Чемпіон світу-2021, бронзовий призер чемпіонату світу-2022 у «байдарці-четвірці» на дистанції 500 м Ігор ТРУНОВ в інтерв'ю проєкту "Веслування України" підбив підсумки воєнно-спортивного 2022-го року. Поговорили і на гострі теми, а їх було чимало... https://ukraine-canoe.org/novyny/interviu/igor-trunov-mi-zrobimo-vse-mozhlive-shchob-zavoyuvati-zapovitnu-olimpijsku-litsenziyu-dlya-ukrajinskoji-bajdarki.html?fbclid=IwAR23d8XuroqdMOp-__DaeTtzzD2TTZHijzmWes0NIBbG5fJGAy7U43Sn6Uo
БАЙДАРКА В СВІТОВОМУ ТОПІ
- Перед тим, як розпочати бесіду, хотілось би, Ігорю, у вашій особі подякувати всій команді чоловічої байдарки України за ті медалі, що ви завоювали в цьому році, за емоції, що ви подарували прихильникам веслуванням. Постійно бачити українських байдарочників на світовому п’єдесталі – це гордість! Бажаю продовжувати в тому ж дусі і в наступному році!
- Дякую. І в свою чергу хочу подякувати проєкту «Веслування України» за якісне висвітлювання подій упродовж всього року. Це дуже велика справа!
- Дякую. Благо було, що висвітлювати. Все ж таки чотири медалі тільки від чоловічої байдарки. Покажіть нам, будь ласка, цьогорічні здобутки (Ігор показує 2 золоті, 1 срібну і 1 бронзову медалі. – «Веслування України»).
- Трошки не дотримали рівень до завершення сезону. Хотілось ще поповнити запас медалями чемпіонату Європи, але трохи не вистачило.
Байдарка-четвірка збірної України - олімпійська надія нашої країни на Іграх-2024 (зліва направо): Ігор ТРУНОВ, Дмитро ДАНИЛЕНКО, старший тренер Олександр СІМОНОВ, Іван СЕМИКІН, Олег КУХАРИК
ВІЙНА І ПІДГОТОВКА
- Бажаю, вам з хлопцями компенсувати це недопрацювання в наступні роки – на чемпіонаті світу і Олімпійських іграх. Тож до бесіди. Розпочнемо з подій 24 лютого… Як ви сприйняли новину про початок війни?
- Я був просто роздавлений цією новиною. В той день я знаходився у Туреччині, де проходив збір збірної України. Перші думки – треба їхати додому: захищати свій дім і свою сім’ю.
Не кожного дня таке трапляється, тож складно прийняти вірне рішення. Рішення, де використовувати себе – на спортивному фронті, чи на війні.
Десь за тиждень-десять днів прийняв рішення, що більш корисним буду у веслуванні. Нам і міністр спорту казав про це: треба прославляти Україну на світових аренах, щоб нашу країну поважали у всьому світі, щоб про війну в Україні більше знали у світі.
- Як працювалося з такою мотивацією?
- Упродовж перших двох тижнів після цієї жахливої новини я схуднув десь на десять кілограмів. Через переживання, я так гадаю.
Але ми взяли себе в руки і стали працювати. В цілому, підготовка пройшла добре. Налагодили повний взаємозв’язок з тренером. З Олександром Геннадійовичем була повна довіра в роботі. Все пройшло чітко, без усіляких збоїв.
ПЕРЕМОЖНА ДВІЙКА
- І результати сезону говорять самі за себе. Але, якщо до високих результатів четвірки ми були готові, то від вашої двійки з Олегом Кухариком ми не знали чого чекати…
- Особливого акценту на двійку ми не робили: виходили на воду в двійці в період підготовки десь раз на тиждень. Було зрозуміло, що ця двійка, як говорять у веслуванні, їде, і зайвий раз турбувати ії не треба. Треба робити свою справу в одиночці і четвірці та інколи виходити в двійці. Думаю, якщо ми серйозніше підійдемо до другої частини сезону, щоб нас вистачило на головний старт, то ця двійка себе ще покаже.
- І вже на першому етапі Кубку світу в Рачіце двійка показала себе з найкращого боку, показавши високі часові показники вже на шляху до фіналу – в попередньому 1.29, у півфіналі 1.28. Не здивували такі результати?
- Я на такі результати, чесно кажучи, і розраховував. Якщо не помиляюся, це найкращий результат року, але було б краще, якщо б ми його показали наприкінці сезону (найвищий результат в Рачіце був показаний у фіналі – 1.28,30. – «Веслування України»).
- З якою мотивацією виходили на фінал змагань двійок? Чи розраховували на перемогу?
- Налаштовувалися відпрацювати на 100%. В цьому сенсі я дуже довіряю Олегу як веслувальнику, який має багатий досвід виступів саме на 500-метрівці. Моя місія в двійці – моторна: підштовхнути, коли треба, додати потужності на фініші. У нас все вийшло як найкраще.
- Якими були перші відчуття після фінішу?
- Деяка здивованість: «А що так можна було?» (сміється). Ми були готові, була шалена мотивація у зв’язку з тим, що відбувається на Батьківщині. Ми хотіли доказати, що Україна – найсильніша нація.
ЧЕТВІРКА І СУПЕРМОТИВАЦІЯ
- Стосовно четвірки. Чи не було розмов з приводу, що успіх на чемпіонаті світу 2021 року був випадковим?
- Так, чув такі розмови. В кулуарах. В обличчя мені та хлопцям таке ніхто, мабуть, не наважувався казати. Але такі розмови додавали ще більше мотивації. І наш виступ в 2022-му році спростував всі ці домисли. Ми, як відомо, завершили рік на першому місті в світовому рейтингу.
- На фінал виходили поруч з чемпіонами і призерами Олімпійських ігор – німцями та іспанцями відповідно. З якими думками? Можливо, десь боялися?
- Ні, ніякого страху не було. Хотілося просто показати, з якого ми тіста зліплені, показати, що з нами треба рахуватися. І нам це, вважаю, вдалося.
- Проходження на якому етапі Кубку світу було найкращим, на вашу думку?
- Найбільш потужним було проходження в Познані. Коли стаєш на старт, думаєш, що ця 500-метрівка може викликати тебе на бій. А тоді ми самі нав’язали їй бій і показали чи не найкращий результат в цьому виді програми за підсумками року – 1.19. Ми виграли у олімпійських чемпіонів по третій номер. Це говорить само за себе.
ЧЕМПІОНАТ ОБЛАСТІ І ЧЕМПІОНАТ СВІТУ
- Завершилися етапи Кубку світу. І тут, несподівано, головний тренер збірної Ігор Нагаєв прийняв рішення, що команда повертається в України, незважаючи, що в країні війна. Це при тому, що низка збірних, за сприяння, звісно, дружніх країн проводили підготовку за межами України. Був навіть варіант з підготовкою на Трухановому острові, від якого, щоправда, невдовзі відмовилися. Як ви поставилися до цієї ситуації?
- З одного боку, звісно, хотілося додому. З другого, було зовсім незрозуміло, як проводити підготовку до чемпіонату світу в закритій акваторії Труханового острову, як там харчуватися і жити. Це питання, мабуть, до головного тренера, що він там побачив… Але для мене збір, який планувався в цій локації, однозначно негатив. Якщо ми б там готувалися до чемпіонату світу, результат був би набагато гіршим, ніж бронза, яку ми завоювали. В таких умовах можна підготуватися хіба що місцевих змагань.
- Саме тоді для узгодження умов підготовки відбулася зустріч байдарочників і байдарочниць збірної України з представниками Мінмолодьспорту і Федерації каное України, тренерського штабу на чолі з Ігорем Нагаєвим…
- Чесно кажучи, не знаю, які там рішення були прийняті. Я все чув, але ніякі рішення не були прийняті, як на мене. Розмовляли за одне, а вирішили зовсім інше. Хто, про що і з ким домовлявся в кулуарах, незрозуміло. Була розмова про те, що до Канади треба за місяць виїжджати, виїхали – за два тижні, але такого періоду для адаптації вистачило. Тут все нормально – претензій немає.
Але ці переїзди з Обухова до Румунії для оформлення віз аж ніяк не вписувалися в графік підготовки, просто вибивали з колії. Ми казали, що посольство Румунії в Києві не працює, нам говорили зворотне, але в підсумку ми все ж таки їздили в Румунію. Це, звісно, витрати часу і коштів, які, щоправда, потім повернули.
Які ще питання в Мінмолольспорті? Нам дозволили провести збір в Обухові. На Трухановому острові ми, повторюся, змогли б підготуватися лише до якогось регіонального чемпіонату.
ЖІНОЧА БАЙДАРКА
- Хотілось би дізнатися вашу думку про ситуацію з жіночою байдаркою. Спочатку було прийняте рішення про те, що четвірка їде на чемпіонат світу – рішення яке затвердив навість виконком Федерації каное України. У підсумку Наталія Докієнко і Діана Танько не було навіть включені в наказ, і в підсумку четвірка вперше в історії не взяла участь в чемпіонаті світу, а це, нагадаю, олімпійський вид програми. Чому, на ваш погляд, таке ставлення до жіночої байдарки?
- Напевно тому, що є якісь прихований інтерес до інших спортсменок збірної. Таке враження, що жіночу байдарку хочуть зовсім розірвати. Щоб ії не було, чи щоб веслувала певна кількість людей. У мене особисто є питання, чому дівчата готувалися до чемпіонату світу, а потім їх взагалі в наказ не включили… Так, не всі можуть потрапляти у фінали, але треба давати шанс для цього, тим більше, що проживання і харчування брала на себе канадська сторона.
В той же час хтось їде за кошти Міністерства і виступає на неолімпійській дистанції, де навіть не потрапляє до фіналу (мова, напевно, про Інну Клінову, особистим тренером якої є головний тренер збірної України Ігор Нагаєв – в неолімпійському спринті вона посіла 14-е місце, а в інших видах участі не брала. – «Веслування України»).
Думаю, що жіноча четвірка потрапила б у фінал. Треба було їх везти. Я в своєму житті багато разів не потрапляв у фінал великих змагань, причому у різних видах програми. Але з набуттям досвіда приходить впевненість в своїх силах, і ти не дивишся по сторонах на зірок світового веслування, а просто виконуєш свою роботу. На 100%. І це приходить з набуттям змагального досвіду на високому рівні.
АДАПТАЦІЯ ДО КАНАДИ
- До чемпіонату світу. Скільки часу потребувалося, щоб адаптуватися до часового поясу Канади? Як, взагалі, пройшла адаптація?
- Спочатку організм, взагалі, не розумів, де він знаходиться і що треба робити. Але ми робили так: тренувалися тоді, коли хотілося спати. Адже час перевернувся на шість годин. І треба було тренуватися в незвичний час, щоб скоріше адаптуватися. Десь на 8-9-й день я повністю адаптувався. Найважчими були 4-5-й дні адаптації. Була слабкість. А потім все це пішло на спад.
- Тобто все було так, як і попереджала один з провідних науковців України Оксана Шинкарук в інтерв’ю «Веслуванню України». Все, немов за підручником?
- Навіть, скоріше. Адже, коли отримуєш гарне навантаження, навіть, коли відчуваєш слабкість, організм, як на мене, краще мобілізується.
- Як відчули канадську воду? Чи була якась відмінність від європейських каналів?
- Ні, принципових відмінностей не було. Звичайне озеро, яких багато в Канаді. Було таке, я б сказав, подвійне озеро: одне озеро для змагань, друге – для тренувань. З нами навіть, за домовленістю з господарями, виходив на воду на моторному човні Олександр Геннадійович, і ми проводили повноцінні тренування.
БРОНЗОВА ЧЕТВІРКА
- Українська четвірка підтвердила свій клас і вийшла у фінал, який був сильнішим ніж на минулорічному чемпіонаті. З якими відчуттями виходили на старт вирішального заїзду?
- Всі човні були дуже сильні. Мали нав’язувати свою боротьбу. Дещо склалося, дещо – ні, але проходженням дистанції я, в цілому, задоволений. На 95%, скажемо так. Ми фінішували в призовій трійці, другий рік поспіль. Це дійсно високий рівень. Ми достойні такого результату, і ми заслужили такий результат. Ми спростували ці кулуарні розмови про те, що минулорічна перемога на чемпіонаті світу була випадковою. Хочу ще раз подякувати хлопцям, нашій крутій Команді, де, дійсно, один за всіх і всі за одного. І на воді, і в житті.
- Не було досади, що це медаль бронзова, а не, скажемо, золота, чи срібна?
- Звісно, хотілось завоювати золоту медаль, але іспанці були далеко – на метр-півтора, а ось німцям ми поступилися раховані сантиметри. Тож срібло було досить реально. Але медаль є медаль (часові показники призової трійки такі: 1.20,83-1.21,27-1.21,38. – «Веслування України»).
- І ще раз повторюю, ми дуже вдячні вам і за цю медаль, і за інші – Україна так довго йшла до такого рівня. Це – гордість!
- А я ще раз хочу подякувати нашій команді. Років сім-вісім тому я не міг навіть уявити, що ми боротимемося за вищі нагороди чемпіонату світу, але з’явилися такі хлопці… Дуже потужні хлопці. У нас Команда з великої літери, і я пишаюся, що у мене є такі напарники.
ПРО ПОГОДУ І ПАРИЖ
- Чемпіонат світу. Байдарка-двійка. Після перемоги в Рачіце, після двох потужних заїздів на шляху до фіналу змагань в Канаді ми вже бачили вас з Олегом п’єдесталі. Напевно, і ви дуже хотіли. У вас ще і фальстарт зафіксували…
- Я, взагалі, навіть, коли передивлявся заїзд, не зрозумів, що був фальстарт. Я його не побачив. Мабуть, якась маленька частка секунди. Але, зазвичай, такі фальстарти не фіксують і перезаїзд не роблять.
Щодо фінального заїзду. Погодні умови були, що називається, не наші. Не ті, що дозволяють показувати високий результат. Можливо, мені не вистачило палива (сміється). Проте вітру – дуже складно. Повторюся, погода була не наша. Мабуть, були виснажені – можливо, щось в підготовці.
Четвірка показала свій рівень – стала бронзовим призером, але й в двійці теж хотілось завоювати медаль, показати, що наш екіпаж заслуговує на увагу. Але ми зробили висновки, і піднесемо всім приємний сюрприз за два роки – в Парижі.
ЧЕМПІОНАТ ЄВРОПИ
- Дай Бог. Про чемпіонат Європи ми теж чимало писали на ресурсах «Веслування України». Дуже незрозуміла логістика, яка…
- (Перебиваючи). Якої просто не було… НЕ БУ-ЛО! З такими переїздами, з такими очікуваннями в аеропортах. Це ж не логістика, це щось…
Впевнений, після перельоту з Канади ми могли залишитися десь в Європи і там готуватися до чемпіонату Європи. Не думаю, щоб це коштувало великих грошей. Але ні… Керівництво вирішило, що збірній України необхідно заїхати в Україну. Було, м’яко кажучи, складно. Не забувайте про адаптацію після Канади. Три дні готуватися, а потім своїм ходом добиралися до Варшаву, як і решта веслувальників збірної. Командний автобус організований не був, тож ми добиралися на рейсовому.
По 8-10 годин чекати на кордоні, домовлятися з прикордонниками, щоб нас швидше пропустили, адже ми збірна України. Прикордонники казали, що у вас неповна команда: «Крім вас, в автобусі ще 25-30 людей, які просто виїжджають». Добре, що вони пішли нам назустріч і прискорили процес, поставивши наш автобус першим в чергу. Тільки завдяки цьому ми встигли на літак до Німеччини.
- Тобто, акцентую ще раз, ви їхали на чемпіонат Європи на звичайному рейсовому автобусі?
- Саме так. Якоїсь команди я не бачив. Спортсмени добиралися до Варшави групками, по 5-6 людей, хтось навіть на власному транспорті. Це хіба збірна? Як в таких умовах виборювати медаль. Знаю, яка ситуація в країні, але можна ж якось зробити так, щоб це хоча б було організовано… А якщо не виходить, зробіть так, щоб збірна залишилася в Європи, а не моталася континентом. Розкидатися часом і силами перед важливими змаганнями – це недозволена розкіш. Я та мої товариші не зрозуміли цей жест керівництва: повернутися з Канади на три дні до Львову, а потім повертатися в Європу, де ми вже були кілька днів тому. Нонсенс!
Я не розумію, чим люди думають, коли таке роблять…
Команда показує результат всупереч обставинам. Для чого в організаційному плані ніхто нічого не робить. Спортсмени самі собі домовляються: про транспорт, про можливість потренуватися в Німеччині перед чемпіонатом Європи – на жаль, в останньому нам відмовили. Керівництво цього не робить. Тому, гадаю, результат в цьому році був показаний всупереч обставинам, а не завдяки.
- Тобто окремі групи за видами працюють самі по собі, а загального керівництва немає, і команди як такої не було в цьому році, правильно я розумію?
- Так, як я бачив в минулому році, такого в цьому році не було.
- В якому стані приїхали до Мюнхену, на чемпіонат Європи?
- В психологічному відношенні все було добре – налаштовувалися, як завжди: відпрацювати на 100%, але фізичний стан був далеким від ідеального.
- Тим не менш, і попередні, і півфінальні заїзди в обох видах ви пройшли потужно, але на фінали, судячи з всього не вистачило. Розпочнемо з четвірки. Могли зачепитися за медалі?
- Так, звісно. Великих розривів в нашому фіналі, як в деяких інших видах, не було. Відразу було видно, що буде конкретна заруба, і так, в принципі, і трапилося. Ціна медалі – частки секунди. Так, звичайно, хотілося вибороти медаль. Але… Фізичний стан… Як би нам не хотілося завоювати медаль, фізично нас не вистачило. З такою дорогою, такою логістикою. У нас в байдарці це дуже важливі фактори, адже, як я вже казав, долю медалей вирішують десяті частки секунди. В кілька десятих можуть заїхати навіть п’ять човнів. Можливо, в інших видах хтось програє своєму результату секунду, і буде в призах, в четвірці – не так. Десяті частки секунди… А це все командна робота, це все логістика, це все менеджмент. Впевнений, якщо б ми після чемпіонату світу в Канаді не їхали до Львову, а залишилися десь в Європі і готувалися там до «Мюнхену», результат був би набагато кращий.
- Та ж ситуація була і в двійці, так?
- Так. Нас просто не вистачило. Не вистачило на весь сезон. Повторюся, психологічно ми були готові, а ось фізично, як ми себе не налаштовували, відчували, що організм не готовий показувати той результат, який би ми хотіли.
ЧЕМПІОНАТ УКРАЇНИ І ВІЙСЬКОВА ПІДГОТОВКА
- На цьому міжнародна частина сезону для вас завершилася. Потім ще був чемпіонат України. Я так розумію, офіційної інформації з цього приводу не було, було вирішено, що призери чемпіонату світу можуть не брати в ньому участі. Тож бронзові призери чемпіонату світу в «байдарці-четвірці, 500 м» в Умані не стартували. Чи була, дійсно, така домовленість?
- Я, взагалі, не знав, чи буде чемпіонат України. Прямим текстом ніхто не говорив про обов’язкову участь, із кулуарів стало відомо, що можна не стартувати.
- Тобто з боку Ігоря Нагаєва нічого не проговорювалося?
- Він взагалі з нами не дуже спілкується, як, більшою мірою, і з усією командою.
- Чув, що після чемпіонату України, були претензії до байдарки-четвірки з приводу участі в цих змаганнях…
- Також чув, що були з боку головного тренера були розмови такого плану: «Чого вони не ганяються? Нехай розкажуть про втому хлопцям в окопах». Чого напряму не сказати? Навіщо вести кулуарні розмови? Взагалі, не розумію, навіщо постійно війною дорікати… Давайте, розпустимо Міністерство і підемо всі на війну. Але, вважаю, що спорт має жити.
Я особисто краще веслую, ніж воюю. Але я готовий піти навчитися військовій справі. Наскільки я знаю, в Німеччині спортсмени, які представляють Збройні сили, чи служать в поліції, після завершення сезону беруть участь в таких спеціальних зборах. Чому б в Україні таке не зробити?
- На мій особистий погляд, кожен має займатися своєю справою, тим, що у нього виходить якнайкраще. Спортсмен має виступати на спортивному фронті, головний тренер збірної – має вправно керувати командою. Але не всі, як показали події цього року, виконують свої обов’язки на 100%. До веслувальників, до старших тренерів за видами, напевно, претензій немає – вони зробили все, що було в їх силах…
- Так. У мене особисто питань до Олександра Геннадійовича немає, ми з ним спрацювалися. Ми завжди з ним на зв’язку, завжди спілкуємося. Коли він їде до Миколаєва, питаю, як справи. Ти за тренера переживаєш, у тебе гарні відносини з ним. І в цьому також запорука високого результату. Коли ви знаходите спільну мови, гарний зв’язок: спілкуєтеся, переживаєте один за одного – це теж йде на користь. Як на мене, мають бути і робочі відносини, і людські.
- Так, згоден: комунікація – це важливий фактор у відносинах між тренером і спортсменом, але не всі це розуміють. На жаль…
ОЛІМПІЙСЬКА ЛІЦЕНЗІЯ
- До наступного року. Це, як відомо, рік ліцензійного чемпіонату світу, на якому обов’язково треба брати олімпійську путівку. Нагадаю, українські байдарочники останнього разу брали участь в Олімпійських іграх аж в 2000 році. Яка налаштованість? Буде зроблений акцент на четвірку, чи над двійкою будете також багато працювати, чого не було в 2022-му році?
- Налаштовані по-бойовому. Налаштовані давати бій. Знаю, що ми пройдемо гарний тренувальний процес і зробимо все від себе залежне, щоб завоювати для України заповітну ліцензію. Не боюся говорити це. Я впевнений в хлопцях. Впевнений, що все буде добре! І буде бій!
Інтерв’ю Ігоря ТРУНОВА проєкту «Веслування України». Відеоверсія. Частина перша https://www.youtube.com/watch?v=GvwEiRLUyIA&t=29s
Інтерв’ю Ігоря ТРУНОВА проєкту «Веслування України». Відеоверсія. Частина друга https://www.youtube.com/watch?v=yk_fUoY7Yac&feature=emb_logo
Влад ЄФІМОВ, проєкт «Веслування України»
Про першу топонімічну реформу Кам'янського розповідав письменник та краєзнавець Олександр Слоневський.
"У 30-х роках минулого століття у нашому місті відбулися події, які можна охарактеризувати як перша топонімічна реформа, - розповідав на засіданні краєзнавчого клубу О.Слоневський. - Архіви виконавчих органів не донесли до нас дати, коли та чи інша вулиця отримали своє найменування. Але у розпорядженні дослідників знаходяться інші документи, за якими можна, якщо не визначити з точністю, коли були утворені, найменовані або перейменовані вулиці, проспекти, перевулки, то хоча б звузити часові рамки цієї події.
Однією з перших ластівок топонімічного поселення стало найменування вулиці в районі Вовчого горла на честь убитого 1923 року голови Романківської кооперації Степана Корчевського. Першу згадку про таку вулицю особисто я знайшов у документах про реєстрацію смертей Кам'янським РАГСом у 1929 році. Тобто на карті міста ця вулиця вже була 1929 року. Але з'явилася вона швидше за все раніше. Хоча таких документів наразі немає. Або ось, у заяві про вступ до вечірнього робочого технікуму абітурієнта Мар'яна Стемпеня, датовано 18 березня 1930 року вказана адреса заявника: Верхня колонія будинок 39, квартира 3. Не минуло й тижня, як 23 березня 1930 року, згідно з постановою Раднаркому УРСР, Камянський робочий технікум набув статусу інституту. І вже в анкеті цього ж студента від 19 липня 1931 року адреса проживання вказана як Інститутська, будинок 4. Таким чином у проміжку між 23 березня 1930 року та 19 липня 1931 року на карті Кам'янського з'явилася вулиця Інститутська.
Взагалі 1931 подарував цілий букет вперше згадуваних назв вулиць: Ленінська, Червоногвардійський узвіз, Радянська, Бехтерева, Конторська, Арсеничева. У 1932 році фігурують вулиці Спартаківська та Сировця. Вулиця Арсеничева з дореволюційних часів мала назву Василівська і входила до числа Нових планів. Район Нових планів забудовувався з початку ХХ століття. З боку Верхньої колонії він обмежувався Гімназічним (Пеліна) проспектом, а з протилежного боку Цвинтарною вулицею (нинішня Сировця). І перпендикулярно до цих вулиць, ніби прорізаючи Нові плани, йшли вулиці Новобазарна, Прорізна, Друга Дачна, Третя Дачна. Але назви Друга Дачна, Третя Дачна та Четверта Дачна – це вже назви радянського періоду.
У середині 1933 року в Кам'янському було заарештовано активістів міських польських організацій із сфабрикованої справи контрреволюційної діяльності польського нацменапарату. Обвинувальний висновок особливого відділу Дніпропетровського обласного ГПУ у справі № 2751 містить адреси підслідних: Вейс Зігфрід проживав на вулиці Дзержинського № 89, Вальчак Мар'ян проживав на вулиці Сталіна № 27, Новаковський Фелікс проживав на вулиці Пролетарська № 10-А. Таким чином, вищевказані вулиці вже існували в 1933 році. Крім того, в 1933 році було відкрито магазин системи "Торгсин" у будинку №2 по вулиці Кооперативній. Нині це проспект Пеліна.
З наведеної інформації випливає, що у Кам'янському раніше 1933 року відбулося масове перейменування вулиць. Василівська на Арсеничева, Олександрівська – Короленківська, Павлівська – Дзержинського, Кладбищенська – Сировця, Поліцейська – Пролетарська, Церковна – Першотравнева, Канатна – Радянська, Новобазарна – Заваріхіна. Ймовірно, водночас вулиця Провідна отримала назву Червоноармійська. Але найбільш ранні документальні підтвердження цьому знаходимо лише у довіднику "Вся Дніпропетровщина. Промислово-економічний довідник" за 1938 рік, у якому зазначено, що на вулиці Червоноармійській розташовані Промбанк, а також оперативно-винищувальна станція ОСОАВІАХІМ. У період між 1932 та 1933 роками на карті міста з'являється проспект Пеліна. Причому нумерація будинків йшла від Вовчого горла до пам'ятника Прометея, тобто у зворотному порядку, ніж зараз. Наприклад, адреса житла родини Брежнєвих позначалася як проспект імені Пеліна, будинок № 1, квартира 2. Саме так записав Яків Брежнєв в анкеті при оформленні документів у вечірній металургійний інститут у вересні 1934 року.
Ще в дореволюційний час аристократична магістраль Кам'янського іменувалася Гімназійним проспектом, то Гімназійною вулицею, а то й зовсім Проспектом. Враховуючи, що такий був у поселенні єдиний. Після остаточного встановлення радянської влади та скасування гімназій, офіційно залишилася одна назва - Проспект. Але як довго протрималася наполовину ця старорежимна назва? На звороті фотографічної картки двох молодих людей, датованої 6 лютого 1927 року, у лівому кутку можна побачити штамп "Фотография Константиновского. Проспект". Паралельно цю інформацію підтверджує запис № 46 статистичної картки про смерть, видану Кам'янським РАГСом 21 лютого 1928 року на ім'я Суської Валентини Володимирівни, яка проживала в Кам'янському за адресою Проспект № 8. У 1930 році студенти та викладачі п'ятого випуску вечірнього робочого індустріального інституту знялися у товариській фотографії "Друг дітей", про місцезнаходження якої позначалося як Кам'янське, Проспект №3.
Наприкінці 20-х років район Нові плани перебрався через Проспект і розширився у бік станції Тритузна. Студент Кам'янського робочого технікуму Володимир Діордієв, заповнюючи в 1930 році анкету навчального закладу, залишив наступний запис про своє місце проживання: "Місто Кам'янське, Нові плани, Головна Селищна вулиця, будинок №2, квартира 2". В анкеті цього ж дня він пише, що проживає в Новій колонії. Тобто Нові плани, які у нас зараз часто називають Комсомольським парком, носив назву Нова колонія. Але назва Нові плани вживалося в офіційному діловодстві і 1938 року. Так ордер на обшук та арешт Олександра Бухмана, який проживає за адресою місто Дніпродзержинськ, Нові плани, Перший селищний провулок, будинок № 5, квартира 1 було підписано начальником міськвідділу НКВС Дороганом 17 квітня 1938 року.
Епопея з перейменуванням вулиць тривала й надалі. У плані розміщення торгової мережі з продажу безалкогольних напоїв і пива, складеного фахівцями міськкому партії в 1936 році, значилися Сталінська вулиця і вулиця Сталіна. З цього плану випливає, що Сталінська вулиця знаходилася на розі Базарного узвозу. І там торгували пивом. На вулиці Сталіна біля заводських воріт №1 вирішили встановити новий лоток із продажу вод та морозива. Відповідальний завод Дзержинського. Організації "Нова Баварія"" доручено на вулиці Сталіна біля будинку № 1 побудувати лоток з продажу пива. "Главмолоко" зобов'язали на тій же вулиці Сталіна пристосувати старий лоток для продажу морозива, кефіру та молока. У вищезгаданому економічно-адресному довіднику на 1934 рік згадувалася промислово-кооперативна артіль "Лагодник" при Дніпропетровському "Облшкурпромсоюзі". Шановна шкурницька організація спеціалізувалася на виготовленні та ремонті індивідуального взуття та мала поштову адресу місто Запоріжжя-Кам'янське, вулиця Сталіна № 2. Це означає, що вулиця Сталіна існувала у Кам'янському вже 1933 року. Причому це не Соцмістечко, оскільки там житлове будівництво почалося 1934 - 1935 року. І почалося воно з бараків. А тут прямо вже вулиця. І взагалі вулиць, що носять ім'я вождя всіх народів у Кам'янському-Дніпродзержинську, було кілька. Власне, в Кам'янському, Тритузному (вулиця Сталінська) і в Соцмістечку. Для уточнення розташування вулиці Сталіна може послужити така інформація. Вулиця Сталіна Паралельний провулок 3/1. Тут у 1937 році проживав Генріх Березовський, заарештований органами НКВС і цей запис із його підслідної справи. А на вулиці Стасова, колишній Третій дачній від Палацу металургів, спланували побудувати новий лоток з продажу вод. До речі, ця вулиця в різних джерелах називається по-різному: вулиця Стасової та вулиця Стасова. Наприклад, у газеті "Дзержинець" від 17 листопада 1936 року є фотографія, а під нею напис: "НА ФОТО: новозбудована школа № 18, що на вулиці Стасової, зліва ріг Палацу культури імені Косіора". Нам вона відоміша як школа № 17, а Палац культури імені Косіора, як Палац металургів.
Вулиця Губи. У статистичній картці про смерть № 1397 від 7 жовтня 1934 року є запис. "Губа Олексій Кузьмов. Постійно проживав на Верхній колонії. Помер 06.10.1934 року. Вік 38 років. Українець. Одружений. Начальник проектного відділу ДДЗ. Помер удома". Таким чином, після смерті заступника Кам'янської ЧК, яким був Губа в 20-ті роки, цей район Верхньої колонії отримав його ім'я. Точна дата події невідома. Але 10 серпня 1936 року під час арешту референта директора ДДЗ Михайла Станкевича було запротоколовано адресу його проживання, вулиця Губи. 9/12.
Загалом топонімічне перетворення завершилося перейменуванням міста Кам'янське на Дніпродзержинськ. Під час підготовки матеріалу я знайшов кілька цікавих фактів. Наприклад, була така адреса – Цегляний провулок, землянка № 165. У ній ще 1940 року проживав якийсь Григорій Гавриш, людина без певних занять. Був заарештований НКВС. Або вулиця Шоста дачна. Де вона знаходилася, невідомо (за підказкою Любові Олексіївської, це нинішня вулиця Братська. – прим. автора). Або ось. У 1920 році серед місць поховання в нашому місті були такі цвинтарі: Сільський, Новосільський, Парафіяльний, Яськова гора, Кисла гора. Мені цікаво, де вони були”.
23.07.2015.
Текст: Віктор КУЛЕНКО.
Понад 150 учасників з Дніпропетровської області та команда гостей з Запоріжжя зустрілися на бойовому килимі 4 грудня у на відкритому турнірі з кіокушин карате-до "Кубок Дніпра".
Збірна команда Кам`янського спортивного клубу кіокушин-кан карате-до "Бусін-кан" показала гідний виступ. На рахунку вихованців тренерів Романа Кашири, Олександра Куцевола, Богдана Корха 24 призових місця.
ПРИЗЕРИ КЛУБУ "БУСІН-КАН"
ПЕРШЕ МІСЦЕ
Цингаль Андрій
Никифоріва Поліна
Філіп’єва Софія
Школьна Ольга
Ляшенко Владислава
Кучеренко Ілона
ДРУГЕ МІСЦЕ
Кучук Данило
Жигульов Максим
Колтовський Максим
Шакіров Руслан
Бакутяк Олександра
Густенко Яна
Криворот Софія
Сай Віра
Версаль Ілона
ТРЕТЄ МІСЦЕ
Тутенко Іван
Драгущак Матвій
Шопа Марк
Музика Михайло
Асатрян Назар
Асатрян Денис
Лелека Олександр
Крикунова Анжела
Гонцовська Юлія
У Івано-Франківську з 30 листопада по 4 грудня пройшли відразу п'ять Чемпіонатів України з тхеквондо ВТФ (кадети, юніори, молодь, дорослі і пумсе), в яких прийняли участь 500 бійців із 15 регіонів країни.
Збірна команда Кам`янської федерації (голова Олександр Кірпа) показала хороші результати. В активі спортсменів, які представляли ДЮСШ № 1 (тр. Катерина Бірковська, Вячеслав Сторчак, Андрій Стовбан), № 3 (Юрій Пальок, Ярослав Пальок) і № 4 (тр. Олександр Кірпа, Кирило Ковдря, Аліна Крістєва, Владлен Лобанов, Роман Курись) 21 нагорода.
ПЕРШЕ МІСЦЕ
до 45 кг - Шульженко Архип (тр. О.Кірпа, К.Ковдря, А.Крістєва) - керугі (кадети)
+65 кг - Брильов Назар (тр. О.Кірпа, К.Ковдря, А.Крістєва) - керугі (кадети)
33 кг - Бойко Богдан (тр. В.Лобанов) - керугі (кадети)
Курись Софія (тр. Р.Курись) - пумсе (особисті виступи)
ДРУГЕ МІСЦЕ
до 68 кг - Кучерява Поліна (тр. В.Лобанов) - керугі (юніори)
Хрієнко Анастасія (тр. В.Лобанов) пумсе-команда (дорослі)
Товстопят Єлизавета (тр. В.Лобанов) - пумсе (дорослі)
Приходько Дарина (тр. В.Лобанов) - пумсе (юніори)
Лантух Євген/Кузів Лілія (тр. Р.Курись) - пумсе (пари)
Курись Софія/Товстопят Єлизавета/Хрієнко Анастасія (тр. Р.Курись) - пумсе (команди)
Кузів Лілія/Міщенко Єлизавета/Приходько Дарина (тр. Р.Курись) - пумсе (команди)
ТРЕТЄ МІСЦЕ
78 кг - Горобець Кирило (тр. К.Бірковська, В.Сторчак, А.Стовбан) - керугі (юніори)
53 кг - Хрієнко Анастасія (тр. К.Бірковська, В.Сторчак, А.Стовбан) - керугі (молодь)
58 кг - Бірковський Олег (тр. К.Бірковська, В.Сторчак, А.Стовбан) - керугі (молодь)
80 кг - Горобець Кирило (тр. К.Бірковська, В.Сторчак, А.Стовбан) - керугі (молодь)
Лантух Євген (тр. Р.Курись) - пумсе (особисті виступи)
Невідомих Микита (тр. Р.Курись) - пумсе (особисті виступи)
Кузів Лілія (тр. Р.Курись) - пумсе (особисті виступи)
Невідомих Микита/Міщенко Єлизавета (тр. Р.Курись) - пумсе (пари)
Бабич Олександр/Лісовець Микита/Лантух Євген (тр. Р.Курись) - пумсе (команди)
Бойчун Аліна/Гаврилова Дарина/Шклярук Олена (тр. Р.Курись) - пумсе (команди)
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Фотоальбом https://www.facebook.com/photo/?fbid=165173246207213&set=a.165173679540503
Біла Церква приймала чемпіонат України з велокросу.
На велотрасі з 3 по 5 грудня змагалися 145 спортсменів з Білої Церкви, Донецька, Житомира, Знам‘янки, Черкас та інших міст країни. Кам`янське представляли три велогонщики ДЮСШ № 4. В активі вихованців тренера Сергія Федоренка чотири нагороди, які розігрувалися в гонках на час. Дві з них завоював Андрій Головченко. Юнак став другим в індивідуальній гонці і посів третє місце в парній. Катерина Танцура стала бронзовою призеркою в індивідуалці. За крок до призової трійки в парах зупинилася Ангеліна Кузнецова.
