На сцені Дніпродзержинського академічного музично-драматичного театру імені Лесі Українки покажуть шедевр української літератури, музичну комедію на дві дії Григорія Квітки-Онов'яненка "Сватання на Гончарівці".
СЮЖЕТ
Одарка Шкурат свариться зі своїм чоловіком Прокопом, бо той п'є. Невдовзі до них підходить Кандзюба і пропонує посватати їхню доньку Улянку за свого сина Стецька. Спочатку Одарка з чоловіком проти - бо всі знають, що в Стецька немає клепки в голові, але зважаючи на його богатство, погоджуються. Сама ж Уляна проти такого шлюбу, бо їй подобається Олексій, але він кріпак. Олексій розуміє, що Уляну хочуть силою видати заміж за дурня й б'є Стецька, щоб той відмовився від дівчини. Та Стецько не погоджується, бо дуже боїться свого батька. За допогою хитрощів Олексійового дядька Уляна одружується з Олексієм, а Стецькові дають гарбуза.
ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ЇХ ВИКОНАВЦІ
Прокіп Шкурат - Анатолій Вертій
Одарка (його жінка) - Валентина Галенко
Уляна (їх донька) - Ганна Бахмут
Олексій (кріпак, коваль) - Дмитро Сорокалат
Павло Кандзюба (обиватель з-під Харкова)
Стецько (його син) - Олександр Тарханов
Осип Скорик (відставний солдат) - Олександр Нагорний
Тиміш (обиватель із Заїківки) - Віктор Назаренко
Дівки, подруги Уляни.
КОЛИ - 6 березня, пятниця.
ПОЧАТОК - 18:30.
http://www.youtube.com/watch?v=p7U7SRQzHFM - художній фільм "Сватання на Гончарівці" (1958 рік).
На сцені Дніпродзержинського академічного музично-драматичного театру імені Лесі Українки покажуть шедевр української літератури, музичну комедію на дві дії Григорія Квітки-Онов'яненка "Сватання на Гончарівці".
СЮЖЕТ
Одарка Шкурат свариться зі своїм чоловіком Прокопом, бо той п'є. Невдовзі до них підходить Кандзюба і пропонує посватати їхню доньку Улянку за свого сина Стецька. Спочатку Одарка з чоловіком проти - бо всі знають, що в Стецька немає клепки в голові, але зважаючи на його богатство, погоджуються. Сама ж Уляна проти такого шлюбу, бо їй подобається Олексій, але він кріпак. Олексій розуміє, що Уляну хочуть силою видати заміж за дурня й б'є Стецька, щоб той відмовився від дівчини. Та Стецько не погоджується, бо дуже боїться свого батька. За допогою хитрощів Олексійового дядька Уляна одружується з Олексієм, а Стецькові дають гарбуза.
ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ЇХ ВИКОНАВЦІ
Прокіп Шкурат - Анатолій Вертій
Одарка (його жінка) - Валентина Галенко
Уляна (їх донька) - Ганна Бахмут
Олексій (кріпак, коваль) - Дмитро Сорокалат
Павло Кандзюба (обиватель з-під Харкова)
Стецько (його син) - Олександр Тарханов
Осип Скорик (відставний солдат) - Олександр Нагорний
Тиміш (обиватель із Заїківки) - Віктор Назаренко
Дівки, подруги Уляни.
КОЛИ - 6 березня, пятниця.
ПОЧАТОК - 18:30.
http://www.youtube.com/watch?v=p7U7SRQzHFM - художній фільм "Сватання на Гончарівці" (1958 рік).
"Не вмирає душа наша" - під такою назвою в музеї історії міста Дніпродзержинська відбудеться свято, присвячене 201-й роковині з дня народження українського поета, письменника, художника, громадського та політичного діяча Тараса Григоровича Шевченка. Під час святкування лунатимуть пісні на його вірші, всі бажаючі матимуть можливість продекламувати свої улюблені рядки з "Кобзаря". Також відбудеться перегляд фільму, присвяченому Шевченку. Завершиться свято оглядом виставки "Мистецька спадщина Кобзаря" з фондів Національного музею Тараса Шевченка у Києві.
ДЕ - музей історії Дніпродзержинська (пр. Леніна, 39).
КОЛИ - 9 березня.
ПОЧАТОК - 12:00.
ДОВІДКИ ПО ТЕЛ.: (05692)3-11-10.
Робітники і робітниці пекарні "Змішторгу" зобов'язалися працювати ще продуктивніше, випікати високоякісні вироби.
На знімку: комсомолець Петро Ященко - один з кращих підмайстрів, що систематично перевиконує виробничий план.
Фото М.Медлінського.
"Дзержинець" 04.03.1951.
Нещодавно у червоному кутку механічного цеху заводу ім.Дзержинського учасники художньої самодіяльності під керівництвом тов. Чернишової дали концерт, присвячений стахановцям, що відзначились найвищими показниками продуктивності праці.
У програму виступів ввійшли 16 кращих творів радянських композиторів, народні пісні. Великим успіхом користувались виступи солістів тт. Грицан, Медведєвої, Рябцевої та інших. Успішно виступила виконавиця дитячих оповідань, учасниця художньої самодіяльності тов. Коваленко.
Робітники, інженерно-технічні працівники і службовці, які були присутні на концерті, залишились задоволені і дякували за увагу до них.
П.Панвич
"Дзержинець" 04.03.1951.
Враховуючи великий інтерес до книги В.Ажаєва "Далеко від Москви", комсомольська організація тресту "Дзержинськбуд" підготувала і нещодавно провела літературну конференцію.
Перед цим по всіх червоних кутках гуртожитків серед молодих будівельників провадились голосні читки книги і популярні бесіди про зміст і велике виховне значення твору.
До виступів на конференції готувалась велика група юнаків і двчат. У призначений день в залі парткабінету міськкому КП(б)У зібралось більше 200 молодих читачів.
Першим виступив секретар комсомольської організації "Житлобуду" Михайло Голубчик. Він розповів, яке величезне значення має наша передова в світі радянська література в справі виховання молоді в комуністичному дусі. Закінчуючи свій короткий огляд роману В.Ажаєва "Далеко від Москви" він сказав:
- Самовіддана праця зображених в романі будівників нафтопроводу, безприкладний героїзм вихованих партією Леніна-Сталіна радянських людей дає нам натхнення для самовідданої праці, викликає гордість за свою соціалістичну Батьківщину.
Про героїв цієї цікавої книги про будівельників, зокрема про Батманова, Залкінда, Берідзе, Ковшова, Васильченко яскраво і тепло говорили тт. Воронін, Бєлік, Омельяненко, Чубукова, Пижевський та інші.
Молоді будівельники з великим інтересом і задоволенням провели цей корисний захід, спрямований на виховання молоді, прищеплення любові до художньої літератури.
Такі літературні конференції серед молоді тресту "Дзержинськбуд" комсомольська організація вирішила проводити кожного місяця.
П.Фареніков.
"Дзержинець" 04.03.1951.
Ровесники комбината
2 марта (по старому стилю – 17 февраля) 1889 г. на Днепровском металлургическом заводе в Каменском была задута первая доменная печь, и с тех пор именно от этой даты ведется летоисчисление истории предприятия, вместившей труд более чем шести поколений металлургов.
Вслед за первой 8 июня (ст. стиль) была пущена вторая доменная печь. Тот год, как следует из «Описания Днепровского завода» – книги, увидевшей свет в 1908 году, явился своего рода парадом введенных в строй новостроек. Были пущены: бессемеровское и сталепрокатное отделения – 17 июня; пудлинговое – 18 июля; железопрокатное – 5 ноября; мартеновское – 4 декабря, листопрокатное – 29 декабря. Все эти подразделения – ровесники комбината. И о них, первоначальном периоде их работы пойдет речь в данной публикации.
ДОМЕННОЕ ОТДЕЛЕНИЕ
Во все времена основой фундамента металлургического комплекса завода был доменный цех. Его первая печь – полезным объемом 356 куб. метров. Такой же была и вторая домна. Обе печи, совершенно одинаковые, шотландской системы, с отдельно сложенным горном. По оценкам современников, доменные печи Каменского завода принадлежали к числу самых больших, существовавших в то время.
30 октября 1892 года, 16 июля 1893 года и 20 ноября 1899 года поочередно дали первый чугун доменные печи №№ 3, 4 и 5. Позднее началось строительство шестой доменной печи. Доменные печи пронумерованы были в том порядке, в каком производилась их постройка.
Переднюю часть заводской территории, обращенную в сторону станции Тритузная, занимали склады сырых материалов. Для разгрузки кокса, руды и известкового камня имелось 11 эстакадных мостов. Кроме доменных, в 1889 году были пущены также коксовые печи – всего 152.
Нагревание вдуваемого в печи воздуха производилось в восьми аппаратах Витвеля и шести аппаратах Каупера. Дутье обеспечивалось шестью воздуходувными паровыми машинами. С 1897 года, с момента строительства электрических станций, началась широкая электрификация приводов всех технологических агрегатов завода и газодувных машин. В этом было преимущество Днепровского завода перед другими предприятиями.
С 1889 по 1905 годы на заводе в Каменском было выплавлено 153.522.032 пуда чугуна. Количество рабочих доменного отделения достигало 2356, из них 938 человек работали на печах, 163 – при котлах, 186 – при машинах, 264 – в мастерских, остальные (805 человек) – при вспомогательных работах. В течение первого десятилетия (до 1899 года) печи №№ 1, 2, 3 и 4 перестраивались дважды. При этом как профили печей, так и их отдельные части подвергались существенным изменениям.
К 1913 году завод имел в своем составе пять работающих и одну неработающую доменную печь. Было выплавлено 412 тысяч тонн чугуна.
В 1925 году после продолжительной консервации, вызванной революционными событиями и гражданской войной, доменному цеху суждено было начать свою деятельность вторично – 28 апреля заново задута доменная печь № 1. Позднее была достроена шестая доменная и реконструирована третья печь, на которой выполнена механизация загрузки шихтовых материалов. Но все равно долгое время, как вспоминали старые доменщики, основными орудиями труда в цехе оставались лопата, вилы, кувалда. На всех операциях преобладал тяжелый физический труд. На рудном дворе работали катали, подвозившие к печам ими же груженые вагонетки с коксом, рудой, известняком; разбивщики (они дробили руду, известняк молотком). Были в иерархии каталей клетьевые, задачей которых было поставить нагруженные взвешенные вагонетки на клети вертикального паровоза-подъемника. На верхней площадке печи (колошнике) «хозяйничали» колошниковые (верховые) катали, загружавшие шихту в доменные печи через засыпные аппараты. Вагонетка, груженая коксом, весила, к примеру, 25 пудов, вагонетка с рудой – 35 пудов. И каждый каталь должен был доставить к печи за смену 40-45 вагонеток.
Вот таким вкратце был прародитель нынешнего доменного цеха, вся последующая история которого сопряжена с героическим трудом многих поколений доменщиков, бывших и остающихся на передовых позициях в совершенствовании производства, улучшении использования действующих агрегатов и качественных характеристик чугуна.
БЕССЕМЕРОВСКОЕ ОТДЕЛЕНИЕ
Оно помещалось в четырех зданиях, в первом из которых находились вагранки для переплавки чугуна, во втором – собственно бессемеровская мастерская, в третьем – воздуходувные машины, аккумулятор и насосы, в четвертом – вентиляторы. Если говорить более детально об оснащении отделения, то это шесть вагранок, два семитонных конвертера и столько же гидравлических кранов с ковшами для стали, четыре крана для подъема болванок, паровозик в девять тонн для подвозки ковшей с чугуном и два паровозика грузоподъемностью шесть тонн для отвозки болванок, две воздуходувных машины по 250 сил и столько же машин для вентиляторов, четыре вентилятора Рута на 300 кубических метров воздуха в минуту каждый.
Первые годы бессемеровское отделение было совмещено с примыкавшим к нему сталепрокатным отделением, где помещались молотовая, бандажепрокатная, рельсопрокатная и отделочная мастерские. Именно сюда направлялся бессемеровский металл для производства рельсов от 11 до 26 фунтов в погонном футе, осей – паровозных, тендерных и вагонных, балок, швеллеров, лемехов, лопат.
В 1890 г. было произведено 32,1 тыс. тонн бессемеровской стали, а через шесть лет, в 1896 г., производство увеличилось до 65,1 тыс. тонн.
Трудовая биография этого цеха, как и его коллектив, поистине уникальны. Решающую роль сыграл бессемеровский цех в послевоенном возрождении Дзержинки. Цех был пущен 21 декабря 1949 года. Очевидный выигрыш во времени выплавки стали, относительная простота процесса, малая потребность материальных и энергоресурсов на производство 1 тонны стали – все эти факторы были использованы бессемеровцами. Через шесть лет к трем имеющимся в цехе конвертерам добавился четвертый, и уже в 1961-1962 гг. бессемеровцы выплавили 1 млн. 14 тыс. тонн стали.
Надо сказать, что, кроме бессемеровского, металлурги Днепровского завода мастерски владели также пудлинговым, тамасовским и мартеновским способами производства стали. Причем, в пудлинговом отделении, помимо обыкновенных пудлинговых печей с топками, работали печи системы Днепровского завода с генераторами и рекуператорами. Печи Днепровского завода и печи системы Pietzka работали с дутьем. Пудлинговые крицы, как указывают технические источники того времени, обжимались под тремя паровыми молотками в 2,5 тонны каждый. Прокатка обжатых криц в полосы шириною 2'', 3'', 4'' и 5'' при толщине от 15 мм до 18 мм производилась на обжимном стане.
Для производства мартеновского литого железа и стали, а также стальных отливок завод располагал 8-ю печами Сименс-Мартен. Печи №№ 1-4 располагались в старом мартеновском отделении, печи №№ 6-8 – в новом.
После ввода в действие кислородно-конвертерного комплекса бессемеровский цех, а вместе с ним и дореволюционные мартеновский № 2, огнеупорный и довоенный мартеновский № 3 были выведены из эксплуатации. Навечно остались в летописи предприятия имена послевоенных руководителей бессемеровского – Д.П.Ульянова, возглавлявшего цех в 1952-1963 гг., А.И.Трусеева, стоявшего у руля почти 20 лет, до самого закрытия цеха в 1983 г.
ЖЕЛЕЗОПРОКАТНОЕ И ЛИСТОПРОКАТНОЕ ОТДЕЛЕНИЯ
Первоначально в составе железопрокатного отделения были крупносортный, среднесортный, мелкосортный и проволочный станы. В дальнейшем, по свидетельству современников, железопрокатное отделение располагало двумя среднесортными, мелкосортным и проволочным станами. В железопрокатном отделении прокатывались обручное, шинное, круглое, каретное, шаблонное железо, рудничные рельсы и проч. Из профилей специального назначения следует упомянуть железо колосниковое, оконное, зетовое для жней, грядильное для плугов, штабиковое железо для заварки ободов колес, рельсовые крепления и т.д.
Для производства листового и универсального железа служила листопрокатная мастерская. Здание ее было продолжением старого мартеновского отделения, откуда и поступала большая часть металла для прокатки.
Широкое народнохозяйственное применение имел разнообразный сортамент упомянутых станов и в последующие годы. На двух мелкосортных станах «330», «280» и проволочном «260» производились угловые профили, квадрат для железнодорожных костылей, оконнорамный переплет № 5, бортовые кольца колес автомобилей, проволока-катанка диаметром 6,5 мм.
В 60-е годы прошлого столетия морально устаревшие и физически изношенные старые прокатные станы были выведены из строя. Начиная с 1967 г., были демонтированы все три листопрокатных стана, тонколистовой стан «1400», в 1976 г. – среднелистовые «1800» и «1600». С 1971 по 1986 гг. закрыты три стана железопрокатного цеха. В 1971 г. – проволочный «260», продукция которого не соответствовала требованиям стандарта. В 1985-1986 гг. закрыты мелкосортные станы «280» и «330». И таков непреложный закон жизни – старое неизбежно уступает дорогу новому. Но в анналах истории труд цехов-старожилов останется навсегда.
Л.КЛЮЧ, сотрудник музея истории комбината
Фото из фондов музея
В очередном матче, который ФК "Сталь" проводит в рамках тренировочноых сборов на Ивано-Франковщине, наши земляки легко расправились с многократным чемпионом Ивано-Франковской области командой "Калуш". Как сообщает пресс-служба "Стали", счет был открыт за минуту до перерыва. После прохода по правому флангу был сделан навес на центр вратарской площадки, где головой мяч вколотил потенциальный игрок "Стали". Во втором тайме Роман Карасюк с пенальти поставил окончательный счет - 2:0.
Текст: Виктора Куленко
https://www.youtube.com/watch?v=QSw41nWaXbo2
Історія краю або краєзнавство - один з найцікавіших напрямків сучасної науки. обумовлено це тим, що ніколи не вичерпається допитливість людини, котра прагне дізнатися, що відбулося на землі, де вона народилася і живе, що було до неї, як ці люди жили, що переживали, з якими труднощами стикалися, як їх переборювали; їх побут, одяг, свята і будні - всю різнобарвну палітру життя. Тож ми маємо занотовувати спогади старших люде, щоб зосталася пам'ять нашим нащадкам. Те що було сьогодні, завтра вже не повториться.
Село Аули Катеринославського повіту
Наша слобода завелася при Катерині. Спочатку хат тут не було, а жили запорожці в землянках під горою в байраках, біля Великого Шляху. Шлях ішов як і тепер, з Половиці(1) горою повз Романково, на Пушкарівку, Мишурин Ріг і далі аж до Києва.
Біля Авуль, від степу, були байраки великі, а від Дніпра - непрохідні плавні, рибні озера та прогної. Байраки звали по іменах запорожців. Позаторік(2) зрубали МАМРАКІВ байрак - це діда мого, Мамрака, кишло, він там жив. Далі жили козаки: Чепа, Хита, Шкиль, Розан, Гарасько, Лев, за їх прізвиськами і названо байраки: ЧЕПИН, ХИТОВИЙ, ШКИЛЬОВИЙ, РОЗАНОВИЙ, ГАРАСЬКОВИЙ, ЛЕВИН. Були ще байраки КРУГЛИЙ - у Круглій балці, ГЛИНЯНИЙ - у Глиняній балці, СУХЕНЬКИЙ - у Сухій балці, ВОДЯНИЙ - над поштовим шляхом, де була казенна пошта - у Водяній балці. Скрізь жили запорожці, як кажуть у народі : "де вода і байрак, там і козак". Слободу заснували запорожці: Бейгуль, Косатий Гнат, Свірник Микита, Підуст Клим, Мамрак Василь, Карабаш Антін, Шульга, Тупас, Голуб, Шапар. Їх нащадків і тепер багато в слободі. Спочатку в Авулах козаків було хоч і мало, зате всі багаті та працьовиті. У Бейгула одного було п'ять млинів: три вітряки і два водяних. Добре було колись тут жити: скільки землі займеш - вся твоя; от і тепер(3) погляньте на старі городи: у іншого десятин з десять левади з садками, в іншого три, п'ять, сім, а по десятині мало й знайдете, хіба в ледачого. У мене самого сім десятин городу біля хати та ще десятин п'ять левади в іншому місці. Ось, що в слободі озеро Царинне, воно колись було велике й глибоке, а навкруг нього була козацька царина, хліб ріс, мов очерет.
Батько мій - захожий козак з гетьманщини, а мати народилася тут, вона Мамраківна, справжнього запорозького роду. Було, покійна розповідає, як населяли слободу. Спершу почали сходитися келебердяни(4), прийшло їх сюди возів сто з сім'ями: потім посунули рашовці(5), поточани(6), гончарі з Опошні(7) та Млинів(8), панські утікачі, а потім вже як прийшли литвини, - всю слободу запоганили: народ все нечепурний, ледачий, задерикуватий та галдовитий(9). Головою тоді був старий запорожець Мирін Шкиль, по-вуличному Любка, з Романкова, бо то слобода велика і давня, там була тоді стара запорозька церква. Оце як почнуть, було, розповідає мати, люди бунтуватися, щоб зігнати литвинів, то Шкиль осідлає коня і біжить втихомирювати. "Не бунтуйте, - каже, - люди добр, у мене є бамага від самої цариці, щоб давали всім землю, бо запорожці з Чорноморії більше не вернуться". Люди послухають Шкиля і притихнуть.
Отак, коли хочете знати, було спочатку.
Про Шкиля, як вам розповісти, так це був багатий з багатих запорожців. Своєму господарству він не мав рахунку, а грошей була неймовірна сума. Гроші позичав чумакам корячком. Було питають: "Коли ж вам, діду, віддати?" "Як повернешся, синку, з Криму та вторгуєш".
Покійна мати часто, було, розповідає про царицю Катерину. Їхала вона, каже, степом, а біля неї верхами, сорок козаків; між ними був її батько, а мій дід Мамрак. Приїхала вона в Половицю та й каже:
- Запорожці, добрі молодці, з'їжтн ви меду по ложці!
- Як твоя милість, матусю, то з'їмо.
У них були вуса відкохані, довгі. Звеліла вона поставити вагани меду і подати саженні ложки... Запорожці позакручували вуса за вуха і давай один одного годувати... Цариця засміялася і дала кожному по золотому.
Дід Мамрак жив понад сто років. Як зігнали відтіля запорожців, він продав усе гапсом(10) і перебрався в Чорноморію. У Романюкові залишився племінник його і багато родичів, то було через рік-два і приїздить у гості. У племінника було чотири сина. Раз приїхав і давай пробувати, котрий годиться в чорноморці. Посадив одного на лошака-неука - упав, посадив другого - упав, третього - і той упав. "Е, - каже племінникові, - які ж вони в тебе нікчемні... У нас було, приймають в Січ не так; у нас, було, піймають дикого лошака і велять сідати без сідла, без вуздечки, обличчям до хвоста. Хто проскакає увесь степ і повернеться здоровим, той і козак! Посадив четвертого. Той узявся за гриву і помчав, скільки зором сягнеш. Гасав, гасав на тому лошакові, поки втомив його і повернувся додому. Дід і каже: "оцей годиться в козаки!"
- Як має охоту, хай козакує, - каже батько.
Посідлали дід з онуком коней і подалися під черкеси. Тільки їх і бачили.
Е, колись запросто жилося. Хати робили маленькими і хто де попало. Хранцузької зими (1812 р.) мені було сім років, а на тринадцятому годі мати пошила штани. Тоді мода була водити дітей у довгих сорочках і підперезувати мотузочкою(11). Дівчатам, було, інша мати дає запаску на дванадцятому годі, а коли водить в одній сорочці, аж поки хлопці не покличуть на досвітки... Хранцузька зима мені і тепер пам'ятна! Тод і снігом укрило всі слободи, не видно було й дахів. Люди вилазили в димарі і відкопували скотину, сіно ц паливо. В кого було багато коней, овець, скотини - все видохло. Кажуть, хранцузьке військо тоді стояло під Москвою, а як ушкварили морози, воно поїло всіх кішок і подалося натьоки. Багато загинуло хранцуза з голоду і холоду, бо путящого одягу не було і ходили в черевиках.
Дід Гаврило Карпович Карпенко (Рогаченко), 84 р., с.Аули Катериносл. пов., 2 липня 1889 р.
1 - так звали запорозьку слободу на місці нинішнього Катеринослава.
2 - 1885 року
3 - 1889 р.
4 - з містечка Келеберди на Дніпрі, Кременчуцького повітру, Полтавської губернії - колишнє сотенне містечко Полтавського повітру.
5 - містечка Рашевки Гадячського пов. Полт. губернії на р.Пслі.
6 - с.Потоки Кременч. пов., на р.Пслі.
7 - с. Опошня Зеньковського пов. Полт. губ. на Ворсклі.
8 - село Млини, також десь на Полтавщині.
9 - ворожбитський.
10 - все оптом.
11 - шворкою, вірьовкою.
Джерело: книга "Народна пам'ять про козацтво" СП "ИНТЕРБУК" 1991 р. (ст. 40-43)