В останній день осені в Дніпрі пройшов юнацький (2003/2004 р.н.) чемпіонат області з легкої атлетики.
Як повідомив тренер Кам'янського коледжу фізичної культури Сергій Гужва, честь їхнього навчального закладу захищали сім спортсменів-першокурсників. "В змаганнях на 60-метровій дистанції, які проводилися в СДЮШОР № 3, прийняли участь більше шестидесяти спринтерів, - розповідає С.Гужва. - На жаль наші дівчата не попали в десятку сильніших. Іван Кульбач в фіналі "Б" став третім. Біг на середні дистанції пройшов в манежі інституті фізкультури. Там приємний сюрприз для мене, як тренера, піднесла Ксенія Момот, показавша третій результат (14 хв. 07 сек.). У Світлани Руденко був п'ятий результат (15 хв. 36 сек.). Серед юнаків у нас найвище місце - четверте - посів Іван Видря (10 хв. 50 сек.). Сергій Неборачук став п'ятим, пробігши дистанцію рівно за 11 хвилин. В станньому виді змагань бігу на 600 метрів спортсмени ККФВ в призери не попали. Мухачова і Видря були лише п'ятими".
Текст Віктора КУЛЕНКА.
В клубі "Золотий ієрогліф життя", що діє при бібліотеці–філії №6 пройшло засідання за темою "Жіноча хустка: містичний оберіг".
Завідувач філією Лариса Польська розповіла присутнім, що сьогодні хустка — доволі популярний предмет у гардеробі сучасної жінки, але вже скоріш як яскравий і модний аксесуар. То може, повернемось до витоків, до забутої жіночої містики? А може, і у вас є старенька бабусина хустка, яка зберігає тепло й затишок, але ви не знаєте, яким скарбом володієте...
Хустка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Це невід’ємна частина української культурної спадщини. Споконвіку на українських землях хустка була не просто обов’язковим головним убором для заміжніх жінок, а й особливим сакральним предметом, реліквією, що передавалась із покоління в покоління.
Хустки супроводжували людину впродовж усього життя. Їх традиційно використовували, коли народжувалася дитина, а потім на хрестинах. Юнаків на проводах в армію матері обов’язково перев’язували хустками. Вважалося, що ця хустка збереже від усіх негараздів. Коли до дівчини приходили свататися, то вона мала винести судженому хустку на знак згоди, що виходить заміж по любові. На весіллі і донині збереглася традиція три рази покривати цим головним убором наречену, що означає її перехід у статус заміжньої жінки.
У давні ж часи жінки мали хустки, як то кажуть, на всі випадки життя: були святкові хустки, в яких йшли до церкви, і були буденні, в яких працювали у полі чи по господарству. Казали, що коли хустка виглядала багато, то, відповідно, заможною була і родина. Молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, а вдови – лише чорні. Хустки також мали різний розмір: маленькі були більш повсякденними, великі одягалися на голову, а на грудях закручувались, щоб було тепло. Наприклад, якщо жінка несла маленьку дитину, то закутувала і її, і себе.
Раніше хустки були прикрашені геометричними фігурами, в основному білого кольору, їх вишивали вручну сріблом чи золотом. З XVIII сторіччя з’явилися хустки з квітковими орнаментами. Ці візерунки, що збереглися і понині, пішли від південних слов’ян, турків і персів.
Хустка здавна відігравала якусь магічну роль, вона була оберегом. Тому вона була невід"ємним атрибутом на весільному обряді. У молодого при боці була припоясана хустинка, обов'язкового червона. Хустка, якою мати водила молодих до хати і виводила із хати під час весілля, мусила бути світлою і ясною - таким буде і життя молодих. Коли молодий приходить до молодої він приносить весільну хустку (турпан). Ним молодий пов’язував молоду через плече. З цим турпаном молода не повинна розлучатися протягом всього весілля. А коли наступав час покриття молодий віддавав цей турпан братові молодої, або старшому дружбі. Ним покривають молоду. Після цього мати знімає з молодої вельон (фату) і цією хусткою її підв'язує.
До нині зберігся звичай „покривання" молодої хусткою. Це означало, що вона ніколи вже на вечорниці, до дівчат, не піде, бо вона стає заміжньою жінкою, господинею в домі. Все весілля молоді повинні руки покривати хустинками. Вони не мають права вітатися відкритими руками, щоб ніяке зло не торкалося їхньої сім’ї. Ці хустинки в кінці весілля зав’язувалися одна з одною і з весільним одягом клалося в скриню і зберігалося як оберіг сім’ї. В українців за часів козаччини існував звичай: кожна дівчина дарувала вишиту хустку своєму нареченому. Хустина символізувала вірне кохання.
Присутні жінки дізналися багато цікавого і корисного.
Тетяна Дороніна, заступник директора по рекламі і маркетингу ЦБС.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Квітковий павільон в сквері по проспекту Свободи. Верхнє фото. 23.06.2017.
Площа перед залізничним вокзалом. 13.09.2017.
Вулиця Олексія Сокола. 03.10.2014.
Ремонт бульвару Незалежності. Автор фото невідомий. 12.09.2016.
Ремонт моста через дренажний канал. 18.10.2015.
Текст і фото Віктора КУЛЕНКА.
Першість Дніпропетровської області з баскетболу ДСТ "Авангард". Ліворуч команда "Дзержинка". Верхнє фото. 08.07.1959.
Хокейний арбітр Володимир Антонович Оліфіренко. В суддівській кімнаті ХК "Дніпровські вовки". 15.01.2005.
"Шахівниця" № 1. Дніпродзержинський шаховий бюлетень. 15.05.1998.
Зліва направо футбольний арбітр Володимир Оліфіренко, заступник міського голови Андрій Білоусов, голова спорткомітету міста Іван Кравченко. 2005.
Голова міського спорткомітету Іван Митрофанович Кравченко нагороджує грамотами каратисток. 14.11.2004.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
