В Дніпрі 22 липня відбулася велогонка з роздільним стартом (ITT) пам’яті Віктора Коврижкіна.
На старт 40-кілометрової дистанції серед чоловіків і 26 кілометрів серед жінок вийшли 35 гонщиків із десяти міст України, які змагалися в дев'яти категоріях. Кам'янське представляли сім спортсменів. Цікаво, що наша землячка Анастасія Ішман (на фото) виявилася єдиною велогонщицею жіночої статі на цих змаганнях. Таким чином у неї було і перше місце серед жінок на дистанції 26 км - 42 хвилини 25 секунд. Найкращий результат серед чоловіків-кам'янчан - четверте місце - показав Руслан Савчук. Його час - 57 хвилин 12 секунд. Слідом за ним фінішував Владислав Єрмак - 57 хвилин 20 секунд.
РЕЗУЛЬТАТИ ВЕЛОГОНЩИКІВ ІЗ КАМ'ЯНСЬКОГО
ЧОЛОВІКИ
4 - Савчук Руслан (0:57.12) 5 - Єрмак Владислав (0:57.20) 10 - Матухна Євген (1:00.27) 13 - Квашин Сергій (1:02.45) 20 - Макогонов Юрій (1:06.40) 26 - Коваль Дмитро (1:12.25)
В Днепре на стадионе “Метеор” в матче третьего тура Украинской футбольной Премьер-лиги каменская “Сталь” встречалася с действующим чемпионом донецким “Шахтером”.
И снова седьмая команда прошедшего сезона удивила. “Сталевары” открыли счет уже на девятой минуте матча. Отличился Кузик. Дончане, усилиями Тайсона, сравняли счет в самом начале второго тайма. Несмотря на огромное игровое преимущество гостей, каменчане сопротивлялись 90 минут основного времени. Но футболисты из Донецка “додавили” соперника лишь в дополнительное время. Судья добавил четыре минуты. А победный гол горняки забили на … последних секундах пятой минуты. После чистого выхода один на один с голкипером “Стали” Бланко-Лещук победно вскинул руки. 2:1 – победа “Шахтера”.
Игру мог бы сорвать инцидент связанный с пиротехникой.
Как сообщил телеканалу Футбол 2 руководитель пресс-службы “Стали” Андрей Мороз, перед игрой им поступала информация с разных источников о возможном срыве матча. В связи с этим, непосредственно перед игрой был проведен обыск стадиона. Было найдено и обезврежено 70-80 единиц взрывотехники – петард, файеров и других. Расследованием инцидента будет заниматься национальная полиция. Как добавил Андрей Мороз, ультрас “Стали” выражают недовольство тем, клуб не играет в Каменском, что могло и стать причиной таких действий. Об этом пишет https://www.ua-football.com
28 липня в центральній міській бібліотеці пройшла презентація книги "Бути людиною", в якій зібрані 60 історій з життя людей, які пережили Другу світову війну, пройшли через фашистські концтабори, яким в найтяжчу хвилину незнайомі або близькі люди надавали допомогу і піклувалися про них.
Послухати про те як писалася книга прийшли діти війни, літні люди, молодь, представники міських громадських організацій. Адже тема війни, тема людяності торкнулася майже кожного з їхніх близьких.
Організаторами презентації книги стали Вікторія Петеримова і киянка Леся Харченко (на верхньому фото), представниця німецького фонду "Пам'ять, відповідальність і майбутнє". Програма, в рамках якої працює Леся, називається "Місце зустрічі - діалог". "Німецький фонд "Пам'ять, відповідальність і майбутнє" - це той Фонд, який робив виплати колишнім ост-арбайтерам і людям, які пройшли концтабори, - пояснює вона. - З 2009 року Фонд проводить гуманітарні програми, гуманітарну політику в різних країнах. Я відповідаю за роботу в трьох країнах: Україні, Росії і Білорусі. Ідея написання книжки "Бути людиною" народилася після зустрічей з людьми, колишніми жертвами нацизму, які все частіше говорили, що вони хотіли б подякувати конкретно тим, хто їм допомагав вижити. І ми минулого року оголосили конкурс документального оповідання, базованного на справжній історії, на який отримали більше шестидесяти оповідань. Деякі історії написані людьми, що пережили Другу світову війну, інші - молоддю за спогадами жертв нацизму".
Людмила Тесьолкіна, Вікторія Петримова, Леся Харченко
Декілька таких історій зі своєї книги прочитала сама авторка. Лейтмотивом кожної було те, що попри жахливих умов знаходилися небайдужі люди, які допомагали виживати і вселяли віру в добро.
На основі цих оповідань були зроблені відеосюжети. Три таких коротеньких відеоролики продемонстрували в залі бібліотеки.
В свою чергу присутні розповіли історії своїх близьких та родичів, які перебуваючи свого часу в концтаборах чи будучи ост-арбайтерами, теж зіткнулися з людяністю зі сторони не тільки своїх земляків, але і німців. "Не всі німці були фашистами, нацистами. Немало з них дпомагали як могли військовополоненим чи тим людям, яких примусово вивези працювати до Німеччини", - констатувала факт Людмила Іванівна Тесьолкіна, керівник міської ради ветеранів.
На прикладі свої мами Олександри Іванівни Могили (1927 р.н.), працівник бібліотеки Катерина Молчанова розповіла про те, як та 24 серпня 1943 року була насильно відправлена із села, що на Кіровоградщині, до Німеччини на сільськогосподарські роботи. Перша господарка, де Олександра працювала, була дуже злою людиною. Якимось чином дівчина потрапила до іншої господарки, яка суттєво відрізнялася своєю людяністю і увагою до українки. "Ця фрау навчила маму відчути себе жінкою, слідкувати за собою. Навчила гарним манерам поведінки, робити гарну зачіску, фарбувати губи, - розповіла Катерина. - 17-річна Саша вперше в житті відчула увагу до себе на відміну від своєї зневажливої злої мачухи. Мама до останніх днів свого життя любила гарно зодягатися, носити прикраси. Навіть коли виносила сміття, то підфарбовувала свої губи. Вона до останнього дня прохала мене купити для неї пачішки із швом. Їй мабуть передалась ота німецька педантичнісь і акуратність, тому що весь час щось прибирала, витирала всюди пил. Мама дуже часто з добротою згадувала ту німецьку фрау".
Катерина Молчанова розповіла про свою маму
Директор СШ № 19 Любов Сухракова зі своїми вихованцями долучилися до збору інформації
про життя земляків, які свого часу були примусово вивезені на роботи до Німеччини.
Збирати такі історії з прикладом людяності закликала молодь Леся Харченко.
В шахматном клубе "Юные таланты" 22 июля председатель недавно созданной Каменской Федерации китайских шахмат сянци Эдуард Лыба презентовал эту древнюю восточную логическую игру.
Эдуард ознакомил присутствующих с историей возникновения сянци, традициями китайских шахмат как в Китае, так и Европе. Сянци намного древнее классических европейских шахмат. Надо сказать, что в этом году в Германии прошёл уже тридцатый xемпионат Европы по сянци. А в ноябре в Маниле (Филиппины) состоится пятнадцатый чемпионат мира. Показав как ходят фигуры и рассказав о правилах самой игры, Э.Лыба (на фото крайний справа) сыграл несколько партий с участниками презентации.
Интересно, что одним из заблуждений является неуместная аналогия с так называемыми "традиционными шахматами". По стилю игры, по особенности фигур, по тактике и стратегии у этих игр в основном различие. И есть лишь незначительное сходство. На сегодняшний день сянци самая популярная в мире игра. В нее играют не только жители Китая, но и Тайваня, Таиланда, Сингапура, Вьетнама, Гонконга, Малайзии, Филиппин. А население этих стран, как известно, составляет более 20% от всех жителей Земли. Так что можно с уверенностью заявить, что в сянци играет больше людей, чем в любые другие разновидности шахмат. Ведь число играющих в китайские шахматы (хотя бы от случая к случаю) не меньше 500 миллионов человек.
В последние годы игра сянци становится все более популярной во всем мире. Постоянно проводятся Азиатские (региональные) и международные соревнования. На сайтах, посвященных этой игре, постоянно публикуются спортивные бюллетени, рейтинги игроков.
Каменская Федерация сянци приглашает поближе познакомиться и приобщиться к этой популярной игре.
В Днепре с 13 по 16 июля прошла летняя учебно-тренировочная школа по киокушин-кан каратэ «КИОКУШИН-КАН СТАНДАРТ – 2017».
Тренировочный лагерь проводился под руководством директора технического комитета всеукраинской федерации, президента областной федерации, бран-чифа Щиголева Андрея Олеговича (5 дан). В лагере приняли участие инструкторы и региональные руководители из Днепропетровской, Николаевской, Киевской, Тернопольской, Волынской областей. В рамках проведения лагеря детально изучалась и отрабатывалась классическая, боевая и бросковая техника, а также техника работы с шестом. Новшеством прошедшей учебно-тренировочной школы было проведение тренингов, направленных на повышение организационного уровня руководителей клубов и местных федераций.
Без учёбы скучно жить
«Не бойтесь учиться! Страшно должно становится не тогда, когда приходится много учить, а тогда, когда нет желания учиться или учить нечего», – с такими словами шихан Щиголев Андрей Олегович обратился к спортсменам во время открытия учебно-тренировочной школы. Совсем недавно Андрей Щиголев вместе с Артёмом Сибилёвым вернулись с международного инструкторского семинара, который проходил в Японии с 1 по 2 мая, где успешно сдали экзаменационные тесты на 5-й и 2-й Дан. При подведении итогов, международный технический комитет отметил шихана Андрея Щиголева как специалиста высокого уровня.
Основными целями прошедшего лагеря было повышение технического уровня старших воспитанников и тренерского состава, а также подготовка новых обладателей чёрных поясов. Все участники школы были разделены на несколько целевых аудиторий, с каждой из которых работал отдельный специалист. Например, занятия по работе в парах с использованием специального инвентаря (подушки, лапы, пады) проводил Артём Сибилев, старший тренер национальной детско-юношеской сборной. В процессе тренировок были разъяснены базовые правила работы с партнёром с использованием инвентаря. По мнению Артёма Сибилева, подготовка даже опытных бойцов должна начинаться с постановки простых ударов и комбинаций. Пока боец не начнёт уверенно и точно выполнять простую ударную технику, нет никакого смысла отрабатывать сложные комбинации. Среди участников школы были такие, кто подал заявки на прохождение экзаменационных тестов на коричневые и чёрные пояса. С этой категорией спортсменов пришлось работать отдельно. Согласно установленным правилам, сдача экзамена начинается с первого тренировочного занятия. Члены экзаменационной комиссии проверяют технический уровень, помогают работать над ошибками, однако, если кандидат не продемонстрировал трудоспособность в процессе подготовки, его могут не допустить к экзаменационным тестам. Вечером, после изнурительного тренировочного дня (три тренировки в день), для инструкторов и руководителей федерация проводились специальные обучающие занятия. Такая практика проводилась впервые. Во время тренингов было рассказано о том, как правильно формировать и понимать главную цель общей деятельности, как отличать цели от инструментов достижения поставленных задач, а также другие вопросы, связанные с процессом перерегистрации и созданием новых федераций, формированием организационной структуры и разработкой правил сотрудничества. Предложение о регулярном проведении организационных тренингов в рамках летних учебно-тренировочных школ было поддержано членами областной федерации и лично шиханом Щиголевым А.О.
«Киокушин-кан каратэ не является олимпийским видом спорта, все мы ведём свою работу, как общественные организации. Это означает, что основная нагрузка по развитию и популяризации киокушин-кан каратэ ложится не на государственные структуры, а непосредственно на тренерский состав и руководство федераций. Мы не сможем вести эту работу эффективно без понимания элементарных правил организационной деятельности. Обстоятельства вынуждают нас быть не только хорошими тренерами, но и профессиональными менеджерами», – с этих слов был начат тренинг под руководством Колишевского Евгения Сергеевича, руководителя федерации киокушин-кан каратэ города Каменское.
Поздравляем новых мастеров!
Финальным мероприятием учебно-тренировочного лагеря было проведение экзаменационных тестов. Экзамен начался в 2 часа ночи. Выполнение техники и ката осуществлялось при свете ночного костра, а на рассвете участники экзамена сдавали свои поединки. В экзамене приняли участие 20 человек, из них на коричневый пояс подали заявку 13 человек, на чёрные пояса – 3. Кроме этого, некоторые инструкторы прошли экзаменационные тесты предварительно, с целью успешной сдачи экзамена в будущем. Например, тренеры из Каменского Вестя Александр, Наконечный Александр и Наконечный Руслан прошли пробное тестирование с целью подготовки к экзамену на 2-й Дан. По результатам прохождения тестов, решением экзаменационной комиссии были присвоены: - коричневый пояс (2-й кю): Красильникова Алина, Березовский Владислав, Циваш Александр, Марченко Олег; - коричневый пояс (1-й кю): Козаченко Максим, Хмелинский Артём, Лесовой Артём, Самойленко Всеволод, Соболь Евгений, Пономаренко Виталий, Саморуха Дмитрий, Насонов Олег, Милешко Александра; - чёрный пояс (1-й Дан): Чернова Виктория; - чёрный пояс (2-й Дан): Нестерович Виталий, Асланов Арсений.
На початку літа придбав в антикварному магазині Дніпра карбування розміром 30х22 сантиметри з силуетом "залізного Фелікса" і написом "Каменское 1936-1986 Днепродзержинск. Благороднейший рыцарь пролетарской революции Ф.Э.Дзержинский - неутомимый строитель нашей тяжелой промышленности". Мене зацікавила не політично-ідеологічна складова знахідки, а сам факт знайденого.
Не кожен день трапляються такі раритети. Почалися пошуки місця створення карбування та його авторів. Відштовхнувся від 1986 року. Спочатку в бібліотеці ім. Т.Г.Шевченка переглянув підшивку газети "Дзержинець" за той рік. Але все було марно. Якраз тогорічна підшивка не була повністю укомплектована газетними номерами. Та ще, як це часто буває, став на хибний слід. З пантелику збила думка, що цю роботу було створено авторами із Дніпровського металургійного комбінату імені Ф.е.Дзержинського. І як же був приємно здивований, коли вчора, переглядуючи папки з вирізками із газет, в яких йдеться про історію нашого міста, побачив номер газети "Дзержинець" від 1 лютого 1986 року, а в ньому була замітка робкора Ф.Здебко "Цех - ювіляр" і фото моєї знахідки!
Отже, 1 лютого цех ливарних, пресових виробів і пластмас виробничого об'єднання "Азот" відзначав подвійне свято - 10-річчя свого трудового колективу, а також 50-річчя перейменування Кам'янського в місто Дніпродзержинськ. В тексті розповідається про досягнення колективу цеху за десять років. Та найбільше мене потішило, що я тепер знаю авторів карбування. Ось що про них написано: "Готуючи достойну зустріч 50-річчю перейменування Кам'янського в Дніпродзержинськ, художники цеху М.Г.Уманський та О.А.Леванцов запропонували освоїти випуск сувенірів, присвячених цій даті, - для дніпродзержинців і гостей міста. Один з виробів становить собою карбування з силуетом Ф.Е.Дзержинського на фоні доменних печей металургійного заводу. Два інших зроблені у формі памятних знаків. Перша партія сувенірів надійде в продаж найближчими днями".
Отож, залишилося дізнатися про подальшу долю авторів карбування. тогочасну вартість і наклад, яким було його випущено. А ще, знайти для своєї колекції ті два памятних знаки.
После уверенного начала турнира ATP World Tour 250 в Атланте (США), Илья Марченко досрочно завершил свои выступления.
На хардовых кортах Атланты продолжается теннисный турнир "BB&T Atlanta Open" с призовым фондом $642,750. 23 июля в первом раунде вторая ракетка Украины Илья Марченко, возглавивший посев отборочного этапа квалификационной сетки, за один час пятнадцать минут (39 мин. + 36 мин.) оформил победу со счетом 6:4, 6:4 над итальянцем Алессандро Бега (АТР 328). Воспитанник днепродзержинской теннисной школы "Прометей" уже в третий раз играл в Атланте, где в 2014-м году после успешно пройденной квалификации дошел до второго круга в основе.
В финале отборочного турнира наш земляк должен был сыграть против пятого сеяного Тима Смычека (ATP 194), сообщает http://btu.org.ua Ранее теннисисты провели две очных встречи и обе - на харде в США. Трехсетовые победы в Цинциннати-2010 (квалификация) и Индиан-Уэллсе-2011 (первый круг) праздновал Смычек. Увы, и третья встреча не принесла ничего хорошего для украинского теннисиста. Илья Марченко из-за проблем со здоровьем снялся с соревнований и не вышел на корт в финальном круге квалификации.
"Один из самых тяжелых сезонов в моей жизни", - написал в своем Твиттере теннисист.
Андрій Яловий – підприємець, працює в галузі машинобудування. Але його захопленням є книга, тому і був заснований в Кам'янському видавничий дім «Андрій». Видання книг для нього стало меценатством. Унікальний в історії України випадок. Адже, попри те, що число заможних людей в нашій країні зростає, підтримувати цю галузь вони не поспішають.
ОБРАЗ СПРАВЖНЬОЇ КНИГИ ЗАБУВАЄТЬСЯ
Текст став тільки джерелом інформації. Тож Андрій Яловий взявся за відродження мистецького оформлення книги. Бо саме тоді вона в змозі донести до нас енергетику автора і всіх причетних до її творення. Книга тоді справді оживає. Це не ті видання, які припадають пилом на полиці. Їх хочеться взяти до рук, відчути їхнє тепло, перейнятися їхньою долею. Найперше для матеріалізації незвичного проекту треба було знайти реставраторів. І з цим дуже поталанило. Відгукнулися фахівці, які запалилися такою можливістю. Відтак саме завдяки Андрію Яловому в його рідному Дніпродзержинську (нині Кам’янське) з’явилася унікальна студія шкіряних оправ майстра Івана Захарця. Вона успішно працює й сьогодні, має багато замовлень. Саме тут відродилося мистецтво інтролігації – виготовлення коштовних оправ за стародавніми технологіями. Адже кілька століть тому книги мали м’які палітурки. А вже потім людина на свій смак і розсуд замовляла оправу, яка з часом не тільки продовжувала довговічність видання, а й ставала мистецьким витвором, і разом із книгою багато могла розповісти про свою епоху. Працюють у майстерні на таких самих верстатах, на яких би працювали попередники кілька століть тому. Технології та інструменти – ті ж самі, що й у майстрів минулого. У цій майстерні нове життя подарували першій українській Біблії Пантелеймона Куліша. Тут народжувався другий «Кобзар» Шевченка. І ще багато інших книжок, кожна з яких відтворює нашу історію такою, як вона є насправді. Видання презентували на Всеукраїнському форумі видавців, у національному виставковому експо-центрі книги та друкарства України, в бібліотеках і музеях. А почалося все з приватної бібліотеки. На сьогодні в книгозбірні Андрія Ялового – унікальні видання, яким по кілька століть. Мабуть, доля готувала пана Андрія до цього шляху. Але почалося все з випадку. Якось йому захотілося купити видання Д. Яворницького. Для поради він покликав знайомого бібліофіла. Такого, який крім книжок, мабуть, узагалі не здатний був думати про щось інше. Але той прийшов до антиквара і не міг стримати хвилювання: коли побачив книгу, в нього аж руки затрусилися. Тобто цілком виказав себе. Продавець одразу зрозумів, наскільки це коштовна річ. І загнув захмарну ціну. Тож видання купити тоді не вдалося.
ТОЙ САМИЙ АЛЕКСЕЄВ ІЗ КАРТИНИ РЄПІНА...
Виявилося, що це була книга з бібліотеки мецената Григорія Петровича Алексеєва, котрий, попри своє російське прізвище, походив із гетьманського роду. Він назбирав багато старожитностей за своє життя. Але під час громадянської війни його садибу спалили. Залишилися тільки якісь скалки цієї величезної роботи. І ось із цього моменту, який трапився з антикварною книгою, Андрій Яловий захопився Яворницьким. Дослідником, якому колись закидали надмірне захоплення козацтвом. І вважали, нібито воно заважало історику бути об’єктивним. Тому Яворницький довго правив свою першу монографію «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу», додавав нові факти. Але через це зволікання друге видання його праці так і не вийшло. В майстерні «Інтролігація» виготовили копію примірника, який належить Яворницькому. Тож А. Яловий запалився бажанням зробити це друге видання. А паралельно й відтворити мистецтво інтролігації. Адже колись книги мали свою історію, свою долю. Видавець вважає, що таким чином він спокутував свою вину, що тоді не міг придбати книжку Яворницького. Але існує в цьому світі якась містика. Наступного дня після виходу книжки йому зателефонував саме той затятий власник раритету і запропонував… її купити. У книжці Д. Яворницього, що побачила світ у нашому столітті, збережено енергетику не тільки автора, а й Григорія Алексеєва, котрий виявився спонсором видання. І це очевидний факт. Бо Андрій Яловий у архівах таки знайшов той фрагмент листування між Яворницьким та Алексеєвим, де автор книги дякує за фінансову допомогу. Натомість Алексеєв доручає Яворницькому оформити один примірник для своєї бібліотеки. Саме цю книгу в антиквара й побачив пан Андрій. Це, до речі, той самий Алексеєв, який присутній на картині Рєпіна, де козаки пишуть листа турецькому султану. Напередодні створення полотна вони з Рєпіним із цього приводу навіть випили по чарці. Але коли художник сказав, що його цікавить тільки потилиця Алексеєва, той розсердився не на жарт. Проте все ж згодом охолонув і погодився позувати.
ПОЖБУРИТИ ВАЛІЗУ З КОМПРОМАТОМ У РІКУ ШЕВЧЕНКО НЕ ПОГОДИВСЯ
Андрій Яловий каже, що він – не професійний видавець. Адже професійний дбає не тільки про якість, а й про заробітки. А в такі книги закладається дуже багато витрат. Адже коли роботи виконуються вручну, про великі тиражі не йдеться. От, до приклада, другий «Кобзар» Шевченка. Кажуть, у Тараса Григоровича були три мрії, які він не реалізував за життя, – видати цей «Кобзар», купити хату та одружитися. Так от, видавничий дім «Андрій» першу мрію здійснив. Перший «Кобзар», як відомо, вийшов невеликим накладом. Але зробив такий фурор у тогочасному культурному житті, що всі чекали на продовження. Сам Шевченко навіть не мав примірника цього видання. Він підготу-вав другий «Кобзар». Але під час арешту на переправі через Дніпро його взяли разом із цим «компроматом». Жандарм порадив пожбурити валізу з ним у ріку. Але Шевченко не погодився. І от через 160 років Андрій Яловий вирішив реанімувати цей важливий історичний момент. Реконструювати другий «Кобзар» узявся відомий шевченкознавець Сергій Гальченко. Тут є факсимільна частина, де ідентичні і обсяг, і кольорова гама. Паралельно вміщено тексти, наукові коментарі та використано оригінальний український шрифт. Сьогодні книга існує в різних форматах. Один із них – формат Біблії. Адже твори Шевченка для українців стали своєрідним заповітом. Ще один ексклюзив виготовлено на замовлення клубу «Коло», вже із зовсім іншим дизайном, він має привабливий сувенірний вигляд. До цього видання поезій 1843 – 1847 років увійшли оригінальні рукописні збірки «Три літа» з автографами, два зошити з баладами «Лілея» і «Русалка», поемою «Осика» та «предисловієм» автора. До цього часу вони зберігалися у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
МУЗЕЙ ШЕВЧЕНКА ПІД ЧАС ВІЙНИ КИНУЛИ НАПРИЗВОЛЯЩЕ
С. Гальченко запропонував видати також рукописний «Кобзар». Один із таких виготовили друзі Шевченка. На той час кипіла дискусія навколо кирилиці та латиниці. Так от, цей рукописний «Кобзар» був виконаний латиницею. Він зберігався в сховищах Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Тут ідентичним є все. Малюнки, до речі, там більш правдиві, ніж ті, якими ілюстрували твори Шевченка згодом. Вдалося передати навіть вицвілі з часом форзаци. Застібки – це срібло, позолота. Тут, що цікаво, ми вперше зустрінемо портрет Шевченка – не автопортрет, а той, що виконаний його друзями. Також у видавничому домі «Андрій» побачив світ альбом «Акварелі Шевченка» – теж проект Тараса Григоровича, який йому не судилося довести до кінця. Це факсимільне відтворення «Альбому Тараса Шевченка 1845 року» – частина того, що зробив художник Київської археографічної комісії Т. Шевченко під час подорожей по містах і селах Київської і Полтавської губерній у 1845 році . Тобто ми маємо змогу побачити тогочасну Україну очима Кобзаря. Це й акварель, і сепія, і зарисовки олівцем, і фрагменти фольклорних записів. «Альбом» також містить коментар відомого науковця, заступника директора Інституту літератури Сергія Гальченка. І це дуже важливо. Адже ми дізнаємося про історію та мотивацію того чи іншого зображення. Також Андрій Яловий видав каталог експонатів музею Шевченка в Києві. Під час Другої світової війни центр Києва був замінований. Музей, фактично, кинули напризволяще. Почалися пожежі. Працівники чергували біля експонатів. Та все ж невдовзі німці почали вивозити їх за кордон. Директор найцінніше тихцем спакував у дві валізи. І саме це й пощастило врятувати. Бо основна частина, яка потрапила під бомбардування, була втрачена. Той директор згодом емігрував до США. Діаспора довго приховувала такий скарб. Але нарешті, завдяки зусиллям С. Гальченка та М. Жулинського, експонати повернули в Україну. А видавничий дім «Андрій» зробив «Каталог експонатів музею Тараса Шевченка».
РЕКОНСТРУКЦІЯ ПОДІЙ, ФАКТІВ, КНИГ
Також у видавничому домі «Андрій» одягають у шкіру книги інших видавництв. Як от, наприклад, книга видавництва «Родовід» «Козак Мамай». Ця розвідка є спробою прочитання українського феномену, своєрідного «ідентифікаційного коду» козака Мамая. Тут вміщено вражаючий каталог – десятки зображень Мамаїв, нашої «народної ікони». Книга оправлена в шагреневу шкіру натуральної вичинки, із золотим тисненням. Але чи не найбільш добротна робота – відтворення оправи «Пересопницького євангелія». Як відомо, його оправа не збереглася. Тут застосовано стару технологію шиття товстих блоків. Для оправи використано ті ж сюжети, які панували на тогочасних бібліях. Відтворено дерев’яні кришечки. Це просто унікальна й водночас дуже клопітка робота. Але її результати вражають. Унікальна також «Украйна на стародавніх картах». Комплект оздоблений у вигляді двотомника в шкірянім футлярі. Каптали ручного плетива. Книга має оправу з шагреневої шкіри спеціальної натуральної вичинки, оздоблену золотим тисненням у двох рівнях. Чи не найбільш професійним дослідженням козацтва та військового феномену є книга І. Стороженка «Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини ХVII ст.» Дослідження цього ж автора «Богдан Хмельницький і Запорізька Січ кінця ХVI – середини ХVIІ століть» – проеволюціюта реформування організаційної структури Січі. Автор прагне дістатися істини, чому саме виникла Січ, як її реформував Хмельницький. Книга ошатна, оздоблена вона також медальйоном, встановленим у спеціальне овальне гніздо. Це художній барельєф Богдана Хмельницького за гравюрою В. Гондіуса, виконаний майстром Антатолієм Бургером. Відлитий він зі щирого срібла й важить 54 грами. Круглений корінець прикрашений тисневого срібла зображенням герба Війська Запорізького, а також містить монограму власника. До речі, автор цього дослідження не тільки оперує фактами, а й реконструює події з максимальною точністю. Він також вважає, що ту чи іншу подію треба розглядати в загальному, зокрема й природному, контексті. Спираючись на таку теорію, яку розробив Л. Гумильов, він переконаний, що український етнос невдовзі має «вибухнути» і здивувати світ.
ТОЖ НЕХАЙ НАМ КОЗИРИТЬСЯ!
Ще одна цікава книга видавничого дому «Андрій» – «Нехай козириться». Це водночас і чудовий сувенір, і перше в Україні дослідження, коли історія картярства розглядається в контексті світової та української культури. Друга частина видання – це повна колода карт «Козацькі» та «Писанка». Причому, їх персонажами є конкретні особи. Так, наприклад, бубновий валет – це сам автор, одна з дам – його мати і т. д. Раніше автор робив дві спроби спалити свою працю. Але нарешті знайшов видавця Андрія Ялового. Видання посіло 2 місце в рейтингу «Книга року». Воно просто розкішне. В суцільній шкіряній оправі із шагреневої шкіри, оздоблене золотим ручним тисненням. Використано древній метод розм’якшення шкіри лопаткою. Таке видання – ще й чудовий корпоративний подарунок бізнесменам. З натяком на те, що їм не завадило б стати меценатами.
Улица Галины Романовой раньше слыла одной из самых тенистых в Каменском. Но, увы, после весеннего "омолаживания" деревьев, зелени значительно уменьшилось. Пытались коммунальщики навести такой порядок и на внутридомовой территории, но жители близлежащих домов отстояли своих зеленых друзей. Крепышами выглядят деревья, посаженные почти 60 лет тому назад.
"Я не мог допустить, чтобы изуродовали посаженные почти шестдесят лет назад лично мной деревья, - рассказывает Владимир Широкий, старожил дома № 10. - И хотя я уже давно не живу здесь, но часто наведываюсь к сестре. Когда коммунальщики пытались сделать обрезку деревьев во дворе, я в это время был в гостях. Ну, естественно, довелось защищать всеми методами своих зеленых друзей".
В конце мая 1958 год ДГЗ построил для своих рабочих дома (№ 8 и № 10) по улице Галины Романовой. "Мы тогда получили трехкомнатную квартиру в десятом доме, - вспоминает Владимир. - Во всех квартирах жили так называемые "уплотненные" (люди, которых подселяли на временное проживание). В квартире № 3 (комнаты 18, 19 и 16 квадратных метров) тогда поселили одиннадцать жильцов. Наша семья состояла из четырех человек: отчим Андрей Степанович Коваленко (1929-2003) проработавший 35 лет вальцовщиком в железопрокатном цехе, мама Галина Сергеевна (1925-2015), всю жизнь отдавшая работе в восьмой столовой, я (мне тогда было девять лет) и моя годовалая сестричка Наташа, которая и сейчас здесь проживает. Кроме нас там жила также четыре человека семьи Марковских, поселившейся в комнате побольше. А позже в квартире стало жить еще больше людей. Марковские привезли из села бабушку, а мой папа - свою сестру с ее мужем. Сразу каждой семье во дворе выделили погреба. Кстати, раньше они были ухоженными и никому не мешали. Сейчас все погреба находятся в заброшенном состоянии. Некоторые уже зарыты, а другие зияют ямами или просто холмиками. Рядом находились большая детская карусель, песочница и волейбольная площадка. В глубине двора стояла беседка, в которой взрослые играли в домино и шахматы. У нас здесь вообще жизнь кипела. В то время двор был ухоженным, потому что люди чувствовали, что это их собственность. Все деревья, до сих пор растущие во дворе, были посажены в конце весны 1958 года. Раньше росли абрикосы, но их уже давно нет. Я вместе с дедушкой Кириллом Масляковым копал лунки, куда садили черенки деревьев. Лично мы посадили дуб".
Сейчас это дерево уже выше крыши этой пятиэтажки, и Владимир не может даже обхватить его. "На пустыре, где была стройплощадка лежали битые кирпичи, которые мы просто называли камни, - вспоминает Владимир Широкий. - В 1967 году в противоположной части двора был построен исполкомовский автогараж. Параллельно дому стоит забор нынешнего медицинского колледжа. Раньше там был военный госпиталь, но люди почему-то называли его туберкулезным госпиталем. В 1992 году дома были еще заводские, но потом их передали на городской баланс".
Кстати, на левобережной улице Харьковской возле дома № 19, где Владимир Широкий уже давно живет, он посадил еще восемь дубов.
