Сьогодні відбувся перший серпневий шаховий бліц-турнір.
В Кам`янському лівобережному парку відпочинку змагалися фанати цієї стародавньої логічної гри. Вісім любителів на протязі майже чотирьох годин з'ясовували, хто ж із них сильніший. І таким виявився голова Кам`янської юнацької шахової федерації, тренер ДЮСШ № 3 Дмитро Задорожній. У нього в активі 61 очко. Потрібно сказати, що шахісти провели 21 партію, граючи три кола (на партію давалося по 5 хвилин кожному учаснику турніру). За перемогу нараховувалося по три очка, за нічию - по одному. Набравши 49 очок, друге місце посів колишній ДМКовець Геннадій Максимів. А третім став студент ДДТУ Ігор Крікент. У нього на десять пунктів менше ніж у другого призера. Останнє місце у Миколи Паркєєва (7 очок), який маючи вищу економічну освіту, 20 років пропрацюва в Луганському обласному управлінні по ціноутворенню. З 2014 рокі він переїхав жити в Кам`янське (тоді ще Дніпродзержинськ). Цікаво, для нього шахи являються не стільки грою, а більше як спосіб комунікації. Річ в тому, що Микола Федорович любить поезію, пише вірші. З собою сьогодні приніс першу збірку "Поцелуи дождя", яку він написав ще два роки тому. Таким чином, присутні дізналися про друге хобі свого товариша.
1 - Задорожній Дмитро (61 очко)
2 - Максимів Геннадій (49)
3 - Крікент Ігор (39)
4 - Косухін Максим (30)
5 - Козорог Андрій (25)
6 - Давідчик Олександр (23)
7 - Іванін Михайло (12)
8 - Паркєєв Микола (7)
Віктор КУЛЕНКО.
Фотоальбом
Відомий український піаніст, уродженець Кам'янського Артур Нікулін з початком воєнної агресії росії проти України переїхав до Риги, столиці Латвії.
Сьогодні, третього серпня, наш земляк на Латвійському радіо дає концерт української музики. Ось що він розповів в есклюзивному інтерв`ю сайту disk-sport.com
"Із самого першого дня мого перебування тут у культурної спільноти Латвії виник неабиякий інтерес до української культури, зокрема української академічної музики. Так, вже за два тижні після того, як я опинився у Ризі, грав концерт на сцені Великої Гільдії (головна класична сцена Латвії) із знаменитим українським камерним оркестром "Київські солісти", який виїхав на гастролі за кордон ще до початку війни і з того часу гастролює по Європі. А після того латвійська музична спільнота настільки зацікавилася українською музикою, що мене запросили зробити запис у Фонд Національного радіо Латвії. Я записав цикл видатного українського композитора Валентина Сильвестрова "Багателі - ХХІV", який композитор створив спеціально для мене. І сьогодні у прямому етері Latvijas radio klassika (LR-3) https://klasika.lsm.lv/lv/lr3/?fbclid=IwAR2U24wOy7e_oGonZLxUcf0M8YWdlVlW0X88luOT1yOs5flhJhtLD2vJaIg о 21:25 за київським часом відбудеться прем'єра цього запису. Щиро запрошую всіх кам'янчан приєднатися до прослуховування в онлайні на сайті LR-3. Я дуже сумую за рідним містом і тому енергія моїх земляків, які будуть це слухати разом зі мною сьогодні, дозволить мені бути до рідного міста трошечки ближче".
У столиці Угорщини Будапешті проходить чемпіонат Європи з класичного жиму лежачи, який стартував 2 серпня. А вже сьогодні, 3 серпня, стало відомо, що у категорії "юніорки" призеркою стала спортсменка з Кам`янського.
Виступаючи у ваговій категорії понад 84 кг, чемпіонка України нинішнього року 18-річна Віра Попруга завоювала срібну нагороду. Вихованка тренера Валентина Малікова показала результат 80 кг.
Вірі підкорилася штанга вагою 80 кг вже в першій спробі. До речі, цю вагу Віра не могла взяти більше півроку. Для неї була мов зачарованою вага 77,5 кг. На жаль, друга спроба, коли була замовлена штанга вагою 87,5 кг, дівчині не підкорилася, хоча на тренуванні вона брала навіть вагу 95 кг.
Відео https://www.youtube.com/watch?v=s963zuHZIko
Склад футбольного клубу "Дніпро-1" поповнився одразу шістьма новими футболістами. Серед новачків клубу – півзахисник Руслан Бабенко. Екс-футболіст Кам'янської "Сталі" підписав дворічний контракт.
ДОСЬЄ РУСЛАНА БАБЕНКО
Руслан Бабенко народився у Дніпропетровську 8 липня 1992 року і є вихованцем ДВУФК та Дніпровської Академії (перший тренер Анатолій Усенко). З 2009 по 2014 рік виступав за ФК «Дніпро»: УПЛ – 11 матчів, першість U-21 – 103 матчі, 17 голів. Далі він сезон провів за луцьку «Волинь» (УПЛ – 17 матчів, 1 гол, Кубок країни – 2 матчі) та півроку за «Сталь» з Кам'янського (УПЛ – 9 матчів, 1 гол, Кубок – 2 матчі). У 2016 році Бабенко виступав у вищій лізі чемпіонату Норвегії за «Буде Глімпт» (19 матчів, 1 гол у першості та 4 матчі у Кубку країни), після чого повернувся до України, де захищав кольори луганської «Зорі» (УПЛ – 19 матчів, Кубок – 1 матч, єврокубки – 2 матчі, першість U-21 – 1 матч) та одеського «Чорноморця» (УПЛ – 30 матчів, 2 голи, Кубок – 1 матч). У сезоні 2019/20 Руслан грав у польській Екстракласі за «Ракув» (21 матч у чемпіонаті та 3 у Кубку країни), а далі знову було повернення на Батьківщину – рік у донецькому «Олімпіці» (УПЛ – 22 матчі, 1 гол, Кубок – 1 матч) та півроку у Першій лізі у складі житомирського «Полісся» (10 матчів у чемпіонаті).
У складі збірних України різного віку, у тому числі і молодіжної збірної, провів 81 матч і забив 8 м'ячів.
Джерело https://dnepr.news/news/dnepr-1-podpisal-kontrakty-s-shest-yu-igrokami
Минулого разу я розповідав про те, що в альбомі філуменіста, придбаного на "блошиному" ринку є сірникові етикетки присвячені комахам-шкідникам. На одній із сторінок наклеєні аж три мініатюри з колорадським жуком. Цікаво, що серія етикеток датована 1966 роком. Чому саме йому була приділена така увага?
Пам`ятаю, що вперше колорадського жука побачив ще малим, десь в 1962 чи 1963 році. Я разом з меншим братом допомагали бабусі Полі збирати цих ненажерливих жовто-чорних істот. Ми їх збирали з картопляних кущів в банку з гасом, а потім з переможним виглядом спалювали. І така процедура відбувалася по декілька разів щоденно. Згадую, що бабуся проклинала "чортових американських шпигунів", за те, що вони таємно завезли в нашу країну колорадських жуків. І ми всі свято вірили в це. А недавно прочитав, що у книзі історика Тамари Ейдельман "Як працює пропаганда" описано, як влаштовано поширення фейкової інформації, і докладно розібрано кілька прикладів — від історичних (справа Бейліса) до зовсім недавніх (розп'ятого хлопчика). Є в книзі і матеріал, присвячений колорадському жуку — і тому, як американці нібито спеціально розповсюджували його у Східній Європі. Ось що автор пише:
"Американці в уяві радянської пропаганди та радянських людей виробляли жахливі речі. Однією з найвитонченіших їх вигадок було поширення колорадського жука. Цього смугастого жовто-чорного шкідника справді на початку XIX століття виявили у Скелястих горах в Америці. Але тоді ніхто й припустити не міг, яке йому належить майбутнє.
Колорадський жук — дуже неприємний шкідник, який, спустившись зі Скелястих гір, раптом виявив поля картоплі і з того часу харчується здебільшого саме цим продуктом. Сьогодні він поширений у США практично у всіх штатах, крім Аляски, Каліфорнії, Гаваїв та Невади, а в Азії та Європі його знаходять на площі понад 16 мільйонів квадратних кілометрів. Ще 1871 року один американський ентомолог попереджав європейців про небезпеку колорадського жука, а 1875 року Франція, Німеччина, Бельгія та Швейцарія заборонили ввезення американської картоплі, побоюючись шкідника.
Можливо, він потрапляв до Європи й раніше, але в ХІХ столітті картоплю їв замало — вона вважалася їжею «бідняків та каторжників». Але коли картопля стала перетворюватися на одну з найулюбленіших страв по всьому світу, колорадський жук почав зустрічатися все частіше. Боротися з ним складно — лише в одній Великобританії його «знищували» 163 рази, а він повертався знову.
Появі жуків на європейській території сприяли і війни — щойно з'являлися американські війська, поряд із їхніми військовими базами знаходили жуків. Можна припустити, що солдатів годували картоплею, яку привезли з Америки, і жуки зі складів вибиралися «на волю». Після Другої світової війни вони легко освоїлися в розореній Європі, зокрема в тих місцях, де стояли вже радянські війська. І тут розпочалося.
Докладна записка міністра сільського господарства СРСР І. А. Бенедиктова секретареві ЦК ВКП(б) М.А.Суслову про небезпеку поширення колорадського картопляного жука 28.06.1950.
"Колорадський картопляний жук — один із найнебезпечніших шкідників культури картоплі. Крім того, він ушкоджує томати, баклажани та перець. До початку Другої світової війни колорадський жук був повсюдно поширений у США, Канаді, у Франції, Бельгії, у західній частині Німеччини, в деяких районах Італії, Голландії та Швейцарії, а за роки війни завезений на територію Австрії, Чехословаччини, Польщі, Угорщини та Югославії. Колорадський жук особливо широко поширився упродовж років війни біля Німеччини.
У 1946–1949 pp. радянська військова адміністрація широко проводила заходи щодо боротьби з колорадським жуком у радянській зоні окупації Німеччини, домоглася такого становища, за якого вогнища колорадського жука було зведено до мінімуму, а в землях, прилеглих до Польщі, майже повністю ліквідовано.
У той же час американська, англійська та французька окупаційна влада майже ніяких винищувальних заходів проти колорадського жука не проводила, створивши цим вкрай сприятливі умови для масового розмноження та поширення жука та постійного зараження районів Німецької Демократичної Республіки, прилеглих до західних зон окупації Німеччини. З цих прикордонних районів жук постійно залітає й у інші райони Німецької Демократичної Республіки, зводячи нанівець результати вкрай напруженої і дорогої роботи з винищення жука, проведеної населенням республіці".
* * *
Цікаво, чому радянська військова адміністрація боролася з жуком, а американська, англійська та французька окупаційна влада прогавила цю небезпеку, тим більше що американці вже мали знати про колорадського жука. Відповідь дається далі:
«Створюючи сприятливі умови для масового розмноження колорадського жука, американці одночасно проводять злодійські акти щодо скидання жука в масових кількостях з літаків над низкою районів Німецької Демократичної Республіки та в районі Балтійського моря з метою зараження жуком ще й Польської республіки. До Міністерства сільського господарства СРСР щодня надходять відомості про масовий наплив колорадського жука з Балтійського моря до берегів Польської республіки. Це, безперечно, є результатом диверсійної роботи з боку англо-американців».
Отже, виявляється, американці скидають жуків із літаків та спеціально заражають ті держави, в яких встановилася радянська влада. Хотілося б, звичайно, дізнатися, скільки американських літаків могло собі дозволити 1950 року пролетіти над територією НДР та Польщі. До того ж, очевидно, дуже низько, як літають «кукурудзяники», що запилюють поля.
Ще цікавіше, як далеко можуть запливати колорадські жуки, якщо йдеться вже про «масовий наплив»? Вони жуки-амфібії?
І нарешті, якщо жуки потрапляють на територію НДР, хто завадить їм потім перебратися до ФРН, на територію, яку контролюють американці, а звідти вже й у всі країни НАТО?
Напевно, ці думки приходили комусь на думку вже тоді, але навряд чи їх наважувалися висловлювати вголос. І історії про страшні колорадські жуки, яких нам підкидають американці, постійно множилися. У тій самій записці міністра сільського господарства пропонувалися чудові заходи боротьби з жуком. Там не було жодного слова про можливі способи його знищення, про ті хімікати, які потрібно застосовувати. Ні, боротьба з колорадським жуком виявлялася виключно ідеологічною:
«Опублікувати в газетах „Правда“, „Известия“ та „Соціалістичне землеробство“ статті з висвітленням у них небезпеки, що виникла від колорадського жука, і особливо фактів злодійського поширення жука американцями;
Опублікувати подібні статті через Прес-бюро для всіх республіканських, обласних та районних газет;
Видати масовим тиражем брошуру та барвистий плакат про колорадського жука з висвітленням фактів про поширення шкідника у світлі матеріалів, опублікованих у радянській центральній пресі».
Достатньо подивитися на ці заходи, які пропонує, нагадаю, міністр сільського господарства, аби зрозуміти, що ведеться не сільськогосподарська, а ідеологічна кампанія.
Колорадські жуки, безперечно, були. Вони, безумовно, завдавали великої шкоди полям. Вони, безперечно, прийшли до Європи з Америки. І цих фактів виявилося достатньо для того, щоб розгорнути абсолютно фантастичну пропаганду, яка б показувала жуків як справжній загін американських диверсантів. На німецьких, польських, радянських карикатурах жуки марширують зі зброєю, отримують завдання у Білому домі особисто від президента США Трумена та від західноєвропейських політиків і навіть опиняються на американському прапорі замість зірок. Їм приписували таку ж руйнівну силу, як і атомна бомба: «Американські кандидати в злочинці атомної війни сьогодні показали зразок того, що вони готують людству. Тільки душогуби можуть вдатися до такого жаху, як навмисне знищення мирної людської праці, знищення врожаю колорадським жуком».
Нескінченні статті та карикатури намертво пов'язали фантастичну шкоду від колорадського жука зі Сполученими Штатами. Про жука вже майже забули, а от зв'язка «США – небезпека» закріпилася добре".
Віктор КУЛЕНКО.
Аксіома, що справжні рибалки - народ забoбонний. Прикмет і повір’їв, пов’язаних з риболовлею, маса. Навіть ті, хто не вірить ні в які прикмети та забобони, мають свої традиції, ритуали. Наприклад, до закінчення риболовлі не перераховується кількість рибин, вирушаючи на ловлю, бояться зустріти священика і не беруть із собою консерви. Досвідчені рибалки не люблять, коли їм бажають успіху - у них прийнято говорити "ні хвоста, ні луски", а інші - бояться в компанії першими зловити велику рибу. В цій невеликій добірці пропонуються рибальські народні прикмети, забобони, традиції та ритуали.
* Рибалити потрібно тільки в хорошому настрої, без поганих думок про роботу чи інші проблеми.
* Якщо риболовля відразу починається з якої-небудь неприємності: заплуталась ліска (волосінь), вже з першого закидання відірвався гачок – нічого хорошого в цей день чекати не варто. Можна відразу змотувати вудки і повертатися додому. Хіба що вас більше цікавить не улов, а процес, відпочинок, медитація чи рибальський азарт...
* Чим тонша на вудці буде волосінь, тим краще клюватиме велика риба.
* У багатьох народів перед риболовлею прийнято налити на дно склянки спиртного і виплеснути в воду. Це називається “налити Діду”, “задобрити Водяного”, попросити “царя озера”, “духа води”.
* Якщо по дорозі на риболовлю якийсь незнайомець побажає гарного кльову, то улову можна не чекати. Але якщо те саме побажає знайомий чоловік, то успіх забезпечений. Бояться справжні рибалки і побажання від жінок “Гарної риболовлі!”, “Щасливої рибалки”. Вірять, що повернуться з порожніми руками.
* Не можна давати в руки чужій людині своє улюблене (щасливе) спорядження, будь то вудка, спініг, рибальська cітка, підсак або щось ще. Дехто помічає, що цю снасть вже нічого не ловиться.
* Поспіхом готуватись до риболовлі, тим більше збиратись перед самим відходом з дому або доручати це жінці – погана прикмета. До риболовлі завжди прийнято готуватися заздалегідь, старанно й по кілька разів перевіряти вміст рюкзака.
І в той же час, що чим довше і ретельніше готуватися, тим більше шансів нічого не зловити.
* У “річкових” рибалок є дивна прикмета, що жінка на рибалці – до поганого улову. Хоча й жінки можуть бути вмілими рибалками.
* Якщо рибалити в компанії друзів-рибалок, особливо недоброю прикметою вважається... першим зловити рибу. Наші предки помічали такий закон підлості: той, хто перший зловив рибу, потім так і просидів цілий день без улову. Але це стосується великої риби. Якщо першою на гачок потрапила маленька рибка, це гарне прикметиа. Її обережно знімають з гачка, цілують і відправляють “до тата-мами, діда і баби” назав в річку, озеро чи ставок.
* Вважається поганою прикметою опустити у воду порожній садок, розкладати, а тим більше мочити порожній підсак. В іншому випадку не буде великої риби.
* Рибалкам не можна брати брати з собою рибу, консерви та інші рибні страви – кльову не буде.
* Справжній рибалка ніколи не виставляє напоказ свій улов. Звичайно, це недобре, але поки добре клює, краще нікому про це до пори до часу не розповідати.
* До закінчення риболовлі в жодному разі не можна важити спійману рибу. Це може злякати удачу. Хоча рибалки-спортсмени і справжні любителі живої природи важать і міряють улов одразу ж, цілують рибу в губи і відпускають її назад, в рідне середовище.
