Майбутній графік Роберт Антонович Лісовський народився 29 грудня 1893 року в селі Кам'янське (нині Дніпродзержинськ) Катеринославської губернії в старій дворянській сім'ї. Мати - німкеня. Після закінчення початкової німецько-лютеранської школи, як сповіщає сайт artrz.ru вступив в Художньо-промислову школу імені М.В.Гоголя в Миргороді, де викладав живописець Р.Пельше, ентузіаст вивчення і розвитку народного українського мистецтва, а також етнограф і публіцист О.Сластіон.
У 1908 вступив до Київського художнього училища, де викладали Ф.Г.Крічевскій, М. І. Мурашка та ін. У 1917 продовжив навчання у новоствореній Київської Академії мистецтв у М.Л.Бойчука, потім у Г.І.Нарбута. У тому ж році став одним із засновників футуристичної групи «Музагет». Малював для українських видавництв «Грунт», «Вернигора», «Сяйво», «Музагет», «Фламінго». Виконав обкладинку до книги П. Тичини «Сонячні кларнети» (Берлін - Київ, 1922).
На початку 1920-х приїхав до Берліна, поступив в Академію мистецтв. Будучи студентом, переміг у конкурсі на проект емблеми авіакомпанії «Luftgansa»; цей логотип досі використовується на німецьких літаках. У 1929 оселився в Празі. У 1929-1945 був професором графічного відділення Української студії пластичних мистецтв (у числі його учнів була Г.І.Мазепа де Коваль, старша дочка Ісаака Мазепи, майбутнього прем'єр-міністра Української Народної Республіки 1919).
Оформляв і ілюстрував книги (М.Вовчка, П.Тичини та ін.), Співпрацював у багатьох українських періодичних виданнях, малював плакати, розробляв проекти державної національної символіки України, емблематику різних організацій, українські шрифти. Створював екслібриси, працював в техніці акварелі. Розробив проект надгробного пам'ятника Ольги Бесараб у Львові. У 1932 роботи експонувалися на Виставці сучасної української графіки у Львові. У 1934-1939 очолював Товариство українських скаутів в Празі. Розробив емблему Національної скаутської організації України «Пласт» (по малюнку М.Федусевіча).
У роки Другої світової війни брав участь у розробці бофонів (скорочення від "бойовий фонд") - грошових знаків Української повстанської армії (УПА) та Організації українських націоналістів (ОУН).
Створив емблему ОУН. Робота над створенням символу ОУН розпочалася вже у 1929 році, одразу ж після створення Організації Українських Націоналістів на установчому конгресі у Відні. В офіційному органі Проводу ОУН журналі «Розбудова Нації» за 1932 р. опубліковано рішення Проводу про затвердження емблеми ОУН.
«Подаємо до відома членству ОУН, що з надісланих проектів відзнаки-гербу ОУН прийнято проект, поданий артистом маляром проф. Р. Лісовським. Репродукцію відзнаки-гербу подаємо окремою відбиткою… Прийнятий герб ОУН буде уживаний як відзнака для членів ОУН, на прапорі, печатках, фірмових бланках, на обкладинці офіційного органу ОУН, тощо, отже всюди там, де йде про офіційний виступ ОУН на зовні».
Емблема ОУН
Навесні 1945 покинув Чехословаччину, в 1946 через Італію дістався до Лондона, де прожив до 1976. У 1948 став референтом Союзу українців у Великій Британії, потім протягом 12 років очолював його. Продовжував співпрацю з українськими емігрантськими видавництвами. З 1976 жив у Женеві у дочки - художниці Зої Лісовської, де й помер 29 грудня 1982. У 1993 у Львові відбулася виставка, приурочена до 100-річчя з дня народження художника.
1967 год. Стадион "Комсомолец". Товарищеская встреча по футболу между сборной футбольных судей и сборной Днепродзержинска. "Судьи вышли на игру в своей традиционной, по тем временам, черной форме, - вспоминает Владимир Олифиренко. - Я (на снимке крайний слева) тогда играл в команде футбольных арбитров. Благодаря голу Миши Некрасова мы победили со счетом 1:0".
В номинации "Лучший арбитр" и "Лучший игрок" по итогам чемпионата Днепродзержинска по футболу 1985 года были названы Владимир Олифиренко и капитан команды "Радист" Олег Белоголовый.
Фото из личного архива В.Олифиренко.
Уперше в місті вийшов у світ ілюстрований краєзнавчий енциклопедичний довідник "Кам'янське-Дніпродзержинськ від "А" до "Я", автором-упорядником якого є краєзнавець Любов Алексієвська. Поки - перша партія (м'яка цупка обкладинка, з чорно-білими ілюстраціями). На 344 сторінках можна знайти інформацію про все: відомих і абсолютно невідомих уславлених земляків, топоніміку, пам'ятники і пам'ятки, історію і географію, підприємства, навчальні заклади, культуру... Книга стане хорошим помічником школярам і студентам, вчителям і просто допитливим людям, особливо тим, хто хоче активно вплинути на зміну декомунізованих назв, хто любить і хоче побільше дізнатися про місто, свою вулицю, місця, поруч з якими живеш стільки років, або хочеш побачити. Ознайомитися з довідником або придбати його можна в центральній бібліотеці ім.Т.Г.Шевченка. Перша черга - передплатникам. Другу партію - в твердій обкладинці, з кольоровими ілюстраціями, дніпропетровське видавництво "Пороги" обіцяє видати протягом місяця.
Двое воспитанниц Днепродзержинского детского экологического центра завоевали II место на Всеукраинском сборе команд юных ботаников. Девушки успешно представили проекты о диких орхидеях, растущих в окрестностях Днепродзержинска, и сумели поразить жюри исследованиями редких пород деревьев.
На IV Всеукраинском экспедиционно-полевом сборе команд юных ботаников Днепропетровщину представили Валерия Чередник и Анастасия Кузьмина. Обе исследовательницы учатся в Днепродзержинской специализированной школе с углубленным изучением иностранных языков - гимназии № 11.
Свое выступление на конкурсе школьницы начали с защиты научной работы «Исследование биоразнообразия семьи Orchideaceae в окрестностях Днепродзержинска». Девушки рассказали об особенностях диких орхидей в родном городе и о том, почему они занесены в Красную книгу.
Юные разработчицы также представили исследовательские проекты, над которыми работали во время ботанического практикума. Валерия и Анастасия рассказали об особенностях различных деревьев и кустарников, которые находятся в Закарпатском дендрарии «Березинка».
Кроме того, девушки защитили работы об экзотических кустарниках Камяницкого лесничества и растениях Закарпатья.
По итогам всех этапов Всеукраинского сбора юных ботаников, днепродзержинские старшеклассницы Валерия Чередник и Анастасия Кузьмина завоевали II место и почетные дипломы Национального эколого-натуралистического центра учащейся молодежи. Они стали одними из лучших среди представителей 16 областей Украины, которые съехались в Закарпатье.
По информации sobitie.com.ua
В Кванджу (Южная Корея) проходит Всемирная летняя Универсиада. Украинка Мария Ливер стала чемпионкой Универсиады в плавании на дистанции 50 м брассом с результатом 30,73 секунды, сообщает
http://gazeta.ua/ru/articles/sport/_mariya-liver-zavoevala-zoloto-universiady-v-plavanii/636274
Второй финишировала ирландка Фиона Дойл, проиграв украинке 0,36 секунды. Бронзу выиграла итальянка Мартина Карраро (+0,38). Для украинских пловцов награда днепропетровчанки Марии Ливер стала третьей и второй золотой.
XXVIII Всемирная летняя Универсиада. Кванджу (Южная Корея), 10 июля
Плавание. Женщины. Брасс, 50 м
1. МАРИЯ ЛИВЕР (Украина) – 30,73
2. Фиона Дойл (Ирландия) – 31,09
3. Мартина Карраро (Италия) – 31,11
Фото с сайта www.koms.com.ua
В минувшее воскресенье, 12 июля, в районе Новых Кулешей прошло открытое первенство Днепродзержинска по спортивному ориентированию (заданное направление). В гости к нам приехали 53 спортсмена из Днепропетровска и Запорожья. Трассу проходили мужчины и женщины в классах "А", "В", "С". Первыми финишировали на дистанции 7 км 970 м, пройдя 14 КП, представители Днепропетровского спортклуба "Карника" кандидаты в мастера спорта Дмитрий Косицын, Сергей Стрелков и перворазрядник Александр Гладкий. В классе "В", преодолев 14 КП на маршруте длиной 5 км 520 м призерами стали их одноклубники Всеволод Пионтковский и Константин Безручко (оба имеют первый разряд), а также кмс из Запорожья Владимир Безручко. Сергей Криворучко, имеющий второй разряд, из днепропетровского "Метеора", а также два спортсмена, Владимир Рикун и Геннадий Худолеев, не имеющиее вообще спортивных разрядов из "Победы", представлявшие областной центр, стали призерами класса "С". В этом классе 11 спортсменов соревновались на дистанции 3 км 510 м с пятнадцатью КП.
Мирослав Джонович Кувалдін розповідає газеті «Україна молода» про їжачка Миколку, «Чорний піар», телеканал «М1», ким працює батько Кароліни Ашіон в Нігерії, як записував на камеру заповіт та що таке угугуру та ічікірі
Колись один iз найекстравагантніших ведучих каналу «М1» був зіркою «Території А» і в гурті «The Вйо» співав про космішну, мануну, ганджу і зорі, які пропливали кролем на схід. Нема уже ні «The Вйо», ні «Території А», народилися діти, і зараз Мирослав Джонович хіба імпровізує їм колискові: Корнію – три роки, Булату вчора виповнився рочок. До речі, Кувалдін напівжартома прогнозує, що запам'ятають вони не його римування, а мамині співанки: вона не тільки знає автентичні тексти колиханок (народилася в Коломиї), а й уміє їх співати (виконувала бек-вокальні партії у зірковий для «Братів Гадюкіних» час) — «Про Марійку і Іванка, і що хтось там вцілив (зі страждаючим обличчям) у самі груди». Словом, iз Кувалдіна зразка 90-х залишилася хіба справжнісінька грива дредів, ну і екзотичний колір шкіри. Хоча ні, креативна натура у нього залишилася — Мирослав традиційно в пошуку, амбітно запевняє: «Якщо у діаманта є декілька граней, то він може виблискувати всіма ними».
СВІТ МІЙ, ДЗЕРКАЛЬЦЕ СКАЖИ
— На каналі «М1» ти працюєш тільки один день у тиждень. Що робиш протягом тижня?
— Займаюся улюбленими справами: «вирощую» синів, роблю музику, займаюся записом звуку, придумую концепції програм, от нещодавно почав писати вірші. Останні новини в моїй практиці віршування такі, що я пробую писати для дітей. Особисто для мене — це актуально, тому що доводиться читати вірші власним дітям. І інколи пропозиції українського ринку мене не дуже влаштовують: як правило, складається враження, що поети більше «тащаться» від себе чи свого знання літературної мови і її вишуканості, але не враховують того моменту, що ці вірші будуть читати діти. Тому я поставив мету написати декілька віршиків, наприклад, захотів перекласти відомий вірш про «Человека рассеяного с улицы Бассейной». Уже існуючий переклад Андруховича — «Людина-роззява, ліві двері справа» — мені не дуже сподобався, хоч адаптував його, безперечно, і класний чувак... Я навіть пішов детальніше вивчати ринок на ярмарок дитячої книги, де зустрівся з Іваном Малковичем і дав йому почитати свої проби. На думку Малковича, було непогано, але потрібне смішніше закінчення. Я прийшов додому, відкрив ще раз книжку і побачив, що переклад цього вірша Андрухович зробив разом із Малковичем... А закінчив, між іншим, я потім справді краще. Вірш був про їжачка Миколку, кожушок у голках, який заблукав у сад, потім назбирав стиглий виноград, ліг заснути під малиновим кущем, діти віднайшли, в ковдру загорнули, в хату принесли. Їжачок Миколка спати ліг біля кошенят, а зранку здивував усіх і народив їжачат. Причому спочатку я написав «знову втік у сад», а Малкович же казав смішніше. Тоді я подумав, що коли ми знаходимо їжачків, навіть не задумуємося про те, що це може бути «вона» — обов'язково «самець»...
А ще одна нова тема, яку я зараз досліджую, — саунддизайн. От коли ми дивимося кіно, особливо на домашній техніці, здається, що, крім картинки і діалогів, нічого немає. Але якщо ти прислухаєшся до світу, то почуєш, що десь далеко гудуть машини, співають пташки і під землею їздить метро — наш світ складається з мільйона звуків. Саунддизайнери якраз і відтворюють цю атмосферу в фільмах. Як мені здалося, сьогодні звук робить 50, якщо не більше, відсотків успіху всього кіно. Ми з другом — арабо-українцем створили агенцію «Чорний піар». І саме зараз вийшли на фінішну пряму з роботою над новим фільмом Шапіро «БЕС ПОРNО», також працюємо з його музичним оформленням. А до цього Карім уже працював із Шапіро у HAPPYPEOPLE.
— А чому у «Щасливих людях» не було твоїх саундтреків?
— Були. Коли головні герої десь на початку стрічки в туалеті придумували собі гру, а потім гуляли, розмахуючи гумовим членом. Зверни увагу — дуже красиве місце (сміється. — Авт.)
— А от у «БЕС ПОРNО» ти уже зіграв роль другого плану.
— Так я граю 17-річного школяра...
— ?
— Так подивися в мої очі (знімає задимлені окуляри -«крапельки». — Авт.), вони ж іще дуже молоді. Насправді я прийшов на майданчик, щоб працювати зі звуком, а була вакантна роль. Ну і грати у Шапіро — дуже цікаво, на мій погляд, зараз він найактуальніший український режисер.
— Подібно до того, як «М1» зараз наймасовіший музичний канал. До речі, ти сам придумуєш концепції своїх телевізійних програм? Вони вирізняються креативністю.
— Ідея антихіт-параду «Поп UA» була моєю. А «Тон-парад», який з'явився не так давно, за задумками спонсорів, повинен був вести я — реальний, хоч і намагався «з'їхати» з цього проекту. А тут на радість випустили платівку «Зеркало мира» з мальованим гавриком на обкладинці, і питання вирішилося само собою. Те, що замість мене програму веде комп'ютерний персонаж із голосом Кувалдіна також полегшує мені життя в тому плані, що на роботу можна з'являтися один раз на тиждень — на прямі недільні ефіри. Сідаю в студії, записую голос і відсилаю по інтернету на канал.
А до концепції «Міністерства-прем'єр» я теж маю опосередковане відношення. І з приводу підбору кліпів — хочу трохи розвiяти iлюзiї в глядачів — я теж їх не вибираю. В ефір іде те, що відбирають музичні редактори каналу, я тільки можу порекомендувати.
— Знаю, багатьох мучить запитання: навіщо міністру прем'єр-секретарка Оля?
— Можете розслабитися, її вже немає. Спонсори хотіли бачити білявку — щоб була гармонія «Мак кофе».
— Мабуть, точно обдумуєш кілька нових ідей для програм?
— Так, я зараз розробляю розважально-освітню програму, з допомогою якої можна би було вчити іноземні мови, завдяки популярній музиці. Думаю, вже в жовтні можна буде побачити і, найімовірніше, теж на «М1». Він справді найкращий, інакше я б на ньому не працював.
— Він найпопулярніший в першу чергу тому, що має найбільшу територію покриття і є єдиним молодіжно-розважальним каналом. Але змінювати в кращий бiк у його програмах є що...
— Дивись, у Великобританії щотижня випускається 250 альбомів, існують спеціальні інстанції, чарти, які це відслідковують. Тому ЗМІ є спеціалізовані, в них є місце і для важкої, легкої, чи навіть нікому не потрібної музики. В Україні цього поки що немає, тому треба зважати на реалії. Стосовно ведучих, які не вміють розмовляти українською, то ти не задумуєшся, що суржик деколи може стати мостом між російськомовним населенням і тими, хто розмовляє державною? От чому Вєрка Сердючка така популярна? І потiм, ти ж розумієш, що знайти в ЗМІ якісь ідеали не можливо. Крім того, розважальний канал створюється для того, щоб давати людям продукт, який вони хочуть побачити і почути. Програми рейтингові, тому нічого змінюватися не буде. А якщо чиїсь смаки не вдовольнилися, може дивитися DVD чи слухати записи і взагалі не дивитися телебачення...
КРИВЕ МУЗИЧНЕ ДЗЕРКАЛО
— Немає бажання створити щось на зразок «Території А» в її зоряні часи? Тоді було добре для української музики взагалі, і для групи «The Вйо» зокрема.
— А зараз до цього все йде. Наприклад, знову ж таки на «М1» з'явився рекординг і, думаю, до «концертів у вашому місті» залишилося недовго... А от у чому був феномен «Території А» — вони працювали на всю країну, були єдиними україномовними. І було не 30 каналів, а п'ять, тому такий хіт-парад важко було не помітити.
— Щодо твоєї теперішньої музичної діяльності — як справи з дебютним сольником?
— З альбомом погано справи — не продається і для цього нічого не робиться. Але мені він подобається, з музики такого напряму в музичних магазинах «Зеркало мира» — один із найкращих.
— Мені видається, якби тебе не обмежували форматом, то працював би з чистим реггі, а не з реггі-попом.
— Можливо. Коли ми працювали з реггі, це нікому не було потрібно. Через якийсь час кажуть: а де ж музика реггі? А ще наша агенція «Чорний піар» — це так само і група, в яку входить багато музикантів, на зразок американського реперського об'єднання D12 (найвідоміший представник — Емінем). Деколи щось творимо. От записали один трек із Муріком (учасником «Грін Грея»), зі Стьогановим (учасник «ВУЗВ»).
— А чим займається твій колега по «The Вйо» Сергій Підкаура?
— Пише зі своєю дружиною Наташею Лей для всіх українських виконавців. Починаючи з «Полюби меня такой» до «Я не люблю — это просто мания». Крім того, має вже готовий сольний альбом із піснями, які можуть тримати в напрузі весь дівочий гуртожиток.
— Якось уже забувся той момент, чому розпався гурт «The Вйо»...
— Проекти помирають знаєш чого? Тому що найбільше шоу, яке може показати музикант, — з кульмінаційною точкою — смертю. В цьому феномен Ігоря Соріна або Віктора Цоя, який залишається завжди живим. Єдине, чим можна здивувати людей — вмерти, бажано на сцені. Але ми вирішили сказати про смерть проекту, хоча з Сергієм залишаємося дуже хорошими друзями.
ДЗЕРКАЛО СВІТУ
— У тебе екзотична зовнішність. Розкажи про своїх батьків. Правда, що твою маму змушували зробити аборт?
— Моя мама-українка з батьком-нігерійцем познайомилися на медичному факультеті Запорізького університету. Тоді ж такі справи були «під ковпаком», а мама була ще й якимсь там комсоргом, ну і медичний факультет, тобто справді її змушували... в мене навіть є пісня про це. І ми з батьком жили у Дніпродзержинську, а коли мені виповнилося 4 роки, він поїхав в Африку, а мама переїхала в містечко Кобеляки Полтавської області.
— Пам'ятаєш батька?
— Як позитивну темну пляму. А коли я нещодавно з'їздив в Африку і побачився з родиною, то в декому згадав його риси. А сам батько живе на Фіджі, тому, може, повезу онука на якісь зимові канікули... Продав свою клініку і переїхав на острови, каже, «тому що там затишно». Ми з ним поки що по iнтернету спілкуємося.
А пропозиція розшукати мою африканську родину з'явилася у ВВС, які запропонували зробити кілька передач на цю тему. Взагалі-то я вже обдумував такий план після народження Корнія. Словом, поїздка в Нігерію тривала близько тижня і за цей час я познайомився з усім своїм плем'ям ічікірі. В лайфджорналі я використовую цей нікнейм для щоденника. З'ясувалося що ічікірі... тут таких людей називають Рюриковичі (витягає з кишені маленький гаманець, а звідти — грошову купюру зеленого кольору. — Авт.). От для «України молодої» спеціально прихопив національну валюту — це 20 наіра, по-моєму приблизно 1 гривня. А на 50 наіра можна побачити якось мого родича, хоча насправді всі чорні люди між собою брати. А для мене ще білі теж брати. Хоча з іншого боку я відчував до себе підвищену увагу: «Ти білий, несправжній».
А рід у них, до речі, ведеться по матері. Ми потрапили в якусь закриту шлагбаумом місцину, в палац з мармуровими підлогами і портретами членів сім'ї на стінах, а слуги нам носили кока-колу. До речі, про неї. Кока-кола в Нігерії та сама, а рекламні щити дуже схожі на наші, єдине, що колір шкіри людей на бігбордах інший.
— Не було бажання залишитися там? З палацами, слугами — просто казка...
— Так Господь же теж щось собі думає... якщо я не виїхав у дитинстві, значить, так було треба, значить, моє місце в Україні.
— Зрештою, тут можна створити діаспору: Гайтана, Кароліна Ашіон, ведуча погоди на «5-му каналі» Габріела Масанга, гурт «Чорнобривці»...
— Я свого часу співпрацював з цього приводу з ООН і мав намір втілити щось таке в життя. Треба буде взятися за це.
А взагалі в Нігерії я пережив багато цікавого. Наприклад, мене там вкусив павук. Я повертався після реггі-вечірки і проводив кореспондента ВВС до готелю. І раптом відчуваю, як віднімається ліва нога, холод піднімається по хребту, врешті німіє ліва півкуля мозку і рука... швиденько до готелю, запитувати, «вот із дис ф... ш...». А вони: «Шо там, шо там? Павук. Нічого страшного, скоро попустить». Я тоді швиденько записав на камеру заповіт — кому які відсотки... Ну, все на дружину записав, вона вже розбереться. А що в мене є? Тільки відсотки від альбому The Вйо і якісь наробки в комп'ютері. А коли зняв сандалі, звідти випав такий маленький павучок. Якби я був розміром з пацюка, напевно, заповіт би знадобився.
— А яким чином ви розшукали твою родину?
— Спочатку ми зв'язалися з університетом, де батько вчився, запитали стару адресу. Приїхали туди — уже давно ніхто не проживає. А крім цього, в Нігерії я зустрівся з батьком Кароліни Ашіон, який працює інженером на пивному заводі i нам дуже допоміг. У відділі кадрів їхнього заводу працює тітонька, яка родом з того ж місця, звідки моя родина, вона зателефонувала до найстаршого представника племенi. Той розповідає їй історію племені, як вони поїхали першими навчатися в Європу і таке інше... Він зателефонував ще комусь... словом, така циганська пошта, якої вже не існує в комп'ютеризованій Європі. А там люди такі, як у нас: а посидіти, а поговорити, а за зустріч...
— Застілля теж таке, як у нас?
— Схоже. Але вони починають з того, що поминають спочатку мертвих, відливаючи їм символічно на землю якогось напою. Той алкоголь, який я куштував, називався угугуру. Він складався з близько 130 трав'яних складників. І все це п'ється по 30 грам на день і вважається найкращим замінником віагри. І батько чоловіка, який мені це розповідав, останню дитину мав у 90 років.
— Так ти дію перевірив?
— Перевірив. Не пробував віагри, але ця подіяла...
— А де ви познайомилися з дружиною?
— На «Червоній руті-91», вона була бек-вокалісткою «Братів Гадюкіних». З того ж часу товаришую з Алеком «Мохнатим» Гнатівом, який тепер продюсер «Перкалаби» і є хрещеним батько Булата.
— У ТНМК є пісня про стосунки чорношкірого чоловіка і карпатської українки, і про «шок у громадян». Так-от як сприйняла гуцульська родина дружини твою появу.
— Мама була, мені здається, рада: я сказав російською «Здравствуйте, мама!» і ми подружилися (сміється. — Авт.) Коли вона приїздить до нас у гості, Корній просить її розмовляти з ним «на понятном языке».
— ?
— Та це він придурюється. Хоча ми з дружиною розмовляємо російською. Я хочу тобі по секрету сказати, що за походженням я більше росіянин, ніж українець. Але ж ти розумієш, що не важливо, хто тебе народив, а важливо робити щось корисне. Так я і роблю!
Текст: Дарина ГОРОВА. 2006 рік.
Люблю теплу зиму, хоча народився у хрещенські морози, при мінус 35", — розповідає музикант і ведучий каналу "М1" Мирослав Кувалдін. Мирослав замовляє дві кави й закурює.
2004-го Кувалдін їздив до Нігерії. Хотів знайти батька. Востаннє бачив його 25 років тому.
— На початку 70-х Джон Васамі Окоро приїхав до України, — розповідає. — Учив російську мову на підготовчому факультеті Запорізького медінституту. Там познайомився з моєю мамою, Тамарою, і народився я. Потім його перевели до медінституту в Краснодарі. А коли мені було п"ять років, батько повернувся до Нігерії. Мама відмовилася їхати з ним. Вона була комсомолкою, старостою групи. Батько поїхав із іншою жінкою — Стеллою. З нею теж познайомився в медінституті.
Зізнається, долею тата не цікавився, доки в самого не народився син.
— Поїхав на два тижні до Нігерії. Адреси не мав. Знав, що батько живе в 20-мільйонному місті Лагос. Спершу зустрівся з татом Кароліни Ашіон (теж ведуча на "М1". — "ГПУ"). Він — інженер на пивзаводі. Разом із ним працював чоловік із прізвищем, як у мого батька. Та то виявився однофамілець. Мене звели з жінкою, котра знала моїх родичів. Зателефонувала їм: "Тут якийсь білий приїхав. Каже, ваш родич".
Батька я так і не побачив. Він продав свою гінекологічну клініку в Лагосі і зі Стеллою поїхав на острів Фіджі, що в Тихому океані. Списався з ним по електронній пошті. Дізнався, що маю брата Беніньйо і сестру Тельму. Брат вчиться на фармацевта, сестра закінчує школу. Обоє живуть у Штатах.
А когось із нігерійської родини бачили?
— Познайомився з дядьками й тітками, їхніми дітьми. Усього людей сорок. Влаштували родинну вечерю. Але спочатку перевірили мої щиколотки. У нас спільні риси шукають по обличчю, а в Африці дивляться на щиколотки.
Мама вийшла заміж?
— Навіть двічі! — відпиває кави. — Маю сестру Аню, на вісім років молодшу. Працює медсестрою і вчиться в Полтаві на економіста. Мама живе в Кобеляках під Полтавою, вона терапевт. Вітчим помер 15 років тому на операційному столі. І мама майже в сорок років вийшла заміж вдруге.
Коли Ліля була на четвертому місяці, розписалися в Кобеляках
Каже, почав монтувати фільм про поїздку до Нігерії.
— Але закінчу його, коли зустрінуся з батьком, — обіцяє. — Можливо з наступної зими поїду на Фіджі, коли діти підростуть. А потім відправлятиму їх на Фіджі на зимові канікули, а влітку — в Кобеляки.
Кувалдін має півторарічного сина Булата та чотирирічного Корнія. Дружина Ліля — колишня бек-вокалістка гурту "Брати Гадюкіни". І зараз іноді співає з ними.
— Уперше зустрів її в Херсонесі на фестивалі "Червона рута", — згадує, як познайомилися. — Побачив здалеку і подумав, що зможу прожити з нею до старості. Але Ліля жила з вокалістом Кузьою. Сім років ми тепло ставилися одне до одного, але це не був секс. П"ять років тому обоє стали вільними і обвінчалися в Печерській лаврі. А коли Ліля була на четвертому місяці, розписалися в Кобеляках. Хотіли по-тихому, але нас чомусь прийшов привітати мер міста. Виявилося, ми були 50-ю парою 2002-го.
Чому чекали Лілію так довго?
— Бо є правило: не руйнувати чужі родини і не спати з дружинами друзів.
Хто називав дітей?
— Ми з дружиною. Спочатку хотіли назвати Булатом старшого сина. Булат Кувалдін — звучить як бренд. Але вирішили не псувати дитині життя. А потім почали шкодувати. Другого сина таки назвали Булатом. Він народився в серпні, а у вересні харківський тракторний завод вперше за роки незалежності випустив новий танк "Булат". Булат агресивніший за Корнія. Буває, Корній плаче й скаржиться, що боїться Булатика. Корній був би гарним виконавцем, а Булат продюсером, — міркує.
Як дружина вас називає?
— Міра, як мама. А ще зайчик або "где был, гад?" — сміється.
Волосся Мирослава заплетене в довгі дреди.
— Із такою зачіскою вже 14 років, — хвалиться. — Узимку голову мити не хочеться, бо дреди сохнуть добу. А фен пересушує волосся.
Згадує, як на фестивалі "Червона рута-95" гурт "The ВЙО" вперше заспівав пісню "Ганжа" (назва марихуани на молодіжному сленгу. — "ГПУ").
— Я починав пісню зі слів "Ганжа милка, Ганжа душка, Ганжа мягка як подушка", — сміється. — Усе журі врубалося, що це ім"я жінки. Лише одна жінка, що прожила кілька років у Америці, сиділа, втиснувшись у крісло і дивувалася: яка у вас демократична країна!
Пробували наркотики?
— З 16 до 20 років. Із тих чотирьох років нічого не пам"ятаю, — каже відверто. — Люди, які зі мною починали, помирали у 20 років. Мені кинути було неважко. Зараз важче кинути курити.
Каже, знімає квартиру. Власного авто не має.
— Їжджу на таксі: не треба думати, де поставити машину, — пояснює. — Господарством займається дружина. Я виношу сміття і купую продукти.
Правда, що маєте три незакінчені освіти?
— Учився на біологічному факультеті Полтавського медінституту. Потім вступив до Харківського університету культури на режисера. Перевівся до київського, де моїм куратором був Василь Вовкун (режисер інавгурації Ющенка. — "ГПУ"). Зрештою, вступив до Інституту практичної психології. Там мені було цікаво. Але і його не закінчив, бо інститут закрили.
1975, 19 січня — народився у Дніпродзержинську Дніпропетровської області, в родині росіянки та нігерійця
1979 — батько повернувся до Нігерії
1991 — створив гурт "The ВЙО"
1995 — лауреат фестивалю "Червона рута"
2002 — обвінчався з Лілією, народився син Корній
2004 — шукав у Нігерії батька
2005 — з"явився на світ син Булат
Автор: Оксана ФАРИНА. 2006 рік.
Автор фото: Андрій ШМАТОВ
http://gazeta.ua/articles/people-newspaper/_miroslav-kuvaldin-ne-strigsya-14-rokiv/145392