три престоли: центральний – однойменний із церквою, правий – Святителя Миколая та лівий – Андрія Первозванного. Цей малюнок, зроблений за фотографією ХІХ сторіччя, було опубліковано у міській газеті «Думка» на початку 1990-х. 
У 1890 році церква згоріла від удару блискавки. Її змінила нова – теж дерев’яна, але набагато скромніша, – яку було зруйновано в 1937 році.
 
 

Остаточно місце розташування першої церковної будівлі Романково можна буде локалізувати лише знайшовши майдан, що розташовувався в середині Романкового кургану. Після опрацювання низки джерел, можна буде археологічно дослідити ймовірну ділянку, де проводилися козацькі ради. Друга церква – на честь Успіння Пресвятої Богородиці була збудована у 1766 р. на так званій Заборі. Ця східна прибережна околиця поселення, розташована на величному мису, в той час була обрана для будівництва культової споруди [16, с. 35]. У 1767 р. Свято-Успенська парафіяльна церква с. Романкове входила до складу запорозького хрестового Старокодацького намісництва. Тут існувало 60 дворів та 2 бездворові хати і мешканців 870 осіб, при церкві було 2 священики [6, с. 96]. Друга дерев’яна церква на честь Успіння Божої Матері розташовувалася на відстані чверті версти (це приблизно 267 м) від берегової смуги Дніпра, на схід від Романкового кургану. Відомо, що для її будівництва використовувалии соснове дерево. Церква була низькою з покритим гонтом дахом, з одним куполом, нефарбована, на вигляд "приземкувата, печеричкою" [16, с. 35]. Історія виникнення даної церкви сягає 1754 р., коли церковна громада села Войтово (Криловської протопопії), яке знаходилося тоді на теренах Нової Сербії, клопоталася щодо перенесення Успенської церкви до запорозького села Романкове, оскільки мешканці зазначеного населеного пункту сюди переселилися. Не зважаючи на згоду Київського митрополита на влаштування храму, парафіяни Успенської церкви не отримали дозволу від адміністрації Нової Сербії (І. Глєбова) на перенос споруди. Тому, громадою було закладено в Романковому нову дерев’яну Успенську церкву. До неї було призначено священика Андрія Білостоцького, повторно подано прохання щодо повернення церковного інвентарю, частину якого забрав калантаївський ієрей Семіон Петров, до решти не допускав церковний ктитор Іван Турик (під охороною якого знаходилася споруда зазначеної церкви села Войтово) [8, с. 117-119]. Не отримавши підтримки з боку адміністрації Нової Сербії, громада призупинила будівництво Успенського храму. Її було завершено, як вище зазначено, у 1766 р. Першими священиками Свято-Успенської церкви с. Романкове стали колишні запорозькі старшини Йосип Борозна та Іоанн Щербанський, дяками – колишні козаки Ілля Стефанов і Яків Білий [2, с. 16]. Д.І. Яворницький вказує, що "поруч з церковною спорудою стояла дерев’яна дзвіниця, крита гонтом, висотою до 15 сажнів (32 м – О.Х.), з п’ятьма баштами, нефарбована. На кожній з чотирьох сторін дзвіниці стояв
ангел на бляшаному пруті з петлями, як на дверях, з трубою, вставленою в ліву руку і прикладеною до рота. На середній башті стояв апостол Андрій з хрестом у правій руці і з сувоєм у лівій, на якому було написано: "На сих горах процвіте благодать божа". Під час руху вітру ангели поверталися з боку в бік, а труби їх видавали звуки: "Кругом дверей його ганяє, а воно й грає" [16, с. 35].

У 1774 році за розпорядженням Новоросійської губернської канцелярії слобода Романкова стала державною військовою слободою. При складанні загального перепису 1782 року в державній військовій слободі Романковій виявлено і до списку внесено постійних осілих мешканців чоловічої статі 1344 душ, а жіночої – 1087 [6, с. 176]. У 1786 р. Успенська церква стала дуже старою. У рапорті до архієпископа Славенського і Херсонського Никифора благочинний Катеринославського повіту священик Ілля Клементідієв писав: "Ветхостию своею делающую святому месту неблагопристойность и безобразие, а притом тамошние как священники, так и всеобще приходские люди словесно, а ныне и письменно просили меня представить вашему высокопреосвященству, не будет ли благоволения дозволить вновь тамо выстроить церковь на три престола собственным их коштом, на что и часть дерева и часть суммы уже изготовлено..." [6, с. 176]. На основі цього рапорту преосвященний Амвросій архієпископ Катеринославський і Херсонесо-Таврійський, дозволив в слободі Романковому влаштувати нову – третю (на іншому місці – О.Х.) церкву. 20 лютого 1787 р. було видано благословительну храмодавчу грамоту на
закладку і спорудження нової церкви. 20 серпня 1791 р. будівництво нової дерев’яної церкви з трьома приділами було завершено і розміщено в ній іконостаси в середньому та бічних приділах. 30 січня 1792 р. Катеринославське духовне Правління представило преосвященному Амвросію відношення, в якому просило дозволу на освячення новозбудованого храму. Після цього карнаухівський священик Василь Удовицький, якого було надіслано Правлінням, оглянув новозбудовану споруду і засвідчив: "Успенская церков строением уже совсем окончена и средний иконостас работами снесарскою и иконостасною сделан и на месте поставлен, другие же два и иконостаса снесарскою работою окончены и бляты иконописною работою зделаны, однако совсем несовершенны. Ризницы ж, сосуд и книг часть из старой в новую перенесена, а часть оставлена в старой церкве до освящения новой, на отправление временного служения, и во освящении новой церкви остановки и препятствия быть не может...". На основі цього відношення 17 травня 1792 р. преосвященний Амвросій благословив освятити нову влаштовану Успенську церкву з дозволом видати новий освячений антимінс. 30 травня 1793 р. священик Успенської церкви Федір Щетінський у своєму проханні зазначав, що протопіп Іоанн Станіславський на виданому антимінсі для середнього престолу освятив Свято-Успенську церкву, але на два бічних престоли (Святителя Миколая і Святого Андрія Первозваного) антимінси не видано, тому він просив видати два антимінси. 15 червня 1793 р. прохання було виконане [6, с. 178-179]7.

Певний час у с. Романкове водночас існували дві сталі храмові споруди. Перша Успенська церква простояла на так званій Заборі до 1793 р., після чого, як свідчить Д.І. Яворницький8 , її було розібрано і продано до сусіднього
с. Іванівка на р. Суха Сура, що в двадцяти п’яти верстах від Романкова, поміщику Семпировичу, де в 1855 році згоріла під час пожежі [16, с. 36]. Стару ж дзвіницю перекотили на катках до місця нової церкви, де вона простояла до 1827 р.
На місці старої церкви ще наприкінці ХІХ ст. стояла кам’яна капличка (локалізувалася територією городу селянина Федора Німченка). Як вказує Д.І. Яворницький, у 1865 р. ця капличка була розрита одеським археологом Чіріковим. Під час досліджень на глибині півтора сажнів (3,2 м) було знайдено шматок деревини, на думку Д.І. Яворницького, "можливий залишок від того дерев’яного хресту, що ставився при закладенні церкви". Поруч було знайдено сталевого списа довжиною три з половиною вершки (15,6 см) для вирізання частинок просфірок. Розкопки показали, що церковна будівля була поставлена на невисокому фундаменті і в ній була земляна підлога, обмазана глиною.

Д.І. Яворницький залишив опис деяких церковних речей, що зберігалися в третьому храмі с. Романкове [16, с. 36-37]. Деякі з них мають дуже цікаві написи, що інформують про давніх запорозьких парафіян та ктиторів романківської парафії. Також, згадуються: "...євангєліє московського друку 1759 р., аршин завдовжки (71 см – О.Х.), шириною дванадцять вершків (трохи більше 53 см – О.Х.), більше двох пудів ваги (більше 32 кг – О.Х.), з написом, зробленим по аркушах унизу: "Сія книга глаголємая євангєліє куплєна рабом Божиим Савкою Соломкою за покойного Макара дядька своєго […] ценою за триста шестьдєсят рублєй в церковь романковскую свято успенскую 1779 года, ноября 9 дня за памяті свящєніков прі оной церкви упомянутого года находящіхся Євфімія Сєрбінова Іоана Сємьонова і ктіторєй Іоана Старого і Грігорія Нєдоєда"; хрест срібний оправі, з написом "Сєй крєст надал козак сєчє запорожской куреня шкурінского Мартін Сіла до храму успенія прєсвятія богородіці в сєло Романков 1758 году" [16, с. 36]. Такий самий хрест, з написом "Отмєніл сєй крєст козак куреня сєргєйвского Лєско Чорний в цєрковь романовскую прєсвятія богоматєрє за упокой родітєлєй Васілія Агафію і старанієм ієрея Фєодора Щєтинского 1777 года августа 10 дня" [16, с. 36-37]. Аналогічний хрест, з наступним написом "Сєй крєст отмєніл Алєксєй Гнєдій в церков романковскую за 55 ру."; тріодь пісна, київського друку, за царювання імператора Петра ІІІ, з написом "Богоматєрє всіло романково книга тріодь постная куплена козаком куреня тітаровского Ілією Харкуном цєною за чтірі рублі до храму Успєнія 1762 года"; євангеліє московського друку 1745 року; книга Симфонія того ж друку 1761 року; книга Маргарит 1773 року [16, с. 37].

Третя дерев’яна церква хрещата в плані, дев’ятидільна, з центральним четвериком і прямокутними раменами просторового хреста. Центральний четверик, виділений у зовнішньому об’ємі чотирикутним зрубом, переходив у двозаломний восьмерик верху з вишуканим завершенням барокових обрисів. Бічні верхи розташовані не на головних вісях, а в міжраменах головного хреста. Церква мала висоту 9 сажнів (19,2 м), увінчувалася п’ятьма банями (центральна найвища) зі світловими ліхтарями, стрункими завершеннями, маківками та хрестами. Була горизонтально пошальована (за матеріалами 1880 р.). Споруда мала дуже виразний об’єм. У 1870-х рр. до неї з заходу було прибудовано дзвіницю. Споруда виконувала роль головної домінанти поселення. Навколо церковної ділянки існувала висока дерев’яна огорожа. З південного боку ділянки стояла брама. Місце розміщення храму потребує уточнення. Відомо, що церква стояла "...на рівному місці, поміж будинків, поблизу річкової заплави Дніпра"9.

В четвертій дерев’яній церкві – на честь Успіння Божої Матері – богослужіння було розпочато у 1894 р. [12, с. 175-176]. Вона була 3-х престольна. Другий престол на честь святителя Миколая, а третій – на честь апостола Андрія Первозваного.

Деревяна Свято Успенська церква Мал 5

 

Мал1. Зовнішній вигляд останньої дерев’яної Свято-Успенської церкви в Романковому. (Буланова Н. Земні силуети віри. Історія церков Кам’янського (Дніпродзержинська). – Д., 2000. – С. 27).

За історичними фотоматеріалами ХІХ ст., четвертий дерев’яний храм – Свято-Успенський збудований вже за єпархіальними традиціями (мал. 1). Дерев’яний, хрещатий в плані, зі скороченими бічними гілками, з однією главою на середхресті, яку встановлено на восьмерику і увінчано напівсферичною банею з декоративною маківкою та хрестом. З заходу було зведено дзвіницю з шатровим верхом. Навколо церковної ділянки існувала дерев’яна огорожа. Поруч з церквою розташовувалася сторожка [11, с. 68-69], а неподалік від церковної садиби знаходився будинок священика. Причт церкви складався з 2 священників і 2 псаломників: 1-й священик Петро Микитович Жежеленко (священик з 1885 р., на даному місці з 1889 р.), 2-й
священик Микола Іванович Житецький служив з 1897 р., а з 1914 р. Микола Пєсков, 1-м псаломником-дияконом був Хведір Опанасович Нєкрасов (на даному місці з 1889 року), 2-м псаломником з 1902 р. був Петро Антонович Повєтін, з 1912 р. ним став Сергій Григорович Горбатенко, церковний староста Кондрат Гунька з 1913 р. [11, с. 68-69; 12, с. 175-176]. Четверта церква теж не вціліла. Місце розташування потребує уточнення після археологічних досліджень.

До Свято-Успенської церкви була приписана Покровська церква. Не відомо, з якого матеріалу вона була збудована і коли. Також залишається не з’ясованим місце її розташування.

 

Джерело http://disk-sport.com/index.php/istoriya/2945-mistseznakhodzhennya-kozatskikh-kultoviikh-sporud-v-kolishnomu-poselennyu-romankovo

 
40122631 280793815864933 2419310234083262464 n
 
День Незалежності України маріупольські шахісти відзначили турніром.
 
У ДК "Молодіжний" в бліц-турнірі змагалися найсильніші шахісти Маріуполя і їх гості. Після дев'яти турів були підведені підсумки. Друге місце зайняв гравець з Кам'янського Євген Цуканов. Женя вже другий рік перебуває в Маріуполі у відрядженні і не забуває грати в шахи. А абсолютним переможцем став кандидат в майстри спорту Леонід Данилов. Третє місце дісталося Володимиру Смирнову.
1535000476 marchenko
 
 
На кортах Нью-Йоркського Національного тенісного центру завершується відкритий чемпіонат США з тенісу, один з чотирьох турнірів Великого шолома.
 
У кваліфікації одиночного розряду (1/64 фіналу)  зустрілися вихованець Кам`янського (а тоді ще Дніпродзержинського) СК "Прометей" Ілля Марченко і 39-річний хорватський тенісист Іво Карлович. Гра, що проходила на хардовому покритті, тривала порівняно недовго. Після швидкої поразки (28 хвилин) в першому сеті 3:6, наш земляк у наступному сеті намагався відігратися. Запекла боротьба тривала рівно годину. І все-таки Ілля, який до цих пір не може відновитися після отриманої майже рік тому травми, поступився 6 (7):7. В даний час Ілля Марченко в світовому табелі найсильніших тенісистів займає 334 строчку.
 
Треба згадати, що і дві попередні зустрічі між суперниками були на боці хорватського гіганта (зріст І.Карловича 208 см, вага 105 кг): у 2015 році - 2:1, у 2017 - 2:0.
 
Після зустрічі з І.Карловичем український тенісист прокоментував свої останні невдачі на кортах для http://xsport.ua : "Плече все ще дає про себе знати, до нових відчуттів ще потрібно пристосуватися. У багатьох матчах мені не  вистачало буквально пари м'ячів для позитивного результату. Складися ці розіграші інакше, ми б зараз говорили про відмінно проведене літо. Так, упевненістю зараз я похвалитися не можу. Але буду намагатися грати далі, нічого іншого мені не залишається. Якщо доведеться починати з нуля, буду починати з нуля".
 
Текст Віктора КУЛЕНКА.
 
Чернов призер
 
Минулі вихідні  в Жовтих Водах пройшов черговий етап Чемпіонату України з мотокросу. Для любителів швидкої їзди це стало святом, яке переплелося з іншими важливими святами - Днем Незалежності України, Днем міста та Днем шахтаря.
 
В мотокросі прийняв участь і студент Кам`янського індустріального коледжу Дмитро Чернов. Наш земляк завжди в Жовтих Водах має дуже гарячу підтримку. Адже він не один рік захищає честь їхнього мотоклубу "Ювілейний" і постійно поповнює скарбничку максимальними результатами. Ось і цього разу Чернов став переможцем. В перший день змагань майстер спорту України виграв в класі 250 "юніори". Друге місце посів дніпрянин Семен Неруш. Третім був Антон Лозовий із Сумської області. Наступного дня в класі МХ2 "дорослі" Дмитро знову підтвердив реноме переможця. Призерами стали Семен Неруш і черкащанин Микола Чен. В абсолютному заліку кам`янчанин став другим. Перемогу тут отримав майстер спорту міжнародного класу Дмитро Асманов із столиці. Третім був львів`янин Олег Круг.
Євсевич
 
15 серпня нашому земляку, чемпіону УРСР 1965 року по шахам Рудольфу Івановичу Єрмакову (Гольдштейну) виповнилося б 80 років. На честь цієї події в шашково-шаховому залі Кам`янського СК "Промінь" був проведений п'ятий шаховий меморіал.
 
Перед початком меморіалу шахісти вшанували пам'ять Рудольфа Івановича хвилиною мовчання. "Ми з вами зібралися, щоб віддати данину поваги людині, якій наше місто зобов'язане розвитку в ньому шахів, - відкриваючи змагання, зазначив арбітр міжнародної категорії Юрій Анатолійович Єрмаков. - У 60-х роках ХХ століття тренерами шахової секції спортклубу " Азоту" були підготовлені два чемпіона УРСР. Одним з них був працівник залізничного цеху підприємства Рудольф Єрмаков, який став переможцем серед чоловіків в 1965 році. В його активі титули чемпіона міста та Дніпропетровщини, багаторазового призера обласних та республіканських змагань. Вихованець Дніпропетровської шахової школи Рудольф Єрмаков був одним з небагатьох, хто закінчив факультет шахової спеціалізації фізкультурного технікуму. Отримавши диплом тренера, чемпіон України вирішив себе присвятити педагогічній ниві. Перші кроки як тренер він зробив в азотівському СК "Промінь". Помітні успіхи Р.Єрмакова стали приводом для цілого ряду цікавих запрошень. Одне з яких, робота на постійній основі в Дніпродзержинському СК "Прометей", його привернуло. Він очолив шахово-шашковий клуб ПХЗ, що знаходився в той час на проспекті Леніна (нині Свободи). З ініціативи тренера там неодноразово проводилися чемпіонати області, півфінали чемпіонату України і ЦР ДСТ "Авангард". Найзначнішим за масштабом та географії команд-учасниць був турнір ЦР ФІС - серед спортсменів оборонних підприємств СРСР. Так склалося, що трохи більше останніх двадцяти років він продовжував розвивати шахове мистецтво далеко від Батьківщини. Далеко від рідної землі і перестало битися його серце".
 
Єрмакови Юрій і Рудольф
 
Єрмакови Юрій і Рудольф
 
Син  Владислав Рудольфович Єрмаков згадує: "Не дивлячись на хворобу, у тата було величезне бажання приїхати з Ізраїлю в Дніпродзержинськ і провести тут турнір. Все своє свідоме життя батько присвятив шахів. Багато з вас знали його особисто, для багатьох він був учителем і другом".
 
У меморіалі взяли участь чимало друзів Рудольфа Івановича, а також гравців, що зустрічалися з ним за шахівницею. Старим товаришем був і гість з Дніпра Олег Іванович Школа."Знаю Рудіка (Рудольфа Івановича. - прим. автора) ще з шкільних часів, - розповідає Олег Школа. - Я навчався тоді в школі № 86. На початку шестидесятих років він грав за Чечеловку, а я за інший район. Ми змагалися в першості міста і області. Між собою зустрічалися за шахівницею три рази. Двічі виграв Єрмаков і одну партію звели до нічийного результату. Він як професіонал залишився в спорті, а я як аматор подався в науку. Останній раз  ми зустрічалися перед його від`їздом до Ізраїлю".
 
Разом з 1967 року грали Рудольф Єрмаков і Святослав Москаленко. Юрій Єрмаков нагадав, що Святослав Миколайович свого часу був вхожий в партком і профком "Азоту". Тому він як другу, всіляко допомагав Рудольфу Єрмакову в рішенні різних питань. Тим самим просуваючи популяризацію шахів в Дніпродзержинську. "Перший раз ми з Єрмаковим виступали на першості області в 1967 році, - розповідає С.Москаленко. - Тоді я вперше виконав кандидата в майстри спорту. Починаючи з 1975 року ми разом з ним і Володею Донцем об'їздили всю Дніпропетровщину. Стали трикратними чемпіонами області серед підприємств оборонної промисловості ФіС. І всюди про Рудольфа Івановича відгукувалися тільки з позитивного боку. Чесна, принципова людина, він мав організаторський талант запросто залагоджувати всі негаразди, що виникали на різних турнірах".
 
За час спільної роботи у однофамільців Єрмакових було чимало курйозних випадків. "З Рудольфом Івановичем я працював разом більше тридцяти років, розповідає Юрій Анатолійович Єрмаков. - Ми були як одна сім'я. Він керував шаховим клубом, а я шашковим. Одного разу пролунав дзвінок з приймальні міськкому комсомолу. Жіночий голос запитав: "Це квартира Єрмакова?". Я ствердно відповів. Дівчина передала, що назавтра мене викликають до першого секретаря. Я приходжу наступного дня, заходжу в кабінет і там мене починають так виховувати! Але найцікавіше, що це все стосувалося Рудольфа Єрмакова. Я вислухав  все, стоячи по стійці струнко і сказав, що завтра все виправлю. Потім знаходжу Рудика, розповідаю. Він від щастя, що я врятував його, був такий радий. Наступного дня Рудольф зібрав учнівські квитки і з анкетами юних шахістів заявився в міськком отримувати відрядні гроші.
 
Ще був один кумедний випадок, коли на ім'я нашого голови надійшов лист з Москви, з спорткомітету СРСР. Голова каже, що ініціали Р.І., значить це не мені. Але я його переконав, що раз прізвище Єрмаков, то значить мені. Довелося відрядити мене на 10 днів до Ульяновська на всесоюзний семінар тренерів з шахів. Я потрапив жити в один номер з тренером зі Свердловська. Він фанатично відданий шахам, переконував мене пограти з ним. Але я знаходив різні відмовки. В кінці-кінців довелося зізнатися в обмані. Він обняв мене, посміявся і нарешті домігся, щоб я пограв з ним в шахи".
 
У п'ятому меморіалі Р.І.Єрмакова за спеціальні почесні дипломи із зображенням шахового корифея, а також призовий фонд, люб'язно заснований Владиславом Єрмаковим боролися 22 шахіста. Змагання проводилися за швейцарською системою в 8 турів з 15-хвилинним контролем на партію кожному супернику. Такий контроль часу в шахах називається "швидким" ("рапідом") і вимагає більш пильної уваги спортсменів. Часу, на перший погляд, досить, але, в порівнянні з класичним контролем, цей відрізок досить стислий і вимагає від суперників постійно мати на увазі, що треба зуміти раціонально розподілити 15-хвилинний інтервал на все три стадії партії - дебют, міттельшпіль і ендшпіль.
 
Донець Титов
 
Донць-Титов
 
Після п'ятигодинного марафону стало відомо, що відразу шість (!) гравців набрали по п`ять очок, претендуючи на перемогу. І тільки за коефіцієнтом Бухгольца було визначено, що перехідний кубок, грошовий приз, медаль і грамоту отримав Вадим Євсевич. Медалі, грамоти та грошові призи отримали також Володимир Донець і Сергій Титов.
 
 
 
Призери
 
Призери меморіалу
 
А Валерій Полташевський, Антон Волков і Святослав Москленко були нагороджені грамотами та грошовими призами. Заохочувальні призи отримали гість з обласного центру, ветеран шахів Олег Школа, а також Олександр Швецов та Микола Семенцов. Церемонію нагородження проводив головний організатор і спонсор турніру Владислав Рудольфович Єрмаков, який подякував всім учасникам за те, що вони не забувають його батька.
 
МІСЦЯ, ЗАЙНЯТІ ГРАВЦЯМИ
 
1 - Євсевич Вадим (5 очок)
2 - Донець Володимир (5)
3 - Титов Сергій (5)
4 - Полташевскій Валерій (5)
5 - Волков Антон (5)
6 - Москаленко Святослав (5)
7 - Гергель Євген (4,5)
8 - Кір'янов Дмитро (4)
9 - Давидовський Сергій (4)
10 - Семенцов Микола (4)
11 - Носуль Віктор (4)
12 - Школа Олег (3,5)
13 - Даник Віктор (3)
14 - Давидчик Олександр (3)
15 - Хапун Сергій (3)
16 - Кузьминець Олександр (3)
17 - Стрельник Олександр (2,5)
18 - Швецов Олександр (2,5)
19 - Яременко Роман (2)
20 - Трикіло Алік (2)
21 - Єгоров Станіслав (1,5)
22 - Крестьянинов Олег (0,5)
 
Текст Віктора КУЛЕНКО.
 DSC0594
 
В музеї міста Кам`янського 23 серпня, напередодні Дня незалежності, відкрилась фотовиставка "Сучасність. Без купюр". 
 
На презентацію зібралися, як відзначила директор музею Наталія Буланова, шанувальники "фіксування миттєвостей нашого повсякденного життя для нащадків". Це перша грунтовна виставка, де представлена творчість фотографів Дніпропетровщини. На стендах відвідувачі мають змогу побачити чотириста робіт, які надали шістдесят авторів. Тут представлено роботи таких метрів як Олексій Шпак, чия творчість пов`язана з історією України. Частина його робіт знаходиться в Національному музейному фонді України, а саме у історичному музеї імені Яворницького в Дніпрі. На фотографіях художника Сергія Алієва-Ковика можна побачити "Обличчя кам`яних баб" (так називається серія його фоторобіт) та роботи присвячені українському селу. Не можна не згадати Марлена Матуса, фундатора дніпровської школи фотографії, колишнього керівника студії "Веснянка". Петро Ламенко багато фотографує пейзажі Дніпра, які ми безповоротно втрачаємо. 
 
 DSC0556
 
Фактично це серйозна і об`ємна виставка, роботи до якої відбиралися не шляхом якихось обмежень, а де був лише один критерій - мистецтво. 
 
З привітаннями, щирими побажаннями до присутніх звернулись поважні гості. Начальник відділа культури департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради Наталія Ілларіошина повідомила, що Кам`янське стало першим містом Дніпропетровської області, в якому відкрилась виставка. Згодом вона буде мандрувати по всіх містах нашого краю.
 
 DSC0560
 
Приєднався до вітань Олександр Чегорка, член Національної спілки художників України. "Фотографія безперечно знаходиться на художньому і технічному перетині, вона стала окремим творчим напрямком мистецтва", - зазначив він. 
 
 DSC0568
 
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Лицарі
 
У шашковому "Кубку Львова" взяли участь 67 спортсменів, які представляли 16 команд з Білорусі, Польщі та України.
 
У всіх командах змагалися по чотири шашкіста. Формат Кубка був цікавий тим, що на кожній з чотирьох дощок спортсмени грали в різні шашки і в різних їх версіях, та й контроль часу був різноманітний.
 
Лицарі 1 і 2
 
Стовідсоткову перемогу здобув перший склад команди "Кам'янські лицарі". В її складі виступали кандидат в майстри спорту Ольга Губарєва, майстер спорту Кирило Іванов, гросмейстер Олена Коротка і кандидат в майстри спорту Альона Губарєва. На два очки від кам'янчан відстали "Київські мажори". Третіми були "Вінницькі бики". Потрібно відзначити, що Кирило Іванов і Олена Коротка стали першими відповідно на другій і третій дошках. Відзначилися і гравці другого складу "Кам`янських лицарів". Першорозрядник Артем Зебзєєв став другим на першій дошці, а майстер спорту Олександр Шнейдер посів третє місце на другій дошці. Потрібно відзначити, що в другому складі "Кам`янських лицарів" ще грали Кирило Братусь і Андрій Блоха.
 
Фото з сайта http://draughts.com.ua
 11139878796 2127002424230930 8514074328407474176 n
 
 
Завершилися змагання з доміно, які входять в залік спартакіади між підприємствами міста. 
 
"Козлятники" ДМК, набрали 10 очок і отримали чергову загальнокоманду перемогу. Друге місце посіла команда "СхідГОК", в активі якої на три пункта менше. Дует "ЄВРАЗ ПІВДЕНЬКОКСА" в складі Олексія Тето і Сергія Гривцова, маючи в багажі 5 очок, став третім. 
Футбол карате
 
 
21 серпня в лівобережній зоні відпочинку, на першому мікрорайоні, на протязі майже всього дня проходили футбольні баталії. Це Федерація футболу міста Кам'янське спільно з міським центром "Спорт для всіх" проводили Кубок "Незалежності" з пляжного футболу, приурочений до Дня Незалежності України.
 
 
У першій половині дня на піщаному майданчику грали дитячі колективи. За нагороди боролися чотири команди: дівчата - "Метеор" і "Дніпряночка", і хлопці - "Амкал" (СШ № 29) та "Юніор" (дитячий протитуберкульозний санаторій). Матчі були безкомпромісні. Суддя турніру Сергій Костевич не зафіксував жодного нічийного результату. Вигравши всі зустрічі, переможцем Кубка "Незалежності" вперше стала команда "Амкал" (СШ № 29), яку тренує Сергій Хомчик. Медалі та грамоти, а також футбольний м'яч за перше місце отримали Ількін Мустафаєв, Данило Хрієнко, Олег Поперека, Кирило Антоненков, Андрій Мартинов, Рурбет Мустафаєв. Наступні місця дісталися командам "Юніор", "Дніпряночка" і "Метеор". Потрібно відзначити, що останні дві команди це вихованки одного колективу, який тренують Віктор Шевченко та Валерій Гамідов. Тільки в "Дніпряночці" грають дівчата 2006/2007 років народження, а в «Метеорі» 2002 р.н. Цього разу дублери перемогли своїх старших подруг і стали на сходинку вище в турнірній таблиці. Приємно, що незалежно від зайнятих місць, всі футболісти отримали нагороди. Кращим гравцем змагань визнана Ілона Новосельцева, якій вручили кришталеву вазу і медаль.
 
Амкал
 
 
У вечірній частині Кубка "Незалежності" зустрічалися дорослі команди. Змагання  тривали значно  довше, тому  що в них прийняли участь більше комаенд. Матчі проходили в напруженій боротьбі. Головний приз дістався футболістам "Металурга", які у фіналі перемогли з рахунком 3:1 свої давніх суперників команду ДМК. "Бронзу" поділили футбольні колективи "Дреден" і ГРС. Всі футболісти отримали від Федерації футбола міста грамоти, медалі та призову атрибутику. 
 
Призери дорослі
 
Гравці, судді, глядачі дякують спонсора турніру торгову марку "Наяда" за холодну воду, якою вони на протязі всього дуже спекотного дня втамовували спрагу.
 
Текст Віктора КУЛЕНКА.