Материал посвящен Александру Малявкину – коренному днепродзержинцу, которому 5 января исполнилось бы 98 лет.
В 30-е годы минувшего столетия Дзержинка, возрождаясь из руин, превратилась в одно из лучших металлургических предприятий СССР. Развивался Днепровский завод, росло и ширилось Каменское. В 1926 году провел свои дебютные матчи "Металлист" (предтеча нынешней "Стали"). По правде говоря, первое десятилетие команда являла собой любительский коллектив, хоть и увлеченных, но не особо искушенных в игре служащих и рабочих завода. Ни о подготовке молодежи, ни о целенаправленных тренировках в те далекие годы и слыхом не слыхивали. Смена первопроходцам футбола росла в бесконечных дворовых баталиях да на просмотрах нечастых встреч старших товарищей с заезжими командами из признанных футбольных центров. Все изменилось в 1933 году, когда Дзержинка взяла под свое крыло самых талантливых юнцов. С именами выходцев из той самой первой юношеской команды нашего комбината (Ерохина, Терехова, Семерного, Терехина, Бабаскина и др.) связаны самые значительные достижения "Стали", в конце 30-х - начале 40-х годов входившей в число лучших команд Украины. В славном ряду этих легендарных футболистов настоящим драгоценным камнем сияет имя А. Малявкина.
Александр Фомич Малявкин родился в Каменском 5 января 1918 года. Уже во второй половине 1936 г. он – совсем юный паренек – становится основным игроком "Стали" и вносит немалую лепту в завоевание ею первого титула: в финальном матче команд 3 группы первенства Украины наши земляки обыгрывают сборную Кривого Рога – 4:1. На счету нашего героя – 2 точных "выстрела". Годом позже Малявкин-сотоварищи завоевывают для "Стали" путевку в сильнейшую, первую группу чемпионата УССР. К 1938 году без двадцатилетнего инсайда невозможно представить команду Дзержинки. Почти в каждом матче Александр отличается либо голом, либо результативной передачей. Кто знает, каких бы успехов достигли "сталевары", но в октябре команда понесла невосполнимые потери. Два лидера, два ключевых форварда – Малявкин и Ерохин были призваны в армию. Их дальнейшая карьера развивалась по разному: если Иван Михайлович Ерохин в послевоенные годы возрождал "Сталь", а в 50-70-е годы выпестовал едва ли не всех звезд днепродзержинского футбола, то Малявкину досталась иная, но не менее завидная судьба.
Талант молодого игрока настолько бросался в глаза, что вместо строевой службы он оказался в клубной команде московского "Динамо". По сегодняшним меркам – это дублирующий состав. Но уже в 1940 г. Малявкин уходит на повышение в возрожденное "Динамо" минское, где с первых же игр закрепляется в "основе" и становится одним из ведущих игроков. В 1941 году минчане дебютируют в первой группе чемпионата СССР, а Малявкин берет участие в 8 из 10 проведенных матчей. Но грянула война...
Футболисты минского "Динамо" были отозваны в Москву. Стоит отметить, что большинство игроков столичных команд мастеров не призывались в действующую армию, а проходили службу в местном гарнизоне. Мало того, в военные годы даже проводилось первенство Москвы среди этих команд, в котором Малявкин выступал за "Динамо-2" (так в 1942-44 годы именовали минчан).
С приходом победного 1945 года возобновился и чемпионат Союза. И уже во втором туре, в принципиальном "дерби" со спартаковцами, Малявкин дебютирует за московское "Динамо". Очевидно, новичок приглянулся, если на пять сезонов застолбил за собой место в основном составе. И здесь, чтобы не быть голословными, обратимся к воспоминаниям ведущего историка московского "Динамо" И.С. Добронравова:
"Крепкого телосложения, выносливый, техничный (в юности был разносторонним спортсменом, занимался классической борьбой, гимнастикой, плаванием), он был как бы провозвестником и ярким выразителем того футбола, который через несколько десятилетий назовут "тотальным". Понятия "чистый нападающий" для него не существовало, как челнок он носился по всему полю, от ворот соперников до своих, проделывая гигантский объем передвижений. С виду он выглядел полноватым, невысоким увальнем, а его действия – простоватыми и хаотичными. Но так казалось только на первый взгляд. За кажущимися простодушием и озорством проглядывали тактическая рациональность и техническая безупречность. Свою недостаточную подвижность он с избытком возмещал тонким пониманием игры, умением создать благоприятную ситуацию для партнеров. Его хитроумные передачи мяча и плотные удары по воротам, постоянная готовность в любой момент вступить в борьбу за мяч, как только он перейдет к соперникам, неустрашимость и цепкость в этой борьбе помогали команде часто переламывать ход игры и делали его заметной фигурой в динамовском коллективе. Зрители любили этого моторного крепыша, и появление его на поле всегда сопровождалось довольным гулом трибун, напоминающим оживление зрительного зала при появлении любимого актера."
Еще одно свидетельство многогранности талантов Малявкина дает В. Верхолашин в книге "Динамовцы", изданной в 1960 году:
"Александр Малявкин отличался в команде очень общительным характером, хотя шутить с ним было довольно опасно. Как-то Константин Бесков жестоко поплатился за одну из шуток.
– Санек, давай поборемся, – приставал он к Малявкину.
– Отчипись.
– Ну, давай, Санек! Что ты, боишься, что ли?
В разговор вмешался Василий Трофимов:
– Полно, Санек, поборись, что тебе стоит. Уважь человека.
Александр расправил плечи, потер руки – и в следующую секунду Бесков лежал на лопатках. Если бы знал Бесков, что Малявкин имел первый разряд по классической борьбе...
Как футболист он отличался исключительной выносливостью. Александр, словно машина, находился в постоянном движении на протяжении 90 минут. Секрет его выносливости очень прост. Еще в детстве любимыми занятиями его были борьба и плавание по Днепру. Причем, плавал он исключительно на длинные расстояния – до 20-25 километров. Хорошо Малявкин прыгал и с трамплина на лыжах. Да и охота помогала. Бывали случаи, когда он ходил в день по 50-60 километров."
В свою бытность в московской команде Малявкин достиг поистине выдающихся успехов. Судите сами: чемпион СССР 1945 и 1949 гг.; второй призер чемпионатов 1946, 1947 и 1948 гг., финалист Кубка СССР 1945 и 1949 гг.. В 1948 и 1949 годах он входил в списки лучших футболистов СССР под №2 в своем амплуа. В 1948 году Малявкину присвоено звание заслуженного мастера спорта. Забегая вперед, скажем, что подобного титула удостоены лишь два днепродзержинских футболиста. Вторым, спустя 40 лет, стал Геннадий Литовченко.
Оставил свой след Малявкин и на международной арене. Не секрет, что до 1952 года встречи советских команд с иностранными носили эпизодический характер, а за неудачу можно было схлопотать серьезное взыскание. Поэтому каждая игра с зарубежным соперником становилась настоящим событием. И хотя из-за болезни Александр не играл в матчах знаменитого английского турне 1945 года, но впоследствии без него невозможно было представить динамовский коллектив. Малявкин – участник победной поездки московского "Динамо" по Швеции и Норвегии в октябре-ноябре 1947 года, памятных матчей с "Партизаном" (Белград, Югославия) и "Локомотивом" (София, Болгария) в 1946 году. В матче с софийским "Локомотивом" он забил два мяча, и его выход во втором тайме позволил "Динамо" закончить матч вничью, хотя в начале второй половины матча команда проигрывала 0:3. Был наш земляк и участником матча с "Вашашем" (Будапешт, Венгрия) в 1949 году.
Старший тренер динамовцев Михаил Якушин (по прозвищу "хитрый Михей") так характеризовал своего тогдашнего подопечного:
"За простотой и скромностью маскировались природная хитрость, тактическое остроумие. А в технике он был настоящий мастер, так что выполнить задуманное ему почти всегда удавалось."
На склоне игровой карьеры Александр еще сыграл в киевском "Динамо". Всего на его счету 144 матча и 29 забитых голов в играх элитной группы чемпионата СССР (в составе трех динамовских команд), еще 3 гола в 15 играх на Кубок СССР. После окончания школы тренеров А.Ф. Малявкин посвятил себя воспитанию юных футболистов в ставшем для него родным московском клубе. Практически до последних дней жизни, а умер он 13 сентября 1989 г., Александр Фомич не прекращал работу в ДЮСШ московского "Динамо".
С 1985 по 1988 год в Днепродзержинске прошли 4 юношеских турнира на приз А.Ф. Малявкина. Хотелось бы надеяться на возрождение этих турниров в память о нашем замечательном земляке – выдающемся мастере футбола.
Источник: Ю. Яцына, http://dmkd.dp.ua
Воспитанник днепродзержинской теннисной школы Илья Марченко суперудачно стартовал в первом своем турнире сезона 2016 года. Уже в стартовой встрече крупного турнире ATP Qatar Exxonmobil Open с призовым фондом 1 189 605$ в Дохе (Катар) он обыграл седьмую ракетку мирового табеля рангов испанца Давида Феррера, посеянного под четвертым номером) - 6:7(8), 6:3, 6:2.
На игру ушло 2 часа 17 минут. За это время, как сообщает http://sapronov-tennis.org Марченко вел в первой партии 5:3, но не сумел подать на сет в девятом гейме. На тайбрейке наш земляк вырвался вперед 5:1, но не сумел реализовать 1 сетбол и уступил 8:10. Во втором и третьем сете Марченко играл увереннее и активнее своего соперника, но нервы дали о себе знать, когда пришлось подавать на матч: Илья начал гейм с двух двойных ошибок подряд, затем отыграл три брейкпойта, прежде чем сумел довести поединок до победы. До этого момента Илье Марченко ни разу не удавалось выиграть даже сет у игрока первой десятки. В послематчевом интервью украинский теннисист сказал: "Я очень счастлив, что сумел выиграть. Раньше я даже не был близок к победе над игроком первой десятки. Помогло то, что мой тренер (Тибор Тот) верил в меня, что придало уверенности и мне. Мы обсудили тактический план на игру, он сработал. Это фантастическое начало сезона для меня. Важно оставаться спокойным после такого матча, такой победы, длинных розыгрышей, чтобы быть готовым к следующей игре". Видеообзор игры Марченко-Феррер https://www.youtube.com/watch?v=Y5HbwkzFR60
И следующую игру бывший "прометеевец" выиграл у россиянина Теймураза Габашвили 6:4, 6:2. В течение одного часа и восьми минут Теймуразу ни разу не удалось заработать ни одного брекпойнта на подаче Марченко. Теперь в четвертьфинале Илья Марченко встретится с французом Жереми Шарди, который посеянный под седьмым номером. Между собой соперники встречались однажды. На хардовом корте турнира Open 13 - Marseille 10 февраля 2007 года француз одержал победу 6:1, 6:3.
ДОСЬЕ НА СОПЕРНИКА
Жереми Шарди
Страна - Франция
Дата рождения - 12.02.1987
Рост - 187 см
Вес - 75 кг
Правша
Тренер - Магнус Тидеман
Текущий рейтинг - 31 место
Наивысший рейтинг в карьере - 25 место (24.06.2013)
ШТРИХ
* Жереми — младший из трёх детей Ги и Мариз Шарди;
* Его сестру зовут Стефани, а брата — Тьерри;
* В теннисе с шести лет;
* Его любимый удар — подача;
* Жереми Шарди победитель трёх турниров основного тура ATP (один — в одиночном разряде);
* Победитель одного юниорского турнира Большого шлема в одиночном разряде (Уимблдон-2005);
* Финалист одного юниорского турнира Большого шлема в одиночном разряде (US Open-2005);
* Финалист одного юниорского турнира Большого шлема в парном разряде (Roland Garros-2005);
* Полуфиналист одного юниорского турнира Большого шлема в одиночном разряде (Уимблдон-2004);
* Бывшая третья ракетка мира в юниорском рейтинге;
Использованы материалы Википедии.
Текст: Виктор КУЛЕНКО.
5 января состоялось внеочередное общее собрание общественной организации ФК "Сталь" Днепродзержинск. Ниже предлагаем Вашему вниманию решения общего собрания.
ПОСТАНОВЛЕНИЕ общего собрания
объединения граждан – общественной организации
"Футбольный клуб "Сталь" (Днепродзержинск)
Заявление Колючего Николая Семеновича от 31 декабря 2015 года о сложении полномочий Вице-Президента Футбольного клуба "Сталь" утвердить. Общее собрание разделяет мнение Колючего Н.С., где сказано следующее:
"Может быть, что после моего ухода с поста вице-президента, финансовая и другая поддержка клуба улучшится, и это пойдет ему на пользу. Будет построен стадион в 2016 году, выплачена задолженность по зарплате всем футболистам "Стали". Надеюсь также, что и бывшим футболистам "Металлурга", которые сегодня играют в "Стали, будет возвращена не один раз обещанная задолженность по зарплате за их игру еще в донецкой команде. И, наконец, ФК "Сталь" будет полностью базироваться в родном Днепродзержинске".
За долголетнюю и плодотворную работу в футбольном клубе, большой вклад в развитие профессионального футбола в городе Днепродзержинске и в ПАО "Днепровский меткомбинат" общественная организация выражает Колючему Н.С. благодарность.
Избрать Вице-Президентом Футбольного клуба "Сталь" Наполова Богдана Григорьевича.
Вне зависимости от продолжительности работы общественной организации принять к сведению заявление вновь избранного Вице-Президента Футбольного клуба "Сталь" Наполова Б.Г.
Наполов Богдан Григорьевич. Дата рождения – 02.12.1976. Член исполнительного комитета г. Днепродзержинска, участник АТО.
Пропавшие записи «Аполлона-11». Можно поспорить, что наиболее важное видео в человеческой истории потеряно. 21 июля 1969 года по всему миру показали прямую трансляцию того, как Нил Армстронг и Базз Олдрин прошли по поверхности Луны, сообщает http://facte.ru/space/11078.html Шестьсот миллионов человек, на тот момент – одна пятая населения планеты, наблюдали за событием. Видео было очень нечётким, в связи с техническими ограничениями того времени. В 1969 году только видеосигнал, который требовалось передать обратно на Землю, мог транслироваться только на определённой частоте, поэтому видео с «Аполлона-11» и выхода на поверхность Луны передавалось в формате SSTV, с частотой 10 кадров в секунду, и разрешением 320 строк.
Изначально, формат SSTV был несовместим с телевизионными системами NTSC, PAL и SECAM, поэтому записи конвертировали в другой формат. Во время конвертирования прямая трансляция посылалась на экран высокого качества, при этом изображение с экрана просто записывалось обыкновенной телевизионной камерой и передавалось по всему миру. Оптические ограничения экрана и камеры значительно понижали контраст, яркость и разрешение оригинального видео SSTV. Также оно создавало множество шумовых помех при показе.
Вы наверняка решите, что НАСА, осознавая большое значение оригинальных записей в формате SSTV, сохранили их при нужных температурных и прочих условиях, но это не тот случай. В 2006 году выяснилось, что НАСА потеряли 700 коробок магнитных видеолент, включая оригинальную запись выхода человека на поверхность Луны. Это было огромной ошибкой, поскольку современные технологии позволяют перевести записи формата SSTV в видео более высокого качества. И эта ошибка только подожгла сторонников теории лунного заговора, считавших, что прогулка по Луне была инсценирована.
8 января в ДЮСШ № 1 стартует финальная часть шахматного турнира "Снежная королева" среди школьников Днепродзержинска. Соревнования, которые пройдут три дня, носят лично-командный характер. В шестнадцатый раз за награды будут бороться команды, состоящие из трех мальчиков и одной девочки каждая. Начало состязаний в пятницу в 15:00. В остальные дни - в 11:00.
.
В Днепродзержинске, в декабре 2015 года городской совет принял новую экологическую программу. По мнению организации «Голос Природы», новая программа, далека от совершенства и нуждается в доработке. Местная власть пообещала в первом квартале текущего года окончательно подвести итоги выполнения экологической программы 2011-2015гг и внести дополнения в содержание новой.
Не смотря на то, что в новой программе основной акцент был сделан на деятельности крупных металлургических, коксохимических и химических предприятий, есть опасение, что горсовет освободит промышленников от обязанностей выполнить несделанные природоохранные мероприятия прошлых лет. Дело в том, что практически все крупные загрязнители города на протяжение многих лет не выполняют свои обещания сократить вредные выбросы. Предприятия традиционно переносят свои невыполненные природоохранные мероприятия из старых программ в новые, при этом, не неся никакой ответственности перед законом и горожанами.
«Мы обеспокоены пассивностью и низкой требовательностью государственных органов и депутатов городского совета по отношению к главным загрязнителям города. В Днепродзержинске все крупные предприятия не выполнили своих обязательств сократить вредные выбросы, – заявил Евгений Колишевский, исполнительный директор экологической организации «Голос Природы», - нам известно, что на металлургических и коксохимических предприятиях увеличился объём производства, тратятся средства на техническую модернизацию, но при этом природоохранные мероприятия не выполняются».
Тревогу вызывает не только неуверенная позиция депутатов городского совета по отношению к главным загрязнителям, но и содержание программы в целом. В ней практически полностью отсутствуют мероприятия, направленные на совершенствование системы вывоза и утилизации городских отходов: опавшие листья, бытовой и строительный мусор.
«Мы не увидели предложений по решению проблемы утилизации городских отходов. Стихийные свалки и горящие кучи опавших листьев – результат неэффективной системы сбора, вывоза и утилизации отходов. Эту проблему можно было бы попытаться решить комплексно в рамках новой программы, - заявил Евгений Колишевский.
Не смотря на открытость процесса разработки новой экологической программы (проект программы был заблаговременно размещён на сайте горсовета) из местных общественных организаций, только «Голос Природы» подал свои замечания и предложения. По рекомендации «Голос Природы» в программу были включены информационная работа со школами, проведение экологического аудита и анализа уязвимости инфраструктуры города к изменениям климата.
ВЕЛИКИЙ РОКЕР покинул наш мир!
28 декабря 2015 года скончался Ян Килмистер ЛЕММИ (Ian Fraser Kilmister «LEMMY»), создатель и вокалист легендарной британской рок-группы MOTORHEAD. Смерть наступила через несколько дней после дня рождения известного музыканта, которому 24 декабря исполнилось 70 лет. Согласно официальной версии, ЛЕММИ умер из-за агрессивной формы рака.
MOTORHEAD изменил мир музыки
Группа MOTORHEAD была создана в 1975 году. Её основатель LEMMY оказал большое влияние на развитие всей рок-н-рольной культуры. У LEMMY был легко узнаваемый хриплый голос, неповторимый звук и манера игры на бас гитаре. Мигрируя из одной группы в другую, он долгое время не мог найти партнёров, которые смогли бы понять и поддержать его виденье музыкального творчества. В конечном счете, ему повезло, он встретил барабанщика Фила Тейлора и гитариста Эдди Кларки. Вместе они смогли не только записать великолепные альбомы, ставшие классикой тяжёлого рока («Overkill»/1979, «Bomber»/1979, «Ace of Spades»/1980, «Iron Fist»/1982), но и дать толчок к появлению новых музыкальных направлений, таких, как хеви, треш и блек-метал.
LEMMY – символическая личность
Для многих фанатов LEMMY является не просто крутым музыкантом, а символической личностью и образцом для подражания. LEMMY никогда не менял своего имиджа, не лицемерил и не приспосабливался. Он был бескомпромиссным творцом и предпочитал создавать свой рок-н-ролл, а не подстраиваться под модные музыкальные веяния. Благодаря LEMMY мы все смогли увидеть разницу между звёздной болезнью и достоинством, между благородством и зазнайством. До конца своих дней, невзирая на уровень своей известности и славы, он оставался простым и доступным человеком. Правила и принципы жизни LEMMY можно выразить одной короткой фразой: «… не важно, сколько денег у тебя в кармане… и даже если тебе удалось сорвать джек-пот, это не может быть причиной или поводом превращаться в дерьмо». LEMMY никогда не воспринимал рок-н-ролл как «жирный кусок масла». Рок-н-ролл для него всегда был образом жизни, особой формой взаимоотношений, возможностью самореализации и выражения несогласия с окружающей несправедливостью.
Даже рак не смог сломать LEMMY
Официальная версия смерти LEMMY – агрессивная форма рака, которую долгое время врачи не обнаруживали, но, в конечном счёте, случайно выявили. LEMMY скончался через два дня после того, как врачи сообщили ему результаты обследования. От природы LEMMY был могучим мужчиной, много курил и обладал необыкновенной стойкостью к спиртным напиткам. Долгое время LEMMY мог позволять себе в течение дня выпивать до двух литров виски и выкуривать несколько пачек сигарет. LEMMY никогда не врал, он не скрывал от близкого окружения и поклонников, что употреблял наркотики. Несмотря на вредные привычки, ни близкие друзья, ни партнёры не помнят, чтобы LEMMY вёл себя неадекватно. Его стойкость к наркотикам и спиртному по сей день остаётся загадкой. Имея крепкое здоровье и сильный иммунитет, LEMMY мог позволить себе жить на полную катушку, но это не могло продолжаться вечно. Серьёзные проблемы со здоровьем резко обозначились в последнее десятилетие, и LEMMY пришлось пересмотреть свой образ жизни: отказаться от наркотиков, виски заменить водкой с апельсиновым соком, меньше курить. Чтобы поддерживать свой организм, контролировать кровяное давление, работоспособность почек и сахарный диабет, LEMMY приходилось систематически употреблять лекарства. Вполне возможно, что именно из-за ежедневного употребления лекарств LEMMY мог не замечать симптомов заболевания раком. Неожиданная потеря веса и слабость LEMMY была замечена друзьями и поклонниками в начале декабря во время его концертных выступлений и юбилейного музыкального шоу в известном культовом клубе Whisky A Go Go в Лос-Анджелесе. Близкое окружение LEMMY предположило, что упадок сил был связан со смертью его старого соратника – барабанщика Фила. LEMMY очень тяжело переживал уход из жизни близкого друга. Сразу после дня рождения состояние здоровья LEMMY резко ухудшилось. После обследования врачи сообщили, что обнаружили рак головного мозга и горла, который развивался быстрыми темпами. Спустя два дня, играя в любимую компьютерную игру, LEMMY заснул и больше не проснулся. Это случилось 28 декабря 2015 года. Когда речь идет о смерти известных личностей, в официальной версии редко указывают правду. Трудно сказать, что и как было на самом деле, но если внимательно просмотреть выступление LEMMY в Берлине 11 декабря, то можно увидеть и почувствовать, что его состояние было тяжёлым. Он сильно похудел и выглядел ослабленным, вряд ли это было на почве переживаний из-за смерти его старого друга. Я думаю, что уже тогда его интенсивно «пожирал» рак, но LEMMY, он как гранитная скала, он будет стоять, играть и петь на сцене даже тогда, когда его изнутри уничтожает рак. Мне кажется, что он всё знал, просто не хотел сдаваться, он просто не мог позволить себе отступить, не мог позволить себе остановиться и перестать делать то, что любил всем своим сердцем. Так умирают только великие люди.
С уважением, скорбью и любовью…
Автор: Евгений Колишевский
ДО ПИТАННЯ ЛОКАЛІЗАЦІЇ МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ТА АРХІТЕКТУРНО-МІСТОБУДІВНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ХРАМІВ СЕЛА РОМАНКОВО
На підставі вивчених архівних джерел, картографії, натурних досліджень та наукових праць розглянуто архітектурно-містобудівні особливості пам’яток культового зодчества колишнього поселення Романково, які не збереглися до нашого часу.
Село Романково є одним з найвідоміших запорозьких поселень, та на жаль, історичні віхи його виникнення й існування і зараз залишаються недостатньо дослідженими. Вціліла територія даного поселення знаходиться в адміністративних межах сучасного міста Дніпродзержинськ. Значна берегова ділянка території західної частини колишнього с. Романкове затоплена водами Дніпродзержинського водосховища. Існує численна кількість статей та досліджень з історії поселення на
березі Дніпра, в основу яких покладено відомі джерела різних часів, та всі вони повторюють вже відомі дані, залишаючи важливі складові виникнення і становлення населеного пункту поза увагою, більш того, додають питань та загадок в історії існування Романкового. В даній праці маємо за мету дослідити етапи історичного розвитку території населеного пункту та його найважливіших громадських будівель – православних храмів, які з’являлися і зникали на теренах території села, використовуючи іконографічні та бібліографічні матеріали ХІХ-ХХ ст. Про час виникнення с. Романкове писав Д.І.Яворницький: "Початок села Романкова не піднімається раніше другої половини XVII ст., так як ні у XVI ст., ні в першій половині XVII його ще не було» [16, с. 34]. Даний час в історії поселення, як і інші, мало досліджений внаслідок браку джерельної бази.
Не безпідставно вважається, що назву свою поселення отримало від Романкового кургану (Романкового урочища), про який вперше згадує Г.Л. де Боплан, що мешкав в Україні з 1620 по 1637 рр. Ось як він писав про місцевість де знаходився курган: "...Сие место весьма красиво и удобно для постройки города. Ниже находится остров, имеющий пол мили в длину, 150 шагов в ширину, затопляемый весною водопольем. Он также называется Романов и служит пристанищем для рыбаков..." [1, с. 17]. Саме Боплан вперше вказував, що запорожці мали звичку влаштовувати тут свої військові ради. Дана традиція існувала певний час. Відомо, наприклад, що на одній із рад (березень 1659 р.) на Романковому кургані, запорожці вирішували питання про будівництво церкви на Чортомлицькій Січі [6, с. 61].
На жаль, з наведеного Бопланом опису важко уявити, яким саме в ті часи були курган і острів, де саме вони розташовувалися і яким чином проводилися козацькі ради в даному місці. Зрозуміло тільки те, що в часи Боплана на вказаному місці з якихось причин збиралися козацькі ради.1.
Наприкінці XVII ст., як відомо за матеріалами 1689 року, Романів острів належав Лубенському Мгарському монастирю, оскільки тут розміщувався від монастиря "стан" для рибних промислів [9, с. 222-223]. Про наявність постійного поселення на материковій (поблизу Романкового кургану) або острівній частинах (Романів острів) того часу, поки що не знайдено даних. Спираючись на виявлені на сьогодні джерела, можна припустити, що у XVII ст. на острові численними рибалками влаштовувалися сезонні табори, а поруч, чи навіть безпосередньо, на Романковому кургані періодично влаштовувалося мобільне поселення під час проведення рад запорозькими козаками. Романків курган та Романів острів 2. з такою ж назвою згадує у своїй праці "Запорожжя в залишках старовини і переказах народу" Д.І. Яворницький, даючи прив’язку, яка з часом (в сучасному поселенні) вже мало чим допомагає локалізації місця розташування кургану. По-перше, Яворницький
вказує, що Романків курган – це не один курган, а дванадцять (вони розташовувались колом, утворюючи невеличкий майдан в середині). По-друге, говорить, що вони розташовувались поблизу вітряка селянина Степана Салмая. По-третє, зазначає, що немає красивішого місця ніж те, де стоять вказані кургани (звідси можна було побачити у гарну погоду, лівобережне село Петриківку, що за 17 верст на північ, та село Новий Кодак за 20 верст на схід) [16, с. 34-35].
Місце локалізації Романкового кургану для нас дуже важливе, оскільки саме тут, за виявленими джерелами, розміщувалася перша з відомих на сьогодні церква села Романкового – Свято-Миколаївська. Її було збудовано у 1740 р. у часи Нової Січі, коли поселення територіально належало до Кодацької паланки. За одними даними, на Романковому кургані жили два козаки-аскети і при них була похідна церква на честь Св. Миколая [6, с. 52], за іншими – церкву влаштував за допомогою козаків священик Феодор, що прибув з групою переселенців-втікачів з Козельця, Ярославки і Басані Козелецької та Бобровицької сотні Київського полку після придушення заворушень 1738 р. на чолі з Іваном Миницьким [6, с. 70].
Відомо, що перша церква була пересувна, влаштована на колесах і ззовні схожа "на хлівину", невисока, з малими вікнами і крихітними шпилями на даху. Нами була виконана гіпотетична реконструкція зазначеного мобільного храму [13, с. 282-287; 14, с. 179-189; 15, с. 291-300]. Її зовнішній вигляд в зібраному і розібраному вигляді наводимо нижче (мал. 1, 2). Невідомо до якого часу дана церква існувала в с. Романково, також невідома доля цієї мобільної споруди.
Мал. 1. Похідна церква на Романковому кургані в розібраному стані "в середині намету", підготовлена для проведення служби. Малюнок-реконструкція автора (2008 р.)
Актуальним на сьогодні залишається дослідження військової справи запорозьких козаків, методів будівництва та влаштування мобільних поселень і військових таборів, оскільки це допомогло б реконструювати не лише архітектурні особливості храму, а й відтворити його місце і роль в загальній структурі табору військової ради на Романковому кургані. Тут згадаємо про звичку запорозьких козаків влаштовувати на Романковому кургані загальні ради. Можливою відповіддю на питання "Чому саме в цій місцевості відбувалися ради запорожців?" стане зображення на мапі другої половини XVIII ст. (мал. 3). На відомій картографії італійця Річчі Заноні [17, с. 54-56]3 приблизно в цьому місці або трохи вище за течією
Дніпра, позначено укріплення під написом "St. Kozac. Sicza" (Стара Козацька Січ) [4]. Про перебування громади козаків в Романковому відомо з "Предания о Козарах", записаного П. Кулішем і опублікованого в "Записках о Южной России" [5, с. 150]. На жаль, поки що бракує джерел, які б проливали світло на давню історію козацького укріплення, що розташовувалось в даній місцевості.
Мал. 2. Похідна церква на Романковому кургані в зібраному стані на колесах, підготовлена для походу. Малюнок-реконструкція автора (2008 р.)
Ф. Макаревський писав: "На Романовом кургане... они (козаки – О.Х.) жили свободно и безопасно, часто большими ватагами сходились и съезжались на эти места для общих советов и совещаний, день открытого моления и богослужения; здесь казаки были сильными и крепкими; в неоднократных стычках легко били и побеждали татар, даже в огромных массах" [6, с. 50]. Згадки про те, що запорозькі козаки проводили на Романковому кургані загальновійськові ради, навели науковців на думку, що це є побічним свідоцтвом існування поблизу Романкового кургану укріпленого перевалочного пункту, в якому можна було знайти питну воду, продовольство, свіжих коней [2, с. 12]. Також дослідники, посилаючись на працю М. Слабченка [10, с. 342], вказують, що Романово і Романків курган, начебто були фобургами (с французького – не справжнє місто, передмістя) невеличкого укріпленого містечка, обнесеного ровами і посиленого винесеними вперед охоронними бекетами [3, с. 55-56]. Це дуже смілива заява, але не безпідставна, вона поки що носить гіпотетичний характер і для її доведення слід віднайти і опрацювати відповідні джерела.
Мал. 3. Зображення укріплення "St. Kozac. Sicza" (Стара Козацька Січ) на мапі італійця Річчі Заноні (фрагмент)
Для реконструкції згаданого табору необхідним є проведення натурних досліджень території, про яку йдеться. З цим є певні проблеми, оскільки, не зважаючи на низку праць дослідників, місце розташування Романкового кургану залишається дискусійним. Проблем додають й антропогенні перетворення 1950-1970-х рр., що відбувалися на місцях можливої локалізації комплексу курганів на території с. Романкове. Сучасні дослідники дніпродзержинської спадщини згадують напрацювання романківського краєзнавця Федора Сокуренка, який вважав, що дванадцять згаданих Д. Яворницьким курганів розташовувались майже по всій території колишнього Романкова. Нібито на південному сході від території колишнього поселення курганний комплекс починався (в районі найвищих позначок сучасних дніпродзержинських вулиць Артема і Ціолковського), потім кургани тягнулися в низину до сучасної вул. Квітів і заводу продтоварів, далі підіймалися вище до місця розташування сучасної школи № 28 (територія так званої "Левади"), вздовж вул. Морської на захід і закінчувалися в районі сучасної вул. Декабристів.
За даною гіпотезою, комплекс Романового кургану мав довжину більше 5,2 км і зовсім не нагадував за конфігурацією коло з невеличким майданом в середині! Тож, локалізація кургану залишається дискусійним питанням. Вивчення картографії другої половини ХVIII – початку. ХХ ст., праць дослідників, сучасної топооснови та результати натурних досліджень місцевості, вказують на наявність п’яти можливих місць локалізації вірогідного Романкового курганного комплексу, які знаходяться в безпосередній близькості з населеним пунктом, що певний проміжок часу був відомий під назвою Романково. Чотири з запропонованих місць знаходяться на найвищих позначках пругу рельєфу правого берега Дніпра і відокремлюються одне від одного двома розлогими давніми балками (Ароманенковий та Шемішен яри).
Перше можливе місце Романкового кургану локалізується на території сучасного військового цвинтаря по вул. Скаліка в Заводському районі Дніпродзержинська і поблизу нього (цвинтаря) (мал. 4, поз. 1). Друге в місці перехрестя сучасних вулиць Романківської та Сумської (східніше великого Романківського-Дніпродзержинського цвинтаря) (мал. 4, поз. 2). Третє – на ділянці, обмеженій сучасними вулицями Пограничною, Конотопською і Купянською (мал. 4, поз. 3). На всіх згаданих місцях на початку ХХ ст. знаходилися значні групи курганів. Враховуючи можливість варіацій трактування джерел, можливим є припущення розміщення Романкового кургану взагалі в іншому місці, на великих пагорбах, що існують вище за течією р. Дніпро (мал. 4, поз. 4). Тут згадаємо свідчення Боплана щодо опису розташування Романового острова і Романкового кургану. Передусім, ведучи мову про сам курган ("...Сие место..."), він також вказує місце розташування острова ("...Ниже находится остров...") [1, с. 17]. Важко сказати напевно, що мав на увазі Боплан, коли використовував уточнення "ниже" (чи то позначку рельєфу, а чи то прив’язку до течії ріки). Наведемо також матеріали Ф. Макаревського, які використано при описі місця розташування слободи Шошеновки (Сошенівки), що розташовувалася за течією Дніпра вище від слободи Романково. Феодосій вказує, що слобода знаходилася "в славных, роскошных и богатых дачах запорожского казачества урочище Щуровка, Щуровок при Днепре, не далеко от знаменитого и для запорожцев вечно-памятного Романова Кургана..." [6, с. 333]. Дослідник використовуючи термін "не далеко", на жаль, не уточнює відстань, трохи далі в тексті він лише вказує відстань від слободи Щурівки до Романківського приходу – 10 верст (це дорівнює приблизно 10,7 км – О.Х.) [6, 335].
Знаходимо також у Ф. Макаревського при описі села Петровське: "...В 1745-1750 годах на Семенов день, в урочище Щуровке, при Романовом кургане..." [6, с. 199]. Тут, взагалі, дослідник об’єднує два топоніми, ніби то вони розташовані поруч! За сучасними розрахунками з’ясовано, що відстань від колишнього місця розташування слободи Сошенівки (Шошеновки)6 до місць можливого розташування Романківського кургану (вказані вище перші чотири варіанти, що прив’язані до ойконіму "Романково") становить 8, 10 (тут дві ділянки розташовані поруч) та 12 км (відстань по умовній прямій лінії). Тож лише продовження досліджень дозволить вказати на правильне місце локалізації кургану і допомогти правильно визначити місце майбутніх археологічних досліджень, які б пролили світло на історію одного з найдавніших поселень на теренах колишнього Запорожжя. Краєзнавець Ф. Сокуренко також локалізував місце розташування мобільної церкви районом сучасної вул. Молдавської в Дніпродзержинську [2, с. 14]. На жаль, невідомо, на основі яких даних це було зроблено. Навіть якщо припустити правильність локалізації місця, необхідно пам’ятати, що її розташування повинно було підказати місце знаходження Романкового кургану! Чи врахував краєзнавець свідчення Яворницького? Можливо, публікація архіву романківського краєзнавця Ф. Сокуренка дозволить з’ясувати невідомі, але дуже важливі моменти історичної топографії
населеного пункту і зорієнтувати у правильному напрямку майбутніх дослідників минувшини с. Романкове. Варто також враховувати п’яте місце локалізації Романкового кургану, яке, на нашу думку, заслуговує на ретельну увагу дослідників і має певну перевагу над іншими вище наведеними ділянками (мал. 4, поз. 5). Дана ділянка розташовується на теренах схилу річкової долини на другій надзаплавній терасі, вона знаходиться найближче з усіх представлених ділянок до річкового русла. Саме цю ділянку вказував у своєму щоденнику дослідник залишків козацьких укріплень П. Мусієнко у 1965 р., коли писав про козацький табір-великий курган в Романково на високому крутому березі Дніпра [7, с. 147]. За картографією другої половини ХІХ ст. добре видно, що саме в цьому місці знаходилися кілька вітряків, серед яких, можливо, і перебував вітряк селянина Степана Салмая, про який згадував Д.Яворницький. Говорячи про Романів (Великий) острів, зауважимо, що дамба Дніпродзержинської греблі перетнула посередині територію колишнього острова. Вцілів лише східний край острову, що знаходиться навпроти Романківської забори (район причалу ГЕС і водозабору) і розділяється рукавом Дерикачка від острову Кривець. Первинну конфігурацію острова станом на середину ХІХ – середину ХХ ст. наводимо на схемі територіального та розпланувального розвитку с. Романкове (Романкового).
Мал. 4. Схема територіального і розпланувального розвитку с. Романково (складено автором у 2013 р.). (Найдавніші місця виникнення запорозьких зимівників позначено темно сірим кольором, кожному періоду існування поселення відповідає певний відтінок сірого кольору. Виділено ділянки варіантів розташування Романового кургану (за матеріалами різних дослідників), їх позначено цифрами від 1 до 5).
Остаточно місце розташування першої церковної будівлі Романково можна буде локалізувати лише знайшовши майдан, що розташовувався в середині Романкового кургану. Після опрацювання низки джерел, можна буде археологічно дослідити ймовірну ділянку, де проводилися козацькі ради. Друга церква – на честь Успіння Пресвятої Богородиці була збудована у 1766 р. на так званій Заборі. Ця східна прибережна околиця поселення, розташована на величному мису, в той час була обрана для будівництва культової споруди [16, с. 35]. У 1767 р. Свято-Успенська парафіяльна церква с. Романкове входила до складу запорозького хрестового Старокодацького намісництва. Тут існувало 60 дворів та 2 бездворові хати і мешканців 870 осіб, при церкві було 2 священики [6, с. 96]. Друга дерев’яна церква на честь Успіння Божої Матері розташовувалася на відстані чверті версти (це приблизно 267 м) від берегової смуги Дніпра, на схід від Романкового кургану. Відомо, що для її будівництва використовувалии соснове дерево. Церква була низькою з покритим гонтом дахом, з одним куполом, нефарбована, на вигляд "приземкувата, печеричкою" [16, с. 35]. Історія виникнення даної церкви сягає 1754 р., коли церковна громада села Войтово (Криловської протопопії), яке знаходилося тоді на теренах Нової Сербії, клопоталася щодо перенесення Успенської церкви до запорозького села Романкове, оскільки мешканці зазначеного населеного пункту сюди переселилися. Не зважаючи на згоду Київського митрополита на влаштування храму, парафіяни Успенської церкви не отримали дозволу від адміністрації Нової Сербії (І. Глєбова) на перенос споруди. Тому, громадою було закладено в Романковому нову дерев’яну Успенську церкву. До неї було призначено священика Андрія Білостоцького, повторно подано прохання щодо повернення церковного інвентарю, частину якого забрав калантаївський ієрей Семіон Петров, до решти не допускав церковний ктитор Іван Турик (під охороною якого знаходилася споруда зазначеної церкви села Войтово) [8, с. 117-119]. Не отримавши підтримки з боку адміністрації Нової Сербії, громада призупинила будівництво Успенського храму. Її було завершено, як вище зазначено, у 1766 р. Першими священиками Свято-Успенської церкви с. Романкове стали колишні запорозькі старшини Йосип Борозна та Іоанн Щербанський, дяками – колишні козаки Ілля Стефанов і Яків Білий [2, с. 16]. Д.І. Яворницький вказує, що "поруч з церковною спорудою стояла дерев’яна дзвіниця, крита гонтом, висотою до 15 сажнів (32 м – О.Х.), з п’ятьма баштами, нефарбована. На кожній з чотирьох сторін дзвіниці стояв
ангел на бляшаному пруті з петлями, як на дверях, з трубою, вставленою в ліву руку і прикладеною до рота. На середній башті стояв апостол Андрій з хрестом у правій руці і з сувоєм у лівій, на якому було написано: "На сих горах процвіте благодать божа". Під час руху вітру ангели поверталися з боку в бік, а труби їх видавали звуки: "Кругом дверей його ганяє, а воно й грає" [16, с. 35].
У 1774 році за розпорядженням Новоросійської губернської канцелярії слобода Романкова стала державною військовою слободою. При складанні загального перепису 1782 року в державній військовій слободі Романковій виявлено і до списку внесено постійних осілих мешканців чоловічої статі 1344 душ, а жіночої – 1087 [6, с. 176]. У 1786 р. Успенська церква стала дуже старою. У рапорті до архієпископа Славенського і Херсонського Никифора благочинний Катеринославського повіту священик Ілля Клементідієв писав: "Ветхостию своею делающую святому месту неблагопристойность и безобразие, а притом тамошние как священники, так и всеобще приходские люди словесно, а ныне и письменно просили меня представить вашему высокопреосвященству, не будет ли благоволения дозволить вновь тамо выстроить церковь на три престола собственным их коштом, на что и часть дерева и часть суммы уже изготовлено..." [6, с. 176]. На основі цього рапорту преосвященний Амвросій архієпископ Катеринославський і Херсонесо-Таврійський, дозволив в слободі Романковому влаштувати нову – третю (на іншому місці – О.Х.) церкву. 20 лютого 1787 р. було видано благословительну храмодавчу грамоту на
закладку і спорудження нової церкви. 20 серпня 1791 р. будівництво нової дерев’яної церкви з трьома приділами було завершено і розміщено в ній іконостаси в середньому та бічних приділах. 30 січня 1792 р. Катеринославське духовне Правління представило преосвященному Амвросію відношення, в якому просило дозволу на освячення новозбудованого храму. Після цього карнаухівський священик Василь Удовицький, якого було надіслано Правлінням, оглянув новозбудовану споруду і засвідчив: "Успенская церков строением уже совсем окончена и средний иконостас работами снесарскою и иконостасною сделан и на месте поставлен, другие же два и иконостаса снесарскою работою окончены и бляты иконописною работою зделаны, однако совсем несовершенны. Ризницы ж, сосуд и книг часть из старой в новую перенесена, а часть оставлена в старой церкве до освящения новой, на отправление временного служения, и во освящении новой церкви остановки и препятствия быть не может...". На основі цього відношення 17 травня 1792 р. преосвященний Амвросій благословив освятити нову влаштовану Успенську церкву з дозволом видати новий освячений антимінс. 30 травня 1793 р. священик Успенської церкви Федір Щетінський у своєму проханні зазначав, що протопіп Іоанн Станіславський на виданому антимінсі для середнього престолу освятив Свято-Успенську церкву, але на два бічних престоли (Святителя Миколая і Святого Андрія Первозваного) антимінси не видано, тому він просив видати два антимінси. 15 червня 1793 р. прохання було виконане [6, с. 178-179]7.
Певний час у с. Романкове водночас існували дві сталі храмові споруди. Перша Успенська церква простояла на так званій Заборі до 1793 р., після чого, як свідчить Д.І. Яворницький8 , її було розібрано і продано до сусіднього
с. Іванівка на р. Суха Сура, що в двадцяти п’яти верстах від Романкова, поміщику Семпировичу, де в 1855 році згоріла під час пожежі [16, с. 36]. Стару ж дзвіницю перекотили на катках до місця нової церкви, де вона простояла до 1827 р.
На місці старої церкви ще наприкінці ХІХ ст. стояла кам’яна капличка (локалізувалася територією городу селянина Федора Німченка). Як вказує Д.І. Яворницький, у 1865 р. ця капличка була розрита одеським археологом Чіріковим. Під час досліджень на глибині півтора сажнів (3,2 м) було знайдено шматок деревини, на думку Д.І. Яворницького, "можливий залишок від того дерев’яного хресту, що ставився при закладенні церкви". Поруч було знайдено сталевого списа довжиною три з половиною вершки (15,6 см) для вирізання частинок просфірок. Розкопки показали, що церковна будівля була поставлена на невисокому фундаменті і в ній була земляна підлога, обмазана глиною.
Д.І. Яворницький залишив опис деяких церковних речей, що зберігалися в третьому храмі с. Романкове [16, с. 36-37]. Деякі з них мають дуже цікаві написи, що інформують про давніх запорозьких парафіян та ктиторів романківської парафії. Також, згадуються: "...євангєліє московського друку 1759 р., аршин завдовжки (71 см – О.Х.), шириною дванадцять вершків (трохи більше 53 см – О.Х.), більше двох пудів ваги (більше 32 кг – О.Х.), з написом, зробленим по аркушах унизу: "Сія книга глаголємая євангєліє куплєна рабом Божиим Савкою Соломкою за покойного Макара дядька своєго […] ценою за триста шестьдєсят рублєй в церковь романковскую свято успенскую 1779 года, ноября 9 дня за памяті свящєніков прі оной церкви упомянутого года находящіхся Євфімія Сєрбінова Іоана Сємьонова і ктіторєй Іоана Старого і Грігорія Нєдоєда"; хрест срібний оправі, з написом "Сєй крєст надал козак сєчє запорожской куреня шкурінского Мартін Сіла до храму успенія прєсвятія богородіці в сєло Романков 1758 году" [16, с. 36]. Такий самий хрест, з написом "Отмєніл сєй крєст козак куреня сєргєйвского Лєско Чорний в цєрковь романовскую прєсвятія богоматєрє за упокой родітєлєй Васілія Агафію і старанієм ієрея Фєодора Щєтинского 1777 года августа 10 дня" [16, с. 36-37]. Аналогічний хрест, з наступним написом "Сєй крєст отмєніл Алєксєй Гнєдій в церков романковскую за 55 ру."; тріодь пісна, київського друку, за царювання імператора Петра ІІІ, з написом "Богоматєрє всіло романково книга тріодь постная куплена козаком куреня тітаровского Ілією Харкуном цєною за чтірі рублі до храму Успєнія 1762 года"; євангеліє московського друку 1745 року; книга Симфонія того ж друку 1761 року; книга Маргарит 1773 року [16, с. 37].
Третя дерев’яна церква хрещата в плані, дев’ятидільна, з центральним четвериком і прямокутними раменами просторового хреста. Центральний четверик, виділений у зовнішньому об’ємі чотирикутним зрубом, переходив у двозаломний восьмерик верху з вишуканим завершенням барокових обрисів. Бічні верхи розташовані не на головних вісях, а в міжраменах головного хреста. Церква мала висоту 9 сажнів (19,2 м), увінчувалася п’ятьма банями (центральна найвища) зі світловими ліхтарями, стрункими завершеннями, маківками та хрестами. Була горизонтально пошальована (за матеріалами 1880 р.). Споруда мала дуже виразний об’єм. У 1870-х рр. до неї з заходу було прибудовано дзвіницю. Споруда виконувала роль головної домінанти поселення. Навколо церковної ділянки існувала висока дерев’яна огорожа. З південного боку ділянки стояла брама. Місце розміщення храму потребує уточнення. Відомо, що церква стояла "...на рівному місці, поміж будинків, поблизу річкової заплави Дніпра"9.
В четвертій дерев’яній церкві – на честь Успіння Божої Матері – богослужіння було розпочато у 1894 р. [12, с. 175-176]. Вона була 3-х престольна. Другий престол на честь святителя Миколая, а третій – на честь апостола Андрія Первозваного.
Мал. 5. Зовнішній вигляд останньої дерев’яної Свято-Успенської церкви в Романковому. (За матеріалами Дніпродзержинського краєзнавчого музею (прорисавтора (2005 р.), за виданням Буланова Н. Земні силуети віри. Історія церков Кам’янського (Дніпродзержинська). – Д., 2000. – С. 27)).
За історичними фотоматеріалами ХІХ ст., четвертий дерев’яний храм – Свято-Успенський збудований вже за єпархіальними традиціями (мал. 5). Дерев’яний, хрещатий в плані, зі скороченими бічними гілками, з однією главою на середхресті, яку встановлено на восьмерику і увінчано напівсферичною банею з декоративною маківкою та хрестом. З заходу було зведено дзвіницю з шатровим верхом. Навколо церковної ділянки існувала дерев’яна огорожа. Поруч з церквою розташовувалася сторожка [11, с. 68-69], а неподалік від церковної садиби знаходився будинок священика. Причт церкви складався з 2 священників і 2 псаломників: 1-й священик Петро Микитович Жежеленко (священик з 1885 р., на даному місці з 1889 р.), 2-й
священик Микола Іванович Житецький служив з 1897 р., а з 1914 р. Микола Пєсков, 1-м псаломником-дияконом був Хведір Опанасович Нєкрасов (на даному місці з 1889 року), 2-м псаломником з 1902 р. був Петро Антонович Повєтін, з 1912 р. ним став Сергій Григорович Горбатенко, церковний староста Кодрат Гунька з 1913 р. [11, с. 68-69; 12, с. 175-176]. Четверта церква теж не вціліла. Місце розташування потребує уточнення після археологічних досліджень.
До Свято-Успенської церкви була приписана Покровська церква. Не відомо, з якого матеріалу вона була збудована і коли. Також залишається не з’ясованим місце її розташування.
Після локалізації ділянок розміщення п’яти православних храмів села Романково на них слід провести ретельні археологічні дослідження. Вивчення даних ділянок дозволить професійно реконструювати зовнішній вигляд старовинних культових споруд і можливо відтворити втрачені домінанти історичного поселення Дніпропетровщини.
Легенди
1.Про ймовірну причину даного заходу йтиметься трохи нижче.
2.Першим спроби локалізації острову робив Д. Яворницький, див. Эварницкий Д.И. Вольности запорожских козаков. – СПб., 1898. – С. 63 (Великий остров, названный в известном сочинении французкого инженера Боплана в XVII в., имевший, по его словам, полмили длины, полтораста шагов ширины, весной потоплявшийся водой, но летом служивший пристанищем для рыбаков, приезжавших на остров ватагами из Киева и других мест. Видимо ему соответствует остров Романков, расположенный среди Днепра, как раз против церкви Романкова, и имеющий около двух верст длины и одну версту ширины...). Як бачимо в часи Яворницького острів мав приблизно таку ж довжину як і в часи Боплана, а от ширина збільшилася вдвічі.
3.Друкований варіант цієї карти (початок ХХ ст.) зберігається у фондах Херсонського обласного краєзнавчого музею. Карта Заноні відтворює історію краю, допомагає визначити місце розташування поселень, фортець, попередні назви річок, озер та ярів, а також дозволяє простежити міграцію народів, що проживали на території Причорномор’я.
4.Даний опис наводиться за виданням Буланова Н. "Камянские этюды в стиле ретро". – Днепродзержинск, 2009. В цьому ж виданні приведено малюнок Кузнєцова "Схема Дніпра в районі Романового острова", та на жаль нема схеми курганів, про які йдеться.
5.Назви наведено за "Планом генерального межування Катеринославського повіту" 1782 р.;
6.Вся давня частина слободи знаходиться під водами Дніпродзержинського водосховища, збереглося лише місце розташування другої церкви на честь Ікони Казанської Божої Матері і кілька кварталів пізнього походження. Про слободу див. Харлан О.В. Ставрографічний комплекс церкви села Шошеновка на Верхньодніпровщині // Праці науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень. Вип. 7. – К.: Фенікс, 2012. – С. 263-271; Харлан О.В. Шошенівка (Сошенівка): до історії зниклого поселення та храму на честь Ікони Казанської Божої Матері // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2014 рік. – Дніпропетровськ, 2013. – С.120-124;
7.В метриці, яку заповнив священик, знаходимо дані з клірових відомостей і літопису про початок будівництва третьої церкви ще в 1787 р. Див.: Баришковский П. Успенская церковь села Романково Екатеринославского уезда. – Романково, 1887 (рукопис). – С.2.
8.Вірогідно, він помиляється, оскільки на такій відстані від Романкова існувала Іванівка на р. Мокра Сура, в ній дійсно існувала дерев’яна церква. Вона знаходилося нижче за течією поселень Кринички та Нововоскресенська (сучасне село Світлогірське Криничанського р-ну Дніпропетровської області). У 1860 р. в Іванівці поміщицею Катериною Лукашевич (уродженою Семпирович) було збудовано нову дерев’яну церкву на честь Зачаття святої Анни.
9.За матеріалами священика Петра Баришковського (1880 р.).
Бібліографічні посилання:
1. Боплан. Описание Украйны. – СПб.: Тип-я Карла Крайя, 1832. – 179 с.
2. Буланова Н. Земні силуети віри. Історія церков Кам’янського (Дніпродзержинська). – Д.: "Січ", 2000. – 110 с.
3. Буланова Н.М. Проблема урбогенезису Кам’янського-Дніпродзержинська // Придніпров’я: історико-краєзнавчі дослідження. – 2010. – Вип.8. – С.52-61.
4. Karta Granic Polski, y Rossyi, Zawieraiaca Czesc Poludniowa Ukrainy, y Przeciag Dniepru, Zaczawszy od Kiiowa, az do Samary.
5. Кулиш П. Записки о Южной Руси. – СПб., 1856. – Т.І. – 354 с.
6. Макаревский Ф. Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославскої єпархії. Церкви та приходи минулого XVIII століття. – Д.: Дніпрокнига, 2000. – 1080 с.
7. Мусиенко П. По местам запорожской славы // Радуга. – 1969. – ноябрь – №11. – С. 144-150.
8. Пивовар А.В. Поселення задніпрських місць до утворення Нової Сербії в документах середини XVIII століття. – К.: Академперіодика, 2003. – 332 с.
9. Подтвердительный универсал гетмана Мазепы Мгарскому Лубенскому монастырю на рыбные ловли по Днепру при острове Романкове. 1689 июля 19. 190 // Акты относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные археографическою комиссиею. 1633-1699. – СПб.: Тип-я Эдуарда Праца, 1853. – Т.5. – С. 222-223.
10. Слабченко М.Є. Паланкова організація Запорозьких Вольностів/М.Є.Слабченко//Козирєв В.С. Матеріали до адміністративного устрою Південної України (друга половина XVIII – перша половина ХІХ ст.).–Запоріжжя: Б.в., 1999.– 426 с.98
11. Справочная книга Екатеринославской епархии. Издание Екатеринославской Духовной Консистории. – Екатеринослав: Тип-я Братства св. Владимира, 1908. – 1103 с.
12. Справочная книга Екатеринославской епархии за 1913 год. – Екатеринослав: Тип-я С.И. Барановского, 1914. – 488 с.
13. Харлан О.В. Мобільні храми запорозьких козаків // Нові дослідження пам’яток Козацької доби в Україні. Зб. наук. стат. – К., 2010. – Вип.19. – 564 с.
14. Харлан О.В. Про своєрідність культової архітектури запорозьких козаків // Софійські читання. Матеріали V міжнародної науково-практичної конференції «Духовний потенціал та історичний контекст християнського мистецтва» (м. Київ, 28-29 травня 2009 р.). – К., 2010. – 501 с.
15. Харлан О.В. Стилістичні й типологічні особливості дерев’яних храмів Запорозьких Вольностей XVII-XVIII ст. // Нові дослідження пам’яток Козацької доби в Україні. Зб. наук. стат. – К., 2009. – Вип.18. – 428 с.
16. Эварницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа.– СПб.: Изд-е Л.Ф.Пантелеева, 1888. – Ч.1. – 294 с.
17. Эварницкий Д.И. Карты Украйны и Запорожья и планы р. Днепра // Труды тринадцатого археологического съезда в Екатеринославе 1905. т.ІІ. – М.: Тов-во типографи А.И.Мамонтова, 1908. – 533+273 с.: іл.
А.В. Харлан
К вопросу локализации месторасположения и архитектурно-градостроительных особенностей храмов села Романково. На основе изученных архивных источников, натурных обследований и научных работ рассмотрены архитектурно-градостроительные
особенности исчезнувших памятников культового зодчества бывшего поселения Романково
O.V. Kharlan
On the issue of localization and architecture and urban planning characteristics of the churches of village Romankovo Based on the studied archival sources, mapping, field research reviewed scientific papers and architectural and urban features monuments of religious architecture of the former settlement Romankovo, that not survived to our time
Харлан О.В.
Джерело http://sa.nmu.org.ua
Голова Одеської ОДА Міхеїл Саакашвілі заявив, що за корупційні злочини найближчим часом буде затриманий ряд обласних чиновників.
Про це він написав у себе на сторінці в Facebook, повідомляє сайт «Українські Реалії» http://ukrreal.info/ua/koruptsiya/80877-saakashvili-anonsuvav-novi-zatrimannya-chinovnikiv-koruptsioneriv
«Затримання в.о. голови департаменту Одеської обладміністрації Марченко за корупцію це далеко не кінець таких заходів », - зазначив Саакашвілі.
«Сьогодні я ще раз поговорив на цю тему з головою СБУ Василем Грицаком, поспілкувався з представниками прокуратури та провів зустріч з главою УВС. Найближчим часом цілий ряд посадових осіб в Одеській області відчують на собі те, що надалі ми будемо тільки продовжувати закручувати гайки відносно безчесних чиновників. Так ми робили в Грузії і будемо проявляти ще більше нетерпимості до корупції в ввіреній нам області », - додав керівник Одеської області.
Нагадаємо, 30 грудня 2015 виконуючу обов'язки керівника департаменту ЖКГ Одеської ОДА Тетяна Марченко затримала прокуратура та СБУ при вимаганні 1500000 гривень у приватної компанії. До цього був заарештований за хабар начальник поліції міста Одеси і головний військовий комісар області, а також порушені справи про незаконну приватизацію проти співробітників ОДА та обласної ради.