У Вільнюсі (Литва) з 8 по 13 березня проходив XV міжнародний молодіжний турнір з боксу пам`яті Олімпійського чемпіона Дана Позняка.
В змаганнях прийняли участь 67 майстрів шкіряної рукавички із Індії, Латвії, Литви, Естонії, Киргизстану, Польщі, Шотландії, Чехії і України. Цей турнір вважається одним з найсильніших в Європі і являється останнім етапом підготовки до молодіжного чемпіонату Європи, який пройде 22 квітня по 3 травня в місті Будва (Чорногорія). Збірна України під керівництвом Олега Кудінова здобула 11 нагород (7 золотих і 4 срібних), що дозволило їй посісти перше загальнокомандне місце. Золоту медаль у ваговій категорії 52 кг завоював Максим Городнюк (на фото), вихованець тренера Анатолія Румянцева із Кам`янської ДЮСШ № 1. А українець Юрій Захарєєв, який боксував у ваговій категорії 69 кг, був визнаний найкращим бійцем турніру.
ПРИЗЕРИ-УКРАЇНЦІ
ПЕРШЕ МІСЦЕ
49 кг - Дрижак Данило
52 кг - Городнюк Максим
69 кг - Захарєєв Юрій
75 кг - Тогобитський Ілля
81 кг - Ражба Матвій
91 кг - Качарян Ашот
+91 кг - Халецький Андрій
ДРУГЕ МІСЦЕ
52 кг - Молодан Дмитро
56 кг - Власюк Максим
75 кг - Гордійчук Владислав
81 кг - Горбатенко Микита
ДОВІДКА
Дан Позняк (1939-2005) став першим олімпійським чемпіоном Литви в 1968 році в Мексиці в ваговій категорії до 81 кг. Триразовий чемпіон Європи (1965, 1967, 1969) В 1995 р. був визнаний кращим боксером Литви за останні 50 років і третім кращим в ХХ столітті литовським спортсменом.
Ще один ДЕНЬ УКРАЇНСЬКИХ ДОБРОВОЛЬЦІВ минув без Василя Кирилюка...Але жива пам'ять про нього. І сьогодні його друзі потурбувалися про встановлення ще однієї меморіальної дошки на будинку зі шпилем - по проспекту Свободи 51, де так швидко минуло його коротке і героїчне життя. Раніше дошка була встановлена на будівлі школи №5, де він навчався. Усміхнений погляд великого життєлюба, єдиного сина, чудового друга і захисника споглядатиме на всіх нас і на головну площу міста. Пам'ятаймо Героїв. Уривок з книги пам'яті "Життя,обірвані війною": Кирилюк Василь Сергійович (11.08.1985-16.08.2014).
Інтелігент третього покоління
Василько обожнював свого дідуся - кадрового військового, воєнкома Василя Петровича Кирилюка, на честь якого й одержав ім’я. На диво спокійна дитина, як тільки приходив дід, запалювався енергією: грали в подорожі, «мандрували» машинкою по карті світу, «воювали», продавали білети, мріяли. Якось несподівано життя дідуся обірвалося, рано помер і тато. І Василь з дитячих років був маминою надією, справжнім мужчиною. Ніколи не дозволяв собі порожніх пустощів, «некрасивих» вчинків. Адже він був інтелігентом у третьому поколінні! Так і запам’ятався друзям: світлим, тихим, дуже правильним. І водночас справедливим. Як тільки хлопці зачинали бійку - біг на допомогу, намагався розвести бійців по різні сторони, знаходив переконливі слова. А ще мав на диво багато знайомих і друзів у різних сферах життя і завжди всім допомагав. Не кривив душею, діяв безкорисливо. Щоправда, коли не міг - говорив про це відразу.
У нього був справжній талант об’єднувати абсолютно різних людей, знаходити в кожному щось позитивне. Зовсім різні за характерами і уподобаннями юнаки і дівчата потім дивувалися: наче б ніколи не познайомилися і навіть не звернули увагу один на одного, якби не Вася. Навіть «сіреньку» людину міг чимось захопити, відкрити у кожному найкращі риси.
Він жив у самому центрі міста, у будинку зі шпилем, про який у місті знає кожен, тому знайти друга по якійсь справі чи просто так було легко, і навколо нього завжди вирували ровесники.
Більшість друзів Василя, як і він сам, багато часу проводили на вулиці і в спортзалах, пізніше – і в гаражі. Забувши про комп’ютери і різні гаджети, постійно тренувалися в дворі, влаштовували змагання з підтягування, віджимання чи копалися в старій машині, яку він знав досконально. «Копійка» дісталася йому від дідуся, він нею дуже дорожив. Її були навіть украли, але вдалося її повернути і знову відремонтувати. Навіть тим, хто віддавав перевагу підвальним посиденькам з пивом і цигарками, давав шанс підтягнутися до свого рівня. Хлопці пригадують, скільки довіри було у тих, кому довелося вперше (без прав!) сісти за кермо. А Вася брав на себе повну відповідальність і за машину, і за своїх «учнів». А хлоп’ячу непосидючість (а як без неї?) витрачав на циркову «Арену сміливих» у палаці культури металургів і плавання в басейні. На заздрість одноліткам, він був вправним жонглером і повітряним акробатом.
Якось, коли він ще був малим, його покусав вуличний пес. З того часу трохи боявся собак, але ніколи не ображав їх. А ось котиків обожнював. Збирав фотографії котиків і їжачків. Усі веселі такі.
У нього взагалі було дуже багато різних захоплень: то кактус вирощував (йому було майже 30 років!) і охоче ділився з усіма бажаючими його відростками. То допомагав мамі на кухні, місив тісто (як йому це знадобилося на фронті…). А ще любив у будь-яку пору року виїжджати з друзями на дачу в Куліші. Трохи стомлені роботою і розвагами, молоді люди одягали теплі бушлати, лягали прямо на землю і спостерігали за зорями. Скільки було романтики, неосяжних мрій у таких посиденьках! Чомусь виявляв турботу про маленьких пташенят, любив вишукувати у траві маленьких совенят (які напевно випадали з гнізд) і рятував їх, «повертаючи додому». Ой як же кричали сови, коли Василько загинув!
Із спогадів друга дитинства і юності Максима Лоїка:
- Здавалось на війну першими повинні були піти ті, хто з дитинства хизувався сміливістю, демонстрував свою войовничість: забіяки, босяки. А Вася – м’який, спокійний, ввічливий наче випадково опинився в перших рядах. Але готував себе до дорослого життя серйозно. Ще студентом мав відстрочку від служби в армії. Мама, Ольга Іванівна, працювала разом із дружиною воєнкома, але можливість «відкосити від служби» відкидали відразу. Навпаки, Василь мріяв про службу, можливо і в президентських військах. 192-сантиметровий красень міг бути окрасою будь-якого параду. Та більше хотілося чогось справжнього, чоловічого. Коли однолітки йшли «виконувати священний обов’язок», він вирішив уже після першого курсу університету перервати навчання, аби не відкладати службу «на потім». Мама була приголомшена, коли після походу до військкомату він зателефонував: завтра вранці - на виїзд. Так, наче на курорт: з азартом, весело. Ольга Іванівна відпросилася з роботи. Наготувала-напекла, покликали друзів. Молодь гомоніла до ранку. Його друг дитинства Дмитро нарікав, мовляв надіявся, що Вася проводжатиме його у заздалегідь призначений день. Та доля подарувала друзям ще кілька приємних моментів. Призовника відпустили на пару днів додому, і він встиг провести до армії і Дмитра.
Спогади про строкову службу були приємними. Півтора року в Харкові (а служив у військах МВС), минули швидко. Не нарікав, що вже після них юнаки служили лише 12 місяців. Що ніхто не підказав про можливість продовжити заочне навчання в університеті без перерви на академвідпустку і можна було приїжджати додому на сесії. Повернувся до навчання вже на третьому курсі.
А потім якось усе пішло наче саме собою: уклав контракт, щоб періодично приїжджати на збори, аби тримати себе у формі. Був резервістом. Мобілізація страшного 2014 року покликала його вже в першу хвилю, в березні місяці.
Спершу 10-денні збори, потім на 45 днів. Мама намагалася затримати його вдома після першого ж приїзду. Та ухилятись чи викручуватися було не в його характері. А ті короткі відпустки надавали бійцям не заради турботи про родини вояків. Хлопців відправляли додому, щоб одяглися-взулися, ще й провізію від рідних взяли. Напівжартома, приховуючи гіркоту в голосі, говорив про вояків: «голі, босі і простоволосі». Військову форму і необхідне спорядження купували… самі. У серпні приїхав у 5-денну відпустку - знов одягли. Мама кожного разу несміло намагалась затримати, та де там… Старався навідати всіх рідних, знайомих.
А з фронту дзвонив щодня, сам. Як завжди, веселим голосом.
Хіба він міг розказати матері про страхіття вибухів, розруху, повну невлаштованість побуту і голод; що їм забули привезти харчі, й хлопці на передовій, у напіврозбитому місті, три дні сиділи абсолютно без їжі?! Зате він знайшов покинуту кухню якогось закладу і … цілий мішок борошна! Відразу згадав, як допомагав інколи мамі на кухні. Зателефонував, запитав, який рецепт випікання хліба. Зрозуміло, всіх інгредієнтів не було. Як і потрібного посуду. Тому замішував тісто з того, що знаходив, консультуючись у мами по телефону серед ночі. Перші буханці викладав прямо на металеву піч, потім десь знайшлися форми. Хлопці, почувши про перспективу мати свій хліб, десь роздобули дріжджі. О, яка це була перемога! Вася пишався не тільки тим, що зумів вийти із скрутного становища, а що відкрив цілу пекарню, на запахи якої радо прибігали стомлені бійці.
У нечасті вільні години на Донеччині юнак подумки повертався у мирне життя. Не збагнути молодій порядній людині, відкритій до всього світу, чому все так швидко змінилося, чому і звідки до України увірвалась війна. Пригадував, як їздили з мамою до тітки у Крим, всі дружно відпочивали й раділи життю. Перед службою в армії чудово провів час у Севастополі. Як називав братом Максима, сина свого хрещеного батька, з яким так поріднилися. Це у нього на весіллі він був таким веселим боярином, запалював своєю енергією всіх. А свого весілля так і не дочекався. Як непросто було обрати серед десятків чудових дівчат свою єдину…Він любив усіх: своїх рідних і друзів, сусідів, однокурсників, колег, свої захоплення і свою країну.
- Вася був аполітичним, - ділиться його однокурсник Олександр Мороз. - Він ніколи не говорив про політику, патріотизм. Його наче не турбувало це. Швидше дбав про прогрес у всьому. Так, поки зовні несерйозні студенти неуважно слухали лекції в університеті, Вася записувавав усе найважливіше на телефон, а потім з друзями, нагулявшись досхочу, сідали в машину і все перед екзаменом повторювали. Він був реальним лідером. Хоча формально старостою в груп була симпатична дівчина, будь-які студентські проблеми вирішував завжди Вася. Навіть після одержання диплому продовжував дружити з викладачами, замучував їх питаннями, коли хотів вдосконалити програмне забезпечення районної ради (де нетривалий час працював) чи навіть покласти кахлі на збиту підлогу.
- А ще він був мужнім. Якось у нього розболівся живіт - терпів до останнього, від виклику «швидкої» відмовився. Виявилось пізніше - лопнув апендицит. Тоді його врятував друг Дмитро, відвіз на своїй машині до лікарні, встиг прямо на операційний стіл. Мама тоді до реанімації ледь двері не вибивала, щоб переконатися, що сина врятовано.
Та від війни врятувати не вдалося…
Вранці 16 серпня 2014 року «в ході пошуково-розвідувальних заходів» їхня група потрапила у засідку. Василю вдалося вистрибнути з машини і вскочити в невелику яругу. Та російський мат і куля ворога, випущені услід, наздогнали його…
Звістка про загибель Василя Сергійовича Кирилюка в той же день долетіла до рідного міста. Сусіди, друзі кілька разів зверталися до військкомату з питаннями про можливу помилку. Тільки потім наважилися сповістити мамі…
Ховали Василя на велике православне свято – Спаса. У храмах міста йшли служби, всі чекали їх закінчення, затримувався мер. Велика закрита домовина так вимучено довго стояла біля будинку, наче не відпускала героя з рідного двору, де зібралися сотні друзів, знайомих, земляків. До останнього не вірили рідні, сусіди, голосили дівчата. А Василь дивився з портрета на всіх усміхненими очима. Він зупинив війну, не пустив її до рідного міста.
У нього були вроджені честь і совість, як у справжнього інтелігента. Дідусь би ним пишався.
Його побратими з АТО залишили на під’їзді прапор повітряно-десантних військ з автографами. Цілий рік він, як меморіальна дошка, нагадував усім про подвиг сусіда. А потім прапор перекочував на Алею Героїв на цвинтар, де спочивають вічним сном такі ж кам’янчани. Друг Максим Лоїк, маючи «білий білет», наступного ж дня пішов до військкомату, переконав усіх, що зможе служити на передовій і незабаром замінив друга на фронті. Саша Мороз і Діма Мальований, які працюють далеко від дому, як тільки бувають у місті, завжди приходять до Ольги Іванівни, самі і з родинами. І тоді в рідному домі звучать молоді голоси і спогади, дискусії про потребу вивчення дітьми української мови і патріотизм, про роботу на дачі і підростаючих малят друзів героя... Вася Кирилюк потурбувався про те, щоб ми могли жити мирно, а мама не почувалася самотньою.
Любов Алексієвська
Поширення коронавірусної інфекції COVID-19 визнано пандемією. Тому багато спортивних заходів завершилися або достроково, або взагалі скасовані. Не оминуло це стороною і чемпіонат України з шашок-64, який за планом повинен був проходити у Вінниці з 8 по 15 березня. Там встигли провести лише класичну гру, в якій прийняли участь 122 спортсмена з 13 регіонів країни (Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Житомирська, Запорізька, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Харківська, Хмельницька області, а також Київ). Скасовано турніри з блискавичних і швидких шашок. За підсумками проведених зустрічей збірна Дніпропетровщини набравши 320 очок, завоювала 5 медалей і посіла перше місце в командному заліку. На рахунку кам`янчан два "золота" і одне "срібло".
ПРИЗЕРИ
ПЕРШЕ МІСЦЕ
Шепель Фелікс (Дніпро, тр. А.Панченко) - молодь до 26 років
Губарєва Ольга (Кам`янське, тр. І.Губарєв) - молодь до 26 років
Артем Зебзеев (Кам`янське, тр. І.Губарєв) - юнаки до 16 років
ДРУГЕ МІСЦЕ
Махонін Андрій (Кам`янське, тр.О.Коротка) - юнаки до 10 років
Острецова Марія (Дніпро) - дівчата до 10 років
На фото праворуч Ольга Губарєва
Фото з сайта https://www.facebook.com/draughtsua/photos/
Якось незвично було під час волейбольних матчів чемпіонату України між командами "Прометей" і "Полісся" (Житомир). Мало того, що першу зустріч проводили в п'ятницю тринадцятого, так ще й без глядачів. Можливо зіграв фактор тиші (без бою барабанів, фанатських речевок, глядацького ажіотажу), але саме в цей день кам'янчанки вперше отримали три очки в матчі чемпіонату проти житомирянок. Підопічні тренера Романовича без особливих зусиль перемогли 3:0 - (25:13, 25:17, 25:10). І в повторному матчі на наступний день "прометеєвки" не дали приводу суперницям засумніватися хто ж з них сильніший. І як результат, чергова перемога 3:0 (25:21, 25:12, 25:19). Тим самим "Прометей" гарантував собі вихід в наступний етап чемпіонату України з першого місця.
Фото з сайта https://prometeyvc.com
Ще кілька днів тому неможливо було уявити, що баскетбольний сезон в нашій країні завершиться достроково. Однак сьогодні це реальність, і про позицію "Прометея" щодо такого рішення Федерації Баскетболу України, про оцінку керівництвом клубу проведеного командою сезону і найближчих її планах президент "Прометея" Володимир Дубинський розповів в інтерв'ю клубній прес-службі https://prometeybc.com/ua/novosti/volodymyr-dubynskyy-prometey-bude-zhyty
- Володимире Михайловичу, для багатьох стало несподіваним рішення ФБУ про дострокове завершення чемпіонату. Ваше ставлення до цього, і оскільки воно вже прийнято, як би ви оцінили виступ "Прометея" в першості?
- Зараз складно говорити і усвідомлювати те, що сталося. Ми зустрілися з командою, подякували їй за виконану роботу. Не буду приховувати: всi, від керівництва клубу до гравців, засмучені. Зараз, наприклад, дуже складно говорити з хлопцями, адже у кожного з них є сім'ї, якісь свої проблеми. Не такий фінал всi ми очікували. Ми неодноразово заявляли про свої високі цілі і прекрасно розуміли, що чемпіонат став сильнiше, а для нас це був перший досвід гри в Суперлізі. Що стосується рішення Федерації, то ми його однозначно підтримуємо, тому що воно було одним з найбільш правильних, і в той же час непростим і мужнім. Всі виходили з того, що перш за все важливо здоров'я людей, як глядачів, так і гравців. Воно дорожче будь-яких грошей і задоволення. Баскетбол - дуже контактний вид спорту. Всесвітньою Організацією Охорони Здоров'я оголошено пандемію, і це реальність. Нам теж іноді здається, що все занадто перебільшено, але зараз ми вже можемо бачити, що коронавірус не шкодує нікого. Буквально вчора на цю хворобу захворів президент Бразилії, ще до цього Том Хенкс, два гравця НБА, а це представники розвинених країн. Це велика проблема і всі ми повинні намагатися її вирішити. А рішення Федерації ми треба прийняти. Грати без глядачів - неправильно. Ми, інвестори, вкладаємо кошти в баскетбол свідомо без матеріальної віддачі, але в першу чергу для того, щоб видовище приносило уболівальникам задоволення. Зараз навіть хочеться плакати, але так сталося ...
Спасибі Федерації, президентам інших клубів за те, що прийняли нас в свою родину. Ми боремося один проти одного, але не воюємо. "Прометей" буде жити! В цьому році ми прийняли рішення про створення в Кам'янському Академії баскетболу і волейболу. Ми будемо робити інвестиції у виховання дітей. Нас зараз запитують: "Так що, не буде Академії?" Ні, вона буде! Ми хочемо виховувати таких гравців як Михайлюк, Лень. І коли таке трапиться, в цьому буде наше найбільше щастя!
Що стосується виступу команди в сезоні, то, напевно, нам трохи не вистачило професійного підходу. Були деякі проблеми у взаємовiдношеннях легіонерів і вітчизняних гравців. Але це процес росту, еволюція. Треба чомусь навчитися і на своїх помилках. В цілому я вважаю, що у нас була фантастична команда. Мріяли про те, що вона ще більше зміцніє і стане єдиною до стадії плей-оф. Для нас не було б трагедією, якби ми не стали першими, але вболівальники б отримали неймовірні емоції. Хочеться подякувати нашим фанам. Вони у нас найкращі! Вони всюди їздили за нами і робили це просто тому, що люблять баскетбол і вболiвали так, як вміють. Крім того, був створений Клуб вболівальників "Прометея", які теж підтримували команду і в домашніх, і у виїзних іграх. Низький Вам всім уклін! Баскетбол без вболівальників неможливий, це нереально! Я сподіваюся і вірю в те, що попереду у клубу не роки, а десятиліття! А хлопці, які грали в нинішньому сезоні, увійдуть в історію як перший склад клубу в Суперлізі!
- Зовсім недавно в клубі трапилися зміни в тренерському штабі. Чим вони зумовлені?
- Зараз уже не зовсім хочеться повертатися до цього. Зміна говорить в тому числі і про те, що ми не збиралися закінчувати чемпіонат сьогодні. Хочеться сказати спасибі Карлісу. Це чудова, інтелігентна людина. Але так буває. Це бізнес, це робота.
- Які найближчі плани команди?
- В першу чергу зробити максимально можливе для того, щоб ніхто не захворів. Вірус крокує по планеті, і це дуже серйозно. Подивимося, що буде відбуватися в найближчі декілька тижнів і почнемо думати про майбутню команду з урахуванням набутого досвіду. Напевно, у нас будуть зміни в тренерському складі. Але тут я б хотів висловити величезну подяку Кирилу Большакову, Дмитру Маркову і Сергію Алфьорову. Вони буквально жили командою, як і всі працівники клубу, за що їм теж велике спасибі.
Що стосується гравців, то у нас є мрія зібрати під нашими прапорами якомога більшу кількість класних українських виконавцiв. Будемо звичайно ж дивитися і кого залишити з легіонерів. У нас зараз буде достатньо часу, щоб гідно підготуватися до нового сезону в Суперлізі.
Крім того, більшу частину часу ми присвятимо будівництву Академії, а це житло, навчання дітей, запрошення тренерів. У наших планах створення спорткласу, і це буде саме наша, спонсорська підтримка. Це дуже велика робота. Без виховання нових зірок у клубу немає майбутнього. Крім того, я планую, що клуб найближчим часом поставить десь 1000 щитів на подвір'ях нашого міста, аби діти могли просто виходити на вулицю покидати м'яча і вже там будуть з'являтися наші нові зірки. Дуже багато планів. Тож баскетболу у Кам'янському бути!
Створити у Кам'янському міську футбольну команду, з таким проханням до міського голови Андрія Білоусова не раз зверталися жителі міста.
11 березня міський голова зустрівся з ветеранами футболу, інвесторами і керівниками профільних управлінь міської ради, щоб обговорити всі питання, пов'язані з формуванням і розвитком нового футбольного колективу.
"Наше місто завжди славився своїми видатними спортсменами. Волейбольні, баскетбольні, черлідинга і багато інших команд Кам'янського звучать зараз на всю Україну. Ми прекрасно розуміємо, що ніколи бюджетних грошей і коштів підприємств не вистачало на те, щоб виводити спортсменів на більш високий професійний рівень. Кам`янському не вистачає своєї місцевої команди, яка буде професійно грати і об'єднувати навколо себе всю футбольну громадськість міста. Місію розвитку та фінансового забезпечення команди запропонував взяти на себе бізнесмен Олександр Іванов@, - сказав Андрій Білоусов.
Президент ГО "Фонд розвитку Кам`янського" Олександр Іванов зазначив, що попередньо вивчив ситуацію і готовий підтримати ініціативу.
"Спочатку це буде аматорська футбольна команда, але у нас вже є план спортивних заходів на рік, де команда зможе брати участь, щоб вийти на професійний рівень. Ми готові офіційно зареєструвати команду і затвердити тренерів. Також на базі СК "Прометей" вже проводяться перші відкриті тренування", - сказав Олександр Іванов.
До складу команди увійдуть кращі молоді футболісти нашого міста.
Як зазначив Андрій Білоусов, місто планує побудувати ще два сучасні стадіони за зразком спорткомплексу "Надія", що на лівому березі, а також взяти в оренду і потім в комунальну власність стадіон СК "Дніпровець". Одне з цих полів буде закріплено за новою футбольною командою Кам`янського.
Ветерани футболу подякували владі за таку ініціативу і взяли на себе зобов'язання усіма силами підтримувати новий колектив, передавати гравцям накопичений досвід і ділитися знаннями.
Містика та й годі. Вже вдруге в нинішньому році вихованцю СК "Прометей" Іллі Марченку не вдається зіграти на високих стадіях тенісних турнірів із-за коронавірусу.
Перший раз - у італійському місті Бергамо 23 лютого він повинен був зустрітися у фіналі з французм Енцо Коко. А сьогодні, 13 березня в п`ятницю, в 1/4 фіналу хардового турніру ATP з призовим фондом 54160 $?+H в Нур-Султані (Казахстан) минулорічний переможць даного турніру І.Марченко мав зіграти проти голландця Йеспера Де Йонга. Але із-за світової "болячки", зустріч між ним і 403-ю ракеткою світу не відбудеться.
Фото https://sport.ua
Сім'я майстрів спорту України в Кам'янському поповнилася. 10 березня таке звання отримав Олександр Козельський, вихованець тренера з плавання Геннадія Коломойця з ДЮСШ "Промінь". Виступаючи в Харківському басейні "Акварена" на зимовому чемпіонаті країни Олександр показав результат 1 хвилина 06,22 секунди на дистанції 100 метрів брасом, що являється нормативом для майстрів.
В Харкові з 10 по 13 березня проводився відкритий зимовий чемпіонат України з плавання. На блакитних доріжках 50-метрового басейну "Акварена" за нагороди змагалися 365 спортсменів, які представляли 20 областей нашої країни, місто Київ і Республіку Казахстан (11 плавців). Після трьох змагальних днів на рахунку спортсменів із Кам`янського 19 нагород (8+8+3). З медалями додому повернулися Вікторія Костроміна (11), Владислав Дмитрук (6), Назар Селезньов (2).
ПРИЗЕРИ-КАМ`ЯНЧАНИ
ПЕРШИЙ ДЕНЬ ЗМАГАНЬ
100 м брас
3 - ДМИТРУК ВЛАДИСЛАВ (тр. С.Толокняник, ДнпШВСМ) 1.03,08
200 м батерфляй
2 - КОСТРОМІНА ВІКТОРІЯ (тр. Н.Сидорченко, А.Сидорченко, "Промінь" ДнпШВСМ) 2.18,65
Естафета 4x10 м комбінована - жінки
1 - Дніпропетровська область 4.18,02 (Н.ШАРАФУТДІНОВА, А.ТКАЧЕНКО, В.КОСТРОМІНА, В.СОРОКІНА)
Естафета 4x100 м комбінована - чоловіки
1 - Дніпропетровська область 3.45,18 (С.ГЕРАСИМЧУК, В.ДМИТРУК, І.ТРОЯНОВСЬКИЙ, Б.ШЕЛІПОВ)
Естафета 4x100 м вільний стиль - жінки
2 - Дніпропетровська область 3.55,75 (В.СОРОКІНА, В.ВИРВИЧ, В.ШАЄНКО, В.КОСТРОМІНА)
Естафета 4x100 м вільний стиль - чоловіки
1 - Дніпропетровська область 3.25,18 (Н.СЕЛЕЗНЬОВ, Д.КЕСІЛЬ, Т.ГЛЯДЧИШИН, Б.ШЕЛІПОВ)
100 м батерфляй - жінки
2 - КОСТРОМІНА ВІКТОРІЯ 1.03,11
ДРУГИЙ ДЕНЬ ЗМАГАНЬ
100 м брас - чоловіки
3 - ДМИТРУК ВЛАДИСЛАВ 1.03,08
200 м батерфляй - жінки
2 - КОСТРОМІНА ВІКТОРІЯ 2.18,65
Естафета 4x100 м комбінована - жінки
1 - Дніпропетровська область 4.18,02 (Н.ШАРАФУТДІНОВА, А.ТКАЧЕНКО, В.КОСТРОМІНА, В.СОРОКІНА)
Естафета 4x100 м комбінована - чоловіки
1 - Дніпропетровська область 3.45,18 (С.ГЕРАСИМЧУК, В.ДМИТРУК, І.ТРОЯНОВСЬКИЙ, Б.ШЕЛІПОВ)
Естафета 4x100 м вільний стиль - жінки
2 - Дніпропетровська область 3.55,75 (В.СОРОКІНА, В.ВИРВИЧ, В.ШАЄНКО, В.КОСТРОМІНА)
ТРЕТІЙ ДЕНЬ ЗМАГАНЬ
100 м брас - чоловіки
3 - ДМИТРУК ВЛАДИСЛАВ 1.03,08
200 м батерфляй - жінки
2 - КОСТРОМІНА ВІКТОРІЯ 2.18,65
Естафета 4x100 м комбінована - жінки
1 Дніпропетровська область 4.18,02 (Н.ШАРАФУТДІНОВА, А.ТКАЧЕНКО, В.КОСТРОМІНА, В.СОРОКІНА)
Естафета 4x100 м комбінована - чоловіки
1 - Дніпропетровська область 3.45,18 (С.ГЕРАСИМЧУК, В.ДМИТРУК, І.ТРОЯНОВСЬКИЙ, Б.ШЕЛІПОВ)
Естафета 4x100 м вільний стиль - жінки
2 - Дніпропетровська область 3.55,75 (В.СОРОКІНА, В.ВИРВИЧ, В.ШАЄНКО, В.КОСТРОМІНА)
Естафета 4x100 м вільний стиль - чоловіки
1 - Дніпропетровська область 3.25,18 (Н.СЕЛЕЗНЬОВ, Д.КЕСІЛЬ, Т.ГЛЯДЧИШИН, Б.ШЕЛІПОВ)
100 м батерфляй - жінки
2 - КОСТРОМІНА ВІКТОРІЯ 1.03,11
Відео http://usf.org.ua/news/202003091944.html
Фото з сайту http://usf.org.ua