Легенда о таинственном огромном существе, обитающем в озере Лох-Несс впервые получила научное подтверждение.
Первый контакт
Первая встреча с этим монстром состоялась 12 ноября 1933 года, когда Хью Грей сделалфото загадочного существа, скорей напоминающего доисторического динозавра. Эту фотографию напечатало на первой странице авторитетное издание Дейли Мейл. После чего и была организована знаменитая экспедиция под предводительством Монтегью Уэторла, которая выявила необъяснимые огромные следы на берегах озера.
А в 1934 году Ричард Синг, который с семьей отдыхал на озере Лох-Несс, также зафиксировал странное существо, а точнее, его голову на длинной шее, которая плыла над водой.
Ему дажеу далось замерить скорость перемещения этого животного, двигаясь за ним на машине. Ну а далее пошел целый черед снимков, доказывающих правдивость этих историй и научное сообщество прямо заговорило о дожившем до наших дней динозавре.
Nessiteras rhombopteryx
Именно такое научное название имеет Лох-несское чудовище. А получило оно его еще в 1972 году, когда группа исследователей под руководством Роберта Райнса из Американской Академии Прикладных Наук провела серию наблюдений с помощью мощных сонар и средств глубинной фотосъемки.
В результате чего им удалось запечатлеть огромный ромбовидный плавник не известного ранее науки существа. Именно группа Райнса вместе с натуралистом Сэром Питер Скоттом и предложила дать официальное имя Лох-несскому чудовищу: Nessiteras rhombopteryx (от греческого: «чудовище (монстр) Несси с ромбовидными плавниками»).
Видеосъемка Лох-несского чудовища
Точку в доказательстве существования Несси поставил исследователь Гордон Холмс, сняв это существо с помощью видеокамеры. Животное двигалось к северному краю озера со скоростью 10 км/ч и имело в длину около 15 метров. Тело его оставалось под водой, о чем свидетельствовал огромный темный силуэт.
А вот голова периодически выныривала, что и послужило главным доводом того, что существо дышит кислородом, как и мы. Специалисты, которые исследовали это видео единогласно подтвердили его подлинность, чем заткнули рты всем узколобым скептикам, не готовым видеть дальше собственного носа.
Так что же за существо Лох-несское чудовище
Сейчас большинство ученых сходятся в мнение, что Несси – это чудом доживший до наших дней плезиозавр. Внешний облик Лох-несского чудовища полностью соответствует этой гипотезе.
А местные легенды прямо описывают противостояние рыцарей с морским монстром – существом около 20 метров, с ромбовидными плавника, длинной шеей и головой огромной змеи. Поразительно, но плезиозавры хоть и обитали в воде, но дышали (а скорей всего и дышат до сих пор) кислородом и всплывали за ним на поверхность. Именно во время этой процедуры Несси и заставали современны фотографы и видео-операторы.
Пусть живет Несси
Так что Лох-несское чудовище совсем не чудовище, а скорее самое настоящее чудо природы, которое нужно холить, лелеять и не беспокоить лишний раз. Оно явно боится людей, а чтобпережить своих собратьев, обязательно должно было иметь пару. Так что в озере Лох-несс скорее всего обитает целая семья последних на земле плезиозавров.
30 апреля в Днепропетровске прошел Кубок области по дзюдо среди мужчин и женщин. На татами свое мастерство показывали 62 спортсмена из Днепропетровска, Кривого Рога, Орджоникидзе, Новомосковска и Днепродзержинска. Наш город представляли дзюдоисты ДЮСШ № 4, а также спортивных клубов "Прометей" и "Промінь". Воспитанники тренера Василия Григорьевича Мосьпана из ДЮСШ № 4 заняли второе и третье места. Отличились соответственно Даниил Приходько, выступавший в весовой категории до 100 кг, а также Дмитрий Рябец (свыше 100 кг).
Текст: Виктор КУЛЕНКО.
В Санкт-Петербурге с 20 по 29 апреля проходило первенство Европы по шашкам-64, которое провела Международная федерация шашек (IDF). В гостинице "Охтинская" соревновались 201 спортсмен из 15 государств Старого Света. Среди них были и двое днепродзержинцев: Александр Шнейдер и Татьяна Зайцева, воспитанники Заслуженного тренера Украины Игоря Владимировича Губарева (ДЮСШ № 2). Саша Шнейдер, выступая в компании игроков в возрасте до 16 лет, занял такие места: в быстрых шашках - седьмое (9 очков); в блице - десятое (10); в классике - тринадцатое (8). Татьяна Зайцева, ныне студентка Киевского университета им. Б.Гринченка, в быстрых шашках стала чемпионкой среди юниорок 1997/1998 г.р. В ее активе 9 очков. В блице Зайцева заняла четвертое место среди юниорок (8 очков). А в классике она стала шестой, набрав 8 очков.
Текст: Виктор КУЛЕНКО.
Фото с сайта chessarbiter.com
На даянгах СК "Прометей" состоится открытый чемпионат Днепродзержинска по тхеквондо ВТФ. В соревнованиях примут участие взрослые спортсмены (1998 г.р. и старше), юниоры (1999-2001 г.р.), кадеты (2002-2004 г.р.), юноши (2005-2006 г.р.), младшие юноши (2007-2008 г.р.) и дети (2009-2010 г.р.).
КОГДА - 7 мая
ГДЕ - Дворец тенниса им.М.Аношкина (пр.Аношкина, 109)
НАЧАЛО - 9:00
ВХОД БЕСПЛАТНЫЙ
Владислав Горенич, Владислав Алексеев, Юрий Семёнов, Андрей Осадчий - четверка из Днепродзержинской ДЮСШ № 4, которых тренируют Лариса Петровна Коновалова и Сергей Михайлович Послушной, стали бронзовыми призерами Кубка Украины по спортивной акробатике. Соревнования прошли с 26 по 29 апреля в Виннице. Победу одержала мужская группа из Львова, которые в апреле на чемпионате мира в Китае завоевали лицензию на десятые Всемирные игры. На втором месте спортсмены из Николаева.
"По сравнению с чемпионатом Европы (наши ребята там соревновались в возрастной категории 13-19 лет, - прим. автора) в Кубке Украины мы выступали уже по взрослой програме, - говорит Андрей Осадчий. - Соответственно усилили некоторые элементы программы и добавили новые. Но так как мы работаем в новом составе всего два месяца, то третье место на Кубке Украины для нас хорошый результат. Теперь будем готовится к чемпионату Украины, который пройдет в Виннице в ноябре, и надеемся, что там покажем намного лучший результат".
Текст: Виктор КУЛЕНКО.
29-30 апреля на базе Днепродзержинского СК "Прометей" прошел командно-личный Х всеукраинский турнир по греко-римской борьбе на призы Верховного атамана Украины и диаспоры Гетьмана казачества Запорожского, маршала казачества Дмитрия Сагайдака. В этом году за призы Верховного атамана соревновались 153 юных спортсмена из 16 команд, представлявших Днепропетровскую, Запорожскую, Донецкую и Николаевскую области. Честь Днепродзержинска защищали воспитанники ДЮСШ №№ 3 и 1 и УВК "Гармония".
Во время церемония открытия соревнований благодарственными письмами от городского головы были отмечены лидеры днепродзержинской школы борьбы Андрей Дейнеко (на фото), Арман Есаян, Владимир Стефанский, Егор Иванило. И ребята уже непосредственно в поединках турнира, так сказать, "отработали" эти награды, став победителями и призерами.
Примечательно, что успешные выступления днепродзержинских спортсменов проходили именно на борцовском ковре, который в начале нынешней весны ДЮСШ № 3 подарил городской голова Андрей Белоусов.
По итогам соревнований, главный судья турнира Юрий Никитенко (Днепродзержинск) и секретарь Дмитрий Петрушкин (Днепропетровск) констатировали, что первое общекомандное место занял Днепродзержинск. Второе и третье места достались Днепропетровску и Васильковке.
Организаторы соревнований благодарят главного спонсора генерала казацтва Александра Николаевича Пилипенко за оказанную помощь в подготовке и проведении юбилейного турнира, а также директора СК "Прометей" Владимира бабенка, предоставившего зал, в котром два дня проходили жаркие схватки.
РЕЗУЛЬТАТЫ ВЫСТУПЛЕНИЙ ДНЕПРОДЗЕРЖИНСКИХ БОРЦОВ
ПЕРВОЕ МЕСТО
46 кг - Кипень Александр (ДЮСШ № 3, тр. Ю.Никитенко)
50 кг - Стефанский Владимир (ДЮСШ № 3, тр. Ю.Никитенко)
73 кг - Смирнов Максим (ДЮСШ № 3, тр. Ю.Никитенко)
74 кг - Есаян Арман (ДЮСШ № 3, тр. Ю.Никитенко)
100 кг - Дейнеко Андрей (ДЮСШ № 3, тр. Ю.Никитенко)
ВТОРОЕ МЕСТО
54 кг - Строило Максим (ДЮСШ № 1, тр. Н.Радченко)
59 кг - Макеев Даниил (ДЮСШ № 3, тр. Е.Лютый)
63 кг - Бойко Владислав (ДЮСШ № 3, тр. Ю.Никитенко)
ТРЕТЬЕ МЕСТО
46 кг - Иванило Егор ("Гармония", тр. Ю.Никитенко)
50 кг - Смирнов Руслан ("Гармония", тр. Ю.Никитенко)
54 кг - Петриченко Даниил (ДЮСШ № 3, тр. Е.Лютый)
63 кг - Демченко Илья (ДЮСШ № 1, тр. Н.Радченко)
85 кг - Богун Богдан (ДЮСШ № 3, тр. Е.Лютый)
2004/2005 г.р.
ПЕРВОЕ МЕСТО
35 кг - Руденко Сергей (ДЮСШ № 3, тр. Е.Лютый)
ВТОРОЕ МЕСТО
32 кг - Красноперов Эрик (ДЮСШ № 3, тр. Е.Лютый)
ТРЕТЬЕ МЕСТО
30 кг - Стефанский Иван ("Гармония", тр. Ю.Никитенко)
2006/2007 г.р.
ПЕРВОЕ МЕСТО
26 кг - Руденко Михаил (ДЮСШ № 3, тр. Е.Лютый)
ВТОРОЕ МЕСТО
32 кг - Лобода Евгений (ДЮСШ № 3, тр. Е.Лютый)
55 кг - Чернобай Егор (ДЮСШ № 3, тр. Е.Лютый)
ТРЕТЬЕ МЕСТО
29 кг - Середа Даниил (ДЮСШ № 3, тр. Е.Лютый)
32 кг - Садовой Иван (ДЮСШ № 3, тр. Е.Лютый)
2008/2009 г.р.
ПЕРВОЕ МЕСТО
32 кг - Машенков Иван (ДЮСШ № 3, тр. Е.Лютый)
ДЕВУШКИ
ПЕРВОЕ МЕСТО
35 кг - Таранова Елена (ДЮСШ № 3, тр. Ю.Никитенко)
ВТОРОЕ МЕСТО
35 кг - Иванова Марина (ДЮСШ № 3, тр. Ю.Никитенко)
Текст: Виктор КУЛЕНКО.
Трижды поднимались на пьедестал почета велоспортсмены Днепродзержинска, участвовавшие в последний день апреля в соревнованиях кросс-кантри "Вольногорский лес". Особенно отличились наши девушки, выступавшие на дистанции 10 км 200 м. Юлия Рябоконь финишировала первой с результатом 33 мин 20 сек. Вслед за ней до конечной цели через 4 минуты 35 секунд доехала Екатерина Франк. В категории "Эксперты" второе место досталось Денису Матвиенко. Денис преодолел 13,6 км за 1:18,14. Всего же среди 51 участников (9 городов) Днепродзержинск представляли семь велогонщиков.
Текст: Виктор КУЛЕНКО.
Чудова річ – спогади. Закрий очі і починай рахувати: один, два, три…і ти вже, уявно, в минулому. Нарахував п’ятдесят, то можна й далі віддалятися... Кажуть, що минувшина людину гріє, а яка вона для тебе-то вже інша річ, згадувати завжди приємно, та, мабуть, і корисно. Тож повернемось в 66-й рік двадцятого століття.
З площі, небо якої і по сьогодні охороняє розкута бронзова постать Прометея, збігав до корпусів ДГЗ(ДМК) Базарний Спуск. Горбатився бруківкою, виблискував на сонці, як порізаними смужками скла, коліями трамвайних рейок. По спуску трамваї пірнали вниз до кільцевого тупика, і, тільки один маршрут продовжував петляти далі поміж робітничою слободою, до вулиці Коліусовської. Розігнавшись в низовій сталевій пазусі спуску, залізні вагони виринали на гору, гуркотіли колесами і сердито дзеленчали на пішоходів,ніби попереджали: «Бережись!» На верхній частині спуску, через дорогу від образотворчого символу міста, гостинно, з ранку до пізнього вечора йшла жвава торгівля в приміщенні Старого гастроному (так називали поміж людей). Будівля збереглася й по сьогодні, там тепер-то зникають, чи-то відроджуються заклади для гурманів оковитої.(Цінуємо архітектурне надбання старого міста.) Праворуч від Прометея, на місці, де зараз височать будівлі адмінкорпусу ДМК та поліклініки підприємства, панувала територія кінотеатру «СЛАВА» - республіки місцевих кіноманів.
На рекламно-просвітницькому п’ятачку біля кіноприміщення, в дусі «розвинутого соціалізму» існувала стандартна форма антуражу: шеренга лавок для відпочинку, анфілада рекламних установок з обов’язковою радіофікацією майданчика. Афіші різнокольорово анонсували зміст кінострічок тижня. Інформували городян про наступні кіно прим'єри з фондів держкіно. Допитливі мали можливість там довідатись про розклад сеансів «Слави» та інших кінотеатрів: «Родіни», «Прометея», «Аврори», кіноточок в палацах культури та клубах міста. Анонсувався міський кінорепертуар на найближчі дні та тижні. Обивателя приваблювали сюжетними панно, з натяком на героїв кінострічок виконаних,інколи в примітивно – лубочній манері живопису. В цій царині все залежало від малярського цеху і майстерності художників. Музично-інформаційна константа біля храму кіно трималася на високо змонтованому гучномовцю. Тоді його дразнили «коло колом». Отой динамік, майже цілодобово, перевтілювався диктором, новинами,театром біля мікрофону, симфонічним оркестром, академічним хором,бандурою, чи-то народною піснею. Словниковий запас радіо на стовпі(народ називав його «брехунцем») тієї доби,складався більше за все, з риторичних фраз а-ля: «партія і правітельство, советскій народ, на душу населения, в нинішнєй пятилеткє,протів імперіалізма і колоніалізма, свободу узнікам апартеіда, говорит Москва, в Києві п’ятнадцята година, в ефірі Дніпродзержинськ…» Музична осанна крикунця служила одній партії, а сила звуку частувала вуха слухачів патріотичними хітами,та лірикою радянської пісні, на кшталт: «Я люблю тєбя жизнь», «Вєсьолий парень с автоматом…», «Куба-любовь моя», «Хотят лі рускіє войни», «А у нас во дворє», « Ландиші,ландиші»…
За такого настрою, до кас кінотеатру завжди були черги. В фаворі у кіноманів трималися стрічки, зняті радянськими кінорежисерами на студіях «Мосфільму», та «Лєнфільму». Монополію цих мега-студій інколи порушували митці національних студій, не пасли задніх і режисери українського кіно. У деякої категорії глядачів популярними ставали сентиментальні Індійські опуси, картини трофейного походження, та картини, зняті в країнах так званого соцтабору. Як не дивно, кіноринок був дуже насиченим.
Сам похід до кінотеатру для більшості ставав ритуально святковим. Жіноча половина одягала красиві сукні, прикраси, пальта.Чоловіки теж чепурилися і, на якусь мить, ставали вишуканими кавалерами. В літку до зали кіно людині в негліже двері були закриті. Прийти в кінотеатр в майці, шортах, або босому – заздалегідь отримати на горіхи: «Взимку, в робочій одежі? Поміж людьми? Ні в якому разі! Ви що?! Скандал! Караул, тримайте порушника!» Зразу знаходилась поліція моралі – горласті адміністратори і суворі контролери. Про цей, неписаний етикет знали всі ,його священно дотримувались.
Отож, одного зимового вечора в чергу за квитками на передостанній сеанс кінотеатру «СЛАВА» стала молода пара. Він – студент спецучилища, вона – десятикласниця. Квитки тоді на вечірню демонстрацію коштували дорожче денної. Парубок вперше в своєму житті запросив дівчину «в кіно». У батьків роздобув півтора карбованця і весь час культпоходу хвилювався, чи вистачить тих грошей на вихідний променад. Коли віконце каси відпустило два синеньких папірця, закохані попрямували до приміщення.
Якщо драматичний театр, за класичним афоризмом ,розпочинається з вішалки, то кінотеатр тієї доби розпочинався з непорушного контролера – живого заслону на вході до фойє, в якому на відвідувачів чекала культурна програма кінопрокатників: естрадний міні-концерт, портретна галерея кіноартистів і робота буфету(без нього то не кіно).
І ось уже молодята там, за лінією контрольного дозору, де на естраді чотири музиканта в концертних смокінгах з червоними краватками-метеликами. Чарівні звуки скрипки, акордеону, кларнету з контрабасом наздоганяли мелодію за мелодією. Інструментальний квартет нібито дякував відвідувачам за те, що вони прийшли до їхнього кінотеатру, а не до іншого. В фойє було гамірно, трохи тіснувато. До буфету вишикувалась вервечка бажаючих придбати щось на гостинця. До початку головної події в черзі за ласощами відчувався невловимий ажіотаж. Всі нібито поспішали: одні були невдоволені повільністю роботи буфетниці , а та, в свою чергу, – претензіями покупців; інші – скупим асортиментом цукерок, печива, вафель та морозива. Автор цих рядків – отой парубок, у якого було півтора карбованця, теж стояв в черзі, щоб пригостити десятикласницю, з якою завітав на свято душі. Та душа, шкребла голову: чи вистачить коштів на гостинця? Коли до нього добігла черга, в буфеті залишилось тільки два сорти цукерок: одні коштували дорого, а по його карману дісталося 150 грам цукерок, яких в народі називали «подушечками». За формою вони, й справді, нагадували міні-подушечку, начинену повидлом з середини і обсипану цукром ззовні. Як би хто не хотів обережно з’їсти таку смакоту, вона все одно загрожувала чистоті рук ласунь – від солодкого злипались пальці.
Тодішній сервіс був на межі фентезі. Продавець буфету, з спритністю жонглера виривала з шкільного підручника сторінку( папір був дефіцитом), рухом мага скручувала паперового кулька, і, за допомогою кондитерського совочка, солодощі опинялись в моментально створеній упаковці і за мить – на терезах. Дерев’яна рахівниця рукою торгової феї оголошувала арифметику вартості, і бажане ставало власністю покупця. Операція з чергою до буфету того вечора для хлопця закінчилась успішно. Й по сьогодні відчуваю ту атмосферу штовханини і досягнення мети. Але в душі все-таки був розпач з приводу того,що не вистачило грошей на шоколадні ласощі.
Пролунав другий дзвоник, поспішили до зали займати свої місця. За третім – погасло світло і широким планом на екрані засвітився циферблат Кремлівських курантів – титульна заставка кіножурналу «Новості дня». За традицією, демонстрації художніх кінофільмів передував показ журналів. Окрім наведеної назви, публіці пропонувався перегляд республіканських кіно-новин під девізом «Радянська Україна». За змістом,це були сюжети позитивних подій життя, пафосні і величаві. Якщо хтось потрапляв на подовжений кіносеанс, то тоді додатково до журналу демонструвався сатиричний кіноальманах «Фітіль», або вибірковий доробок радянського агітпропу. Після журналу, обов’язково декілька хвилин тривала перерва для тих, хто запізнився до початку і мав можливість при світлі зайняти свої місця. Далі чарівний промінь переносив вас до художнього кіномистецтва.
Молода пара сиділа, тримаючи один одного за руки (хто про що думав – те знає тільки історія). Пам’ятаю, як зрідка обмінювались поглядами, десь на середині фільму я насмілився обняти дівчину, вона була не проти. Так і додивилися в полоні закоханих сердець.
А через деякий час ми одружилися. Пройшли роки… Одного разу, коли наші діти, уже зі своїми дітьми зібралися у нас на гостини, дружина за сімейною бесідою, чомусь згадала цю історію: –А мене Ваш батько перший раз водив в кіно і пригощав ПОДУШЕЧКАМИ! —Якими подушечками?- зацікавились діти і онуки. І вона коротко розповіла їм про те кіно з минувшини. Але через стільки часу, майже через 30 років, вона вперше тоді наважилась докорити мене тим частуванням. При нагоді, збираючись в сімейному колі, ми з усмішкою згадуємо про це. Та подія-фішка з життя дідуся і бабусі. Про щоб не починали, діти в унісон запитують: А коли ж буде про кіно, кохання і подушечки?...Оселя зривається теплим родинним сміхом.
Тільки недавно ми згадали, що ж ми тоді дивилися в кінотеатрі «СЛАВА». А показували для нас «Розу сєвєра», про зміст картини – не пам’ятаємо. З того часу минуло 47 років. Про подальшу долю отого кулька з цукерками, дружина розповіла тільки зараз. Виявляється, що вона хотіла скуштувати їх. Так подушечки злиплися і стали однією грудкою. А на протязі сеансу вони нагрілися в руці і попливли. Тоді вона непомітно загорнула їх в хустину і поклала до кишені. Після кіно я провів її до будинку бабусі, там вона тією солодкою грудкою почастувала Сірка.
Анатолій Сухий зі своєю дружиною Аллою
P.S. Чудова річ – спогади. Закрий очі, і перед тобою минуле… Відкрий – побачиш, як руйнуються будівлі кінотеатрів «Аврори», «Комсомольця», навічно ,мабуть, спочив кінотеатр «Прометей», незрозуміла доля приміщення кінотеатру «Родіни»… До минулого я, здебільшого, ставлюсь негативно,але те, що в ньому були позитивні моменти,то це так. Було кіно, кінотеатри, існувала індустрія кіномистецтва. Інша справа – на якій правді вона була замішана (але то вже інша тема). А сьогодні? Про духовність і культуру – гора обіцянок і гасел. Говорять, як шоколадом частують, а насправді – «подушечки» з гіркотою.
Анатолій Сухий