Улица Галины Романовой раньше слыла одной из самых тенистых в Каменском. Но, увы, после весеннего "омолаживания" деревьев, зелени значительно уменьшилось. Пытались коммунальщики навести такой порядок и на внутридомовой территории, но жители близлежащих домов отстояли своих зеленых друзей. Крепышами выглядят деревья, посаженные почти 60 лет тому назад.
"Я не мог допустить, чтобы изуродовали посаженные почти шестдесят лет назад лично мной деревья, - рассказывает Владимир Широкий, старожил дома № 10. - И хотя я уже давно не живу здесь, но часто наведываюсь к сестре. Когда коммунальщики пытались сделать обрезку деревьев во дворе, я в это время был в гостях. Ну, естественно, довелось защищать всеми методами своих зеленых друзей".
В конце мая 1958 год ДГЗ построил для своих рабочих дома (№ 8 и № 10) по улице Галины Романовой. "Мы тогда получили трехкомнатную квартиру в десятом доме, - вспоминает Владимир. - Во всех квартирах жили так называемые "уплотненные" (люди, которых подселяли на временное проживание). В квартире № 3 (комнаты 18, 19 и 16 квадратных метров) тогда поселили одиннадцать жильцов. Наша семья состояла из четырех человек: отчим Андрей Степанович Коваленко (1929-2003) проработавший 35 лет вальцовщиком в железопрокатном цехе, мама Галина Сергеевна (1925-2015), всю жизнь отдавшая работе в восьмой столовой, я (мне тогда было девять лет) и моя годовалая сестричка Наташа, которая и сейчас здесь проживает. Кроме нас там жила также четыре человека семьи Марковских, поселившейся в комнате побольше. А позже в квартире стало жить еще больше людей. Марковские привезли из села бабушку, а мой папа - свою сестру с ее мужем. Сразу каждой семье во дворе выделили погреба. Кстати, раньше они были ухоженными и никому не мешали. Сейчас все погреба находятся в заброшенном состоянии. Некоторые уже зарыты, а другие зияют ямами или просто холмиками. Рядом находились большая детская карусель, песочница и волейбольная площадка. В глубине двора стояла беседка, в которой взрослые играли в домино и шахматы. У нас здесь вообще жизнь кипела. В то время двор был ухоженным, потому что люди чувствовали, что это их собственность. Все деревья, до сих пор растущие во дворе, были посажены в конце весны 1958 года. Раньше росли абрикосы, но их уже давно нет. Я вместе с дедушкой Кириллом Масляковым копал лунки, куда садили черенки деревьев. Лично мы посадили дуб".
Сейчас это дерево уже выше крыши этой пятиэтажки, и Владимир не может даже обхватить его. "На пустыре, где была стройплощадка лежали битые кирпичи, которые мы просто называли камни, - вспоминает Владимир Широкий. - В 1967 году в противоположной части двора был построен исполкомовский автогараж. Параллельно дому стоит забор нынешнего медицинского колледжа. Раньше там был военный госпиталь, но люди почему-то называли его туберкулезным госпиталем. В 1992 году дома были еще заводские, но потом их передали на городской баланс".
Кстати, на левобережной улице Харьковской возле дома № 19, где Владимир Широкий уже давно живет, он посадил еще восемь дубов.
Текст Виктора КУЛЕНКА.
Спекотної суботи, 22 липня, попри погодні умови та відпускну кампанію відбулося відкрите виїзне засідання краєзнавчого товариства "Кам'янське-Дніпродзержинськ" від центральної бібліотеки ім. Т.Г.Шевченка.
"Головне, що зібралися справжні поціновувачі історії, любителі міста, дослідники: вчені-викладачі з Дніпровського державного технічного університету, вчителі, журналіст, студенти-земляки з Дніпра та Санкт-Петербурга, - розповідає екскурсовод Любов Алексієвська. - На місці ми досліджували почуте на останніх бібліотечних засіданнях, вдихнули на повні груди дух козацької епохи, переконалися, що наша історія, особливо козацької доби, абсолютно не вивчена. А в інвесторів є чималий потенціал для створення і відновлення об'єктів історичної цінності, щоб і самим пишатись-милуватись, і перед гостями міста похвалитись.
Ви знаєте, що саме в Романковому (на Романовому пагорбі та поблизу Романового острова, які пізніше передали свою назву досі існуючому селищу) існувала СТАРА КОЗАЦЬКА ЗАПОРОЗЬКА СІЧ? Скільки тут було (і зараз є!) балок, байраків, проваль і урвищ ? Скільки було озер, курганів, вітряків? І всі вони мали свої назви. А які багаті храми прикрашали гори, на яких "ПРОЦВІТАЛА БЛАГОДАТЬ БОЖА"? Саме тут проходили відомі торгівельні шляхи (Чумацький, Кримський, з варяг у греки, Торжанський)... А ще - тут ДІЛИЛИ ЄВРОПУ при зустрічі, ненависниця запорожців Катерина ІІ та австрійський імператор Йосип ІІ. Романково ховає у своїх землях, людській пам'яті тисячі таємниць...
Особлива подяка ученим-викладачам нашого технічного університету КРЯЧКУ ГЕННАДІЮ ЮРІЙОВИЧУ та ВАЛУЄВІЙ НАТАЛІЇ МИКОЛАЇВНІ, закоханим у рідне місто, за науковий підхід та глибокі дослідження історії краю, з якими вони познайомили краєзнавців і жителів Кам'янського. Виявляється, що через різночитання іноземних перекладів топоніміка Романкового, як і сусідніх населених пунктів, відкрила нові грані і стає зрозумілішою.
Комфоротний мікроавтобус підвіз нас від центру до околиці. Вже по дорозі ми згадали, що колишній волосний центр, який увійшов до складу міста лише в 1938 році, й дотепер по площі займає його добру третину, а по характеру зберігає свій особливий, неповторний колорит. Ми проїхали Гімназичним проспектом повз Вовче Горло, через Краснопілля, Куріпку (Леваду), попід Самишиною балкою, через давні романківські кутки Царицю, Піддубне, Чайчине, Бакай, аж до Прихвостя та Жабівки.
Під час екскурсії ми точніше визначилися з місцезнаходженням Романового пагорба, Романового острова і СТАРОЇ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ. Дізналися про розмаїття островів, балок, урвищ, плавнів, озер. Виявилось, що окрім відомих раніше островів Великого, Слюсарєва, Просереди існувало й багато інших: Фурсін (в різні часи звався Хурсин, Курсанів, Харсунів), Седловського (Шапаренкова), Мартинова, Матвієва, Шелюговатий, Голий, Кобилячий. Балки і байраки, урвища старого романкового зачаровують своєю красою і легендами. Ви бували коли-небудь в Бабенківській, Мокренькій, Сухенькій балках? А знаєте, чому вони так називаються? Місцеві мешканці періодично зацікавлено приєднувались до нас, доповнювали і перепитували, говорили про свої проблеми. Наприклад про те, що вже два тижні невідомі вантажівки тоннами вивозять з Мокренької балки, неподалік від 12-ої сотні, чорнозем. Побоюються, що це завдасть непоравної шкоди і балці, і джерелам, які там ще є.
Ми спустились у бік Дніпра по колишній Волочаївській вулиці. Сучасний дитячий майданчик на нинішній вулиці Балковій порадував туристів можливістю трохи перепочити та поринути в дитинство. А втім, і під час зупинки було що дізнатися про цей куточок міста. Зовсім поруч - цвинтар козацької доби, місце поховання загиблих у роки Другої світової війни, а особливої уваги заслуговує МЕМОРІАЛ ЖЕРТВАМ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 років.
Найдальша зупинка мандрівників - частина давнього селища Аули (Романкового-1), затопленого водами Дніпродзержинського (тепер Середньодніпровського) водосховища. Тепер цю частину Аул разом із курганом та Аульською балкою відділяють від основної частини села води Дніпра. І вже небагато людей пам'ятає де знаходилася Аульська церква, та де саме був центр села.
Знайомтесь: краєзнавець Лариса Миколаївна Долина. За спиною в історика, вчительки з багаторічним досвідом, організаторки мережі унікальних шкільних музеїв - затоплена і недосліджена досі багатюща історія нашого краю і України. Це там були фортеці Старої Запорозької Січі, Романів пагорб і численні острови, села Паньківка і Аули, Кримський шлях, кургани і вітряки, церкви і хати, а також численні свідки неспокійних переправ та воєнних подій другої світової.
А потім, оминаючи покинутий (але такий потрібний місту і самим романківцям) санаторій "Дніпровський", ми дістались до школи № 27. Колишня церковно-приходська школа безжалісно зруйнованого більшовиками Свято-Покровського храму - мовчазний свідок багатьох історичних подій. Це звідси, одержавши перші уроки, пішли в життя багато відомих людей. Тут і зараз вчаться діти, нащадки запорізьких козаків, разом з батьками і вчителями поповнюють і бережуть експонати музею Романкового, який має загальнодержавне значення.
Колишні просторі класи найстарішої в місті церковно-приходської, а пізніше земської школи зібрали тисячі унікальних свідчень нашої давнини. Нащадки козаків Федір Сокуренко, Іван Власенко, Олекса Коваленко, Федір Бульбенко, Валентин Бурхан відомі далеко за межами Романкового і Кам'янського.
В музеї Романкового можна на кілька хвилин поринути в минуле: експонати перекочували з чиїхось світлиць і горищ. Ось-ось зайде господар чи господиня, займуться своїми звичними справами.... Шкода, світлини старого села, які донедавна висіли на стінах шкільного музею, взяті для вивчення міським музеєм, на місце досі не повернулися.
Ми вийшли з музею Романкового, сповнені вражень. Після тривалого походу практично по бездоріжжю під палючим сонцем прохолода найстарішої школи міста з такими цінними експонатами - справжніми предметами давнини заспокоює і надихає на нові пошуки. В центрі - організатор музею Лариса Миколаївна Долина та хранителька історії, вчителька СШ 27, яка відірвалася заради зустрічі з краєзнавцями від відпустки та різних справ, Світлана Анатоліївна Душко.
А ще нас не могли не вразити руїни на місці козацької ЦЕРКВИ ПОКРОВИ СВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ ЗІ СТОРОЖОВОЮ ВЕЖЕЮ, закритої більшовиками в 1929 році та розібраної на дрова більшовицькими активістами в 1938-му. Багато років міська влада намагалась спорудити на цьому місці нові корпуси школи № 27 зі спортзалом та майстернями. Цей корпус мали здати ще в 2009-му. Та даремно. Доля не простила романківцям такого вандалізму. Тепер руїни прикрашені білбордом опозиціонера Вілкула, а нечисленні монашки новоствореного жіночого монастиря Святої Покрови (вул.Залізняка, церква УПЦ Московського патріархату) намагаються замолити гріхи своїх попередників пори войовничого атеїзму. Є надія, що в майбутньому неподалік від цього місця таки з'явиться дитячий дошкільний заклад, такий потрібний місцевим жителям".
Копирсаєшся щодня в інтернеті, знаходиш необхідні відомості, доповнюєш своїми, аналізуєш. Та іноді закрадається думка: "А навіщо я це роблю, кому воно потрібно?" Але коли в робочий кабінет, переповнений книгами, журналами, газетами, фотоальбомами, листами, папками з вирізками і т.п. потайки пробирається дворічна онучка, і стоячи за спиною спостерігає за дідом, а потім голосно регочучи, кидається до мене на руки і запитально просить "дєдя, подивимося лялі?" (фотографії, які я сканую в комп'ютерні альбоми) - у мене знову з'являються крила. Похвалою своєї роботи вважаю думку своїх синів. Вони, як і я, захоплені історією рідного краю. Діляться новинами, знахідками. Особливо радує, що в століття комп'ютерних технологій мої хлопці не відкидають живого спілкування з книгами. Домашню бібліотеку майже в сім тисяч примірників книг (в основному це історія, спорт, географія, біографічна література, енциклопедії) прочитали, переглянули, пропрацювали досконально. І ми разом радіємо "новим" знахідкам (старими книгами, придбаними на блошиному ринку). Обговорюємо різні версії про ті чи інші новини, знахідки. Днями побували на моїй батьківщині, в селищі Аули. Об'їздили місця, які пам'ятні мені з дитинства. Дуже зрадів можливості відвідати куточки старих Аул, де пройшли дитячі роки. І вже дуже був задоволений від того, що сини сприйняли цю поїздку не як просту екскурсію, а як екскурс в історію рідного краю. До речі, завдяки їх прохання, я вперше (на свій сором) походив по місцевості, де колись було старе кладовище (район Аульського плацдарму 1943 року). Про те, що колись там були могили, свідчать тільки галявинки зростаючих півників. Ні могил, ні хрестів на них, не кажучи вже про металеві огорожі, давним давно немає. Ми з мамою (мамі Любі вже йде 88-й рік) так і не змогли встановити місце захоронення її прабабусі. Завжди, коли приїжджаю в гості до мами і брата, стараюся наші бесіди про рідних, про життя "раніше", про події в селі, записувати на диктофон, фотографувати. Адже пам'ять коротка. Шкодую, що не міг це робити років так десять тому і раніше. Пішли з життя багато дорогих мені людей, та й просто сусідів, знайомих, однокласників. Вже не відновити те, про що вони колись розповідали. І мені дико дивитися і щемить серце, коли на блошиний ринок в якості макулатури приносять сімейні фотоальбоми, документи, грамоти тощо Хочеться кричати: люди, ви ж знищуєте пам'ять про своїх предків, подумайте про те, що залишите після себе!
Віктор КУЛЕНКО.
22 липня в Підгородньому, що на Дніпропетровщині, пройшов нічний веломарафон XCM "Дніпровські Вогні". Кам'янчани стали призерами в трьох категоріях.
В змаганнях прийняли участь 48 зареєстрованних велогонщиків, які представляли 11 населених пунктів України і боролися за нагороди в п'яти категоріях. Серед них були і чотири спортсмени із Кам'янського. Всі вони стали призерами. Третє місце в "Соло серед ветеранів 40+" дісталося Владиславу Дьяченко, який 219 кілометрів (15 кіл) подолав за 9 годин 34 хвилини 26 секунд. "Срібло" в категорії "Трійка" завоював Євген Титков. Наш земляк разом з Андрієм Пустовгаровим (Вільногірськ) і Дмитром Авечкіним (Маріуполь) в команді "Вільні колеса" проїхали 17 кіл (9:46.21). В "Трійці мікст" Павло Кашуба, Катерина Франк (на фото № 69) разом із Дмитром Казаковим (Донецьк-Дніпро) теж стали другими. Щоб подолати 18 кіл їм довелося затратити 9 годин 32 хвилини 22 секунди.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
24-25 липня - змагання з міні-футболу серед дітей Соцміста. Спортивний майданчик (пр. Конституції, 15). Початок - 15:00.
24-25 липня - змагання з міні-футболу серед дітей лівобережної частини міста. Спортивний майданчик (вул. Воїнів-афганців, 13А). Початок - 15:00.
27-28 липня - змагання з міні-футболу серед дітей центральної частини міста. Спортивний майданчик (вул. Ніжинська, 7). Початок - 15:00.
31 липня - спортивне свято "Спорт для всіх у парках і скверах". Центр соціально-психологічної реабілітації дітей (Білоруський проїзд, 4А). Початок - 15:00.
1 серпня - першість міста з футболу між командами виробничих підприємств та аматорських колективів. СК "Прометей" (пр. Аношкіна, 109). Початок - 17:00.
Заставка bronnitsy.ru
В Кам'янському відбувся відкритий турнір з нагоди міжнародного Дня шахів.
Як розповів суддя змагань Євген Цуканов, в турнірі, який проводився на вході в кіноконцертнийц зал "Мир", прийняли участь 37 шахістів. Серед них були шестеро представників із обласного центру на чолі з майстром спорту Миколою Мухою, цьогорічним бронзовим призером чемпіонату світу серед спортсменів-інвалідів з порушенням опорно-рухового апарату.
ФОТОАЛЬБОМ https://vk.com/album84493189_246360213
"За регламентом турніру з блискавичних шахів, учасники грали партії з контролем часу 10 хвилин кожному, - пояснив Є.Цуканов. - Майже п'ять годин знадобилося для того, щоб дев'ять турів пройшли за швейцарською системою. Турнір проводився при підтримці депутата Кам'янської міської ради від "Батьківщини" Сергія Миршавки, який власноруч нагороджував переможців та призерів медалями, грамотами та подарунками".
Від імені шахової федерації міста Євген Цуканов вручив подячний лист С.Миршавці. В свою чергу депутат подякував і сказав, що завжди старається підтримувати людей, які активно займаються спортом. "Думаю, що це не останні змагання шахістів, які ми підтримуємо", - резюмував Сергій Іванович свій виступ.
Спочатку нагородили найменших учасників змагань. Всі вони отримали солодкі призи. Кращі результати серед шахістів віком до 14 років показав Олександр Стрєльнік; до 18 років - Михайло Богомаз. Серед аматорів переміг Олександр Хапун; серед першорозрядників - Андрій Козорог. В категорії "ветерани" призи отримали Микола Грицан і дніпрянин Шпитько. А переможцем турніру став Сергій Титов, набравший 23 очка. Дмитро Задорожній, як і ще п'ятеро гравців набрав 19 очків. Але по коефіцієнту Бухгольца він очолив цю шістку і став бронзовим призером змагань.
ПРИЗЕРИ ТУРНІРУ
1 - Титов Сергій
2 - Муха Микола
3 - Задорожній Дмитро
Текст Віктора КУЛЕНКА.
В украинском футболе усиливается роль тренера. Команды все больше и больше доверяют молодежи, идя в ногу со временем. Далеко не все смогут выдержать темп, но каждый получает шанс. И тренеры в этом сценарии отыгрывают важную роль. От их терпения, выдержки, здравомыслия зависит судьба многих юношей, сообщает http://gorod.dp.ua/dz/news.php?id=134134
“Сталь” – это пример команды, которая удержалась на плаву именно за счет молодежи. Похожая ситуация и у “Черноморца”, но обновленная одесская команда уже сыграла сезон, притерлась, а этим летом усилилась опытными футболистами. Поэтому к Александру Бабичу несколько иные требования, нежели к Егише Меликяну.
Наверное, рано выдавать последнему авансы. Однако победой над “Зарей” в первом туре Егише уже заявил о своих претензиях в борьбе за звание “открытие сезона”. Вот и сегодня “Сталь” выглядела сбитой тренерской командой – играла четко по плану контратак.
В первом тайме после стремительных контрвыпадов на ударные позиции выходили Гор Малакян, Орест Кузык и Марьян Мысык. В конце тайма Михаил Месхи ударом завершил широкое позиционное наступление гостей. Собственно, “Сталь” усилилась Тимчиком. Арендованный от “Динамо” защитник очень хорошо комбинировал на фланге с Михаилом Месхи. Ребята менялись местами, страховали друг друга, смещались к центру. Немного не хватало “Стали” разве что скорости.
“Черноморец” в первом тайме не реализовал удобный момент, когда Третьяков получил передачу с фланга, но из центра штрафной площадки пробил слишком высоко. Вот так “моряки” и пытались играть: широко, с активными флангами, с высоко поднятыми крайними защитниками. В центре поля глубоко “сидел” Ковалец. Политыло должен был помогать коллеге, но работы в опорной зоне было не настолько много. В начале второго тайма Алексей Хобленко продемонстрировал то, за что его так ценит Бабич. Нападающий опустился в глубину, поборолся, получил мяч и выдал классную передачу в свободную зону Ковальцу под удар. Кирилл решил обыграть вратаря, в результате чего оказался под острым углом относительно ворот. Поэтому удар пришелся в стойку. Сразу было добивание от кого-то из игроков “Черноморца”, с которым справился Паньков.
А уже через минуту Хобленко оказался на острие и откликался на плотную подачу с фланга – не хватило нескольких сантиметров. Поэтому неудивительно, что Алексей Антонов позже заменил не Хобленко, а Мусолитина. На поле место нашлось обоим нападающим; при этом, Хобленко опустился в глубину.
Затем был еще один момент у Хобленко. Но “Черноморец” слишком увлекся, забыв о том, как “Сталь” контратаковала в первом тайме. И хотя “сталеварам” сейчас не хватало движения, вспыхнуть они сумели. Михайличенко из глубины отдал передачу на Кузыка в центр штрафной площадки, Орест переиграл защитников и вратаря и отправил мяч в сетку.
Игра “Черноморца” после пропущенного гола не изменилась – очевидно, до того одесситы работали на максимуме. Особенно трудно было отбирать мяч, а также закрывать зоны в защите. “Сталь” могла забить второй, и даже третий. Когда Мысык ворвался из глубины и ударом завершил передачу Михайличенко, Безрук отбил мяч перед собой. Кныш добивал из близкого расстояния – но опять во вратаря. А потом защитники “Черноморца” едва не привезли проблемы команде пугливыми действиями. К чести “моряков”, был момент и у них: Азацкий ударом головой попал в перекладину после подачи со стандарта.
Украинская Премьер-Лига. 2-й тур
22 июля. Одесса. Стадион “Черноморец”
Арбитр – Сергей Березка (Киев)
“Черноморец” (Одесса) – “Сталь” (Каменское)
Гол: Орест Кузык 74
“Черноморец”: Дмитрий Безрук – Евгений Зубейко, Александр Азацкий, Артем Рахманов, Денис Норенков – Кирилл Ковалец (Виктор Серденюк 73) – Сергей Политыло, Николай Мусолитин (Алексей Антонов 58) – Александр Машнин (Виталий Каверин 46), Максим Третьяков – Алексей Хобленко
“Сталь”: Герман Пеньков – Александр Тимчик, Артур Даниелян, Глеб Грачев, Богдан Михайличенко – Михаил Месхи (Андрей Якымив 67), Гор Малакян, Эдгар Малакян (Кирилл Костенко 88), Орест Кузык – Марьян Мысык – Алексей Щебетун (Даниил Кныш 55)
Предупреждения: Николай Мусолитин 16, Сергей Политыло 20, Кирилл Ковалец 58, Алексей Антонов 87 – Артур Даниелян 67, Герман Пеньков 68, Андрей Якымив 85
На сегодняшний день «Сталь» остается единственным футбольным клубом, который представляет Днепропетровскую область в высшей лиге. Из-за безденежья ушли в небытие «Кривбасс» и «Днепр».
"По-хорошему, надо было просто закрыть клуб, как это уже произошло, например, с «Кривбассом» или запорожским «Металлургом», но я не хочу, чтобы и Каменское, и Украина лишились еще одной профессиональной футбольной команды".
Появилась информация о том, что профессиональный футбольный клуб «Сталь» покидает Каменское и переезжает в Киев – там будет база и офис клуба, там же он будет играть домашние матчи. Кстати+ обратились за комментариями к президенту ПФК «Сталь» Вардану Исраеляну, сообщает http://kstati.dp.ua/content/nuzhen-li-futbol-kamenskomu
– Что касается Киева, то мы давно там и так находимся, там наша тренировочная база. Ведь в Каменском у нас до сих пор никаких условий не то что играть матчи высшей лиги, но и даже тренироваться! – говорит Вардан Михайлович.
– Но ведь у клуба был спонсор – ПАО «Днепровский меткомбинат», говорили о реконструкции под евростандарты стадиона «Металлург»…
– Может, Вы не знаете, но с декабря прошлого года ДМК не заплатил нам ни копейки! Команда существует за мой счет и за счет моих друзей! Очень обидно, что в Каменском почему-то не замечают или не хотят замечать, что у города есть команда высшей лиги украинского футбола! Более того, когда ДМК остановился, кое-кто начал говорить, что это-де наша вина! Хотя причем здесь мы? А реконструкцией стадиона занимался не ПФК «Сталь», а металлургический комбинат, потому я не могу сказать, когда он будет готов принять матчи нашего уровня и будет ли реконструирован вообще! В Каменском у нас вообще вышла интересная история – один из бывших высокопоставленных функционеров «Стали» подал на нас в суд – мол, клуб должен ему выплатить какие-то долги по зарплате. Наши юристы разобрались, и выяснилось, что это не клуб ему должен, а он должен клубу! Но это так, к слову…
– Офис «Стали» переедет в Киев?
– Нет, офис останется в Каменском. Правда, может, нам придется переехать в другое место, туда, где дешевле аренда помещения. Ведь лишних денег у нас нет! По-хорошему, надо было просто закрыть клуб, как это уже произошло, например, с «Кривбассом» или запорожским «Металлургом», но я не хочу, чтобы и Каменское, и Украина лишились еще одной профессиональной футбольной команды. Скажите, неужели футбол никому не нужен в Каменском?
– Были сообщения, что у «Стали» появились новые спонсоры…
– Да, есть коммерческие структуры, которые согласились сотрудничать с нами в размещении своей рекламы, но это совсем не те деньги, которые нужны на содержание профессионального футбольного клуба!
– И где «Сталь» проведет ближайший домашний матч?
– Поверьте, пока не знаю. Здесь та же проблема, что и с офисом в Каменском – деньги. За игры на «Метеоре» в Днепре мы не только оплачиваем аренду стадиона, но и за свой счет содержим футбольное поле. Думали подыскать стадион в Киеве, но там тоже остро стоит финансовый вопрос. Проще говоря – будем играть там, где дешевле договоримся. Жаль только, что 250-тысячное Каменское не имеет ни нормального стадиона, ни тренировочной базы. А на наши матчи на «Метеоре» приезжало очень мало болельщиков из Каменского. Выходит, это – не футбольный город? Нет, я в это не верю, я хорошо изучил историю города и знаю, какие таланты здесь выросли! И все-таки надеюсь, что в Каменском найдутся те, кто займется возрождением футбольной славы и поддержкой профессионального клуба, который выступает в высшей лиге и на равных сражается с лучшими украинскими клубами!